Наталія Заболотна очолювала Український дім протягом майже шести років. За цей відносно нетривалий проміжок часу українська столиця «розжилася» цілою низкою цікавих мистецьких подій («Арт-Київ Contemporary», Великий скульптурний салон, Великий антикварний салон, Fine Art Ukraine), а Європейська площа встигла побачити чимало шедеврів світового мистецтва рівня Родена та Далі. Феномен згаданих мистецьких форумів найперше полягає в тому, що вони виросли буквально з нічого, а точніше — з колишнього музею Леніна, монументального та мармурового, який протягом буквально кількох сезонів різко змінив імідж і набув репутації головного мистецького майданчика української столиці.
У травні цього року Наталія Заболотна очолила Мистецький Арсенал, проект, значно масштабніший і за площею, і обсягами та складністю завдань.
Мистецький Арсенал став одним із знакових об’єктів для епохи президента Ющенка. Концепція «Українського Лувру», яку натягнули на Арсенал (як, буває, п’ятирічні дівчатка приміряють мамині туфлі на підборах), постійно нагадувала про свою нереалістичність то дірявим дахом, то цілими кавалками, які відколювалися від будівлі. Власне, Арсенал став одним із символів несправджених надій та знехтуваних шансів попереднього п’ятиріччя. А концепція «Українського Лувру» тепер зворушує не лише своєю неправдоподібністю (адже єдине, що робить Арсенал схожим на відомий французький музей, — це його площа), а й тим, що була віддзеркаленням прагнення України повернутися до європейського культурного контексту. Прагнення, що так і не було реалізоване.
У розмові з «Днем» генеральний директор Мистецького Арсеналу Наталія Заболотна розповідає про зміну концепції Арсеналу, нагальність змін в українському законодавстві для реалізації цієї концепції, ділиться, без перебільшення, сенсаційними для мистецького світу планами щодо Ботеро, Малевича та Міжнародної бієнале «Маніфеста», а також пояснює, чому Арсенал — не Лувр і не повинен ним бути.
— Словосполучення «Український Лувр» звучить красиво, але втілити в життя цю концепцію протягом кількох років — неможливо. Паризький Лувр — це імперські колекції, що формувалися протягом 500 років, — пояснює Наталя ЗАБОЛОТНА. — Попередня концепція Мистецького Арсеналу передбачала вилучення найкращих експонатів із українських регіональних музеїв. Але ми відійшли від плану так званої експропріації. Хоча від співпраці з регіональними музеями ми, звісно, не відмовляємося. Навпаки. Але формат співпраці буде зовсім інакшим. Мистецький Арсенал не позбавлятиме регіональні музеї найцінніших артефактів, а популяризуватиме їх мистецтво. Наприклад, ми плануємо запросити експозицію Феодосійської національної картинної галереї імені Айвазовського на тривалий (не курортний) період. А доки триватиме виставка в Києві, намагатимемося допомогти музею з ремонтом. Музеїв із вартісними експонатами в Україні чимало. І поступово ми представлятимемо їх експозиції у Мистецькому Арсеналі.
— Україні Мистецький Арсенал обійдеться у 1,5 мільярди гривень. Принаймні такі цифри називалися в пресі. Чи може Україна дозволити собі музей за півтора мільярди? Чим виправдовуються такі витрати?
— Цю цифру вирахувала не я особисто, а фахівці під час розробки генерального плану.
Сума бюджету пов’язана з тим, що йдеться не просто про величезне приміщення, а про пам’ятку архітектури загальною площею 53 тисячі квадратних метри (без урахування метражу атріуму). І майже кожен метр потребує реставрації, архітектурного і дизайнерського рішення. Попередні століття залишили нам від Арсеналу тільки стіни. Вважаємо, що вкривати штукатуркою розкішну раритетну цеглу (саме така доля чекала на неї згідно з попереднім планом) — просто неприпустимо.
В цю ж суму входило і облаштування 10 га прилеглої території.
Тут усе дихає історією. Зокрема, вали старої Печерської фортеці насипані козаками під проводом Мазепи. Ця фортеця зводилась за наказом Петра І, для захисту від шведського наступу. Ще раніше, починаючи з 17 століття на цьому місці знаходився Вознесенський дівочий монастир, відомий тим, що його настоятелькою була мати гетьмана Мазепи — Марія-Магдалина Мазепина. Фактично, нинішня будівля Арсеналу знаходиться на місці Вознесенського собору, збудованого коштами гетьмана та його матір’ю. Під час розкопок у внутрішньому дворі Арсеналу були відкритті підмурки собору. Аби нагади про цю сторінку київської історії, у подвір’ї Арсеналу щовечора буде вмикатися лазерна проекція Вознесенського Собору.
МУЗЕЙ-МАГНІТ
— Що передбачає розроблена вами нова концепція Мистецького Арсеналу?
— Це може прозвучати зухвало, але ми будуємо музей-магніт, до якого люди не лише хотітимуть, а й змушені будуть повертатися. Тут вируватиме життя. Мистецький Арсенал стане один із найбільших центрів тяжіння спраглих до мистецтва гостей нашої столиці.
Наша просторово-музеологічна концепція дещо відрізняється від попередньої. Ми взяли за основу — оскільки Арсенал є культурно-мистецьким комплексом — репрезентацію основних віх історії розвитку української культури. Якщо йти знизу-доверху, то двоярусний підземний простір являтиме собою концентрацію зачатків українського мистецтва, починаючи з археології ї закінчуючи Київською Руссю. Центральною експозицією і, переконана, візитівкою України стане чи не найколоритніша для України експозиція прадавньої скульптури — це буде своєрідна українська «теракотова армію».
Хочу наголосити, що експозиція Мистецького Арсеналу аж ніяк не нагадуватиме ані історичний, ані краєзнавчий, ані музей археології.
Саме у підземній частині атріуму буде єдина, на 80% стаціонарна, експозиція (інші 20% простору атріуму ми залишаємо для демонстрації колекцій археології, антики з різних країн світу).
Перший поверх Арсеналу буде відведений під сучасне мистецтво Тут проводитимуться арт-фестивалі, арт-ярмарки, бієнале, персональні виставки відомих українських та зарубіжних художників, виставлятимуться колекції сучасного мистецтва, модерн-арту зі світових музеїв.
Другий поверх Арсеналу буде відведено під експозиції музеїв-гостей. Уже сьогодні ми ведемо переговори з багатьма музеями світу. Також шукаємо шляхів співпраці з власниками колекцій в Україні і закордоном.
Третій поверх частково займатиме експозиція українського бароко, сакрального та декоративно-прикладного мистецтва. На четвертому мансардному поверсі згодом буде створена чи не єдина в Україні масштабна електронна бібліотека світового мистецтва та літератури. Там розміщуватиметься арт-лабораторія, де відбуватимуться семінари, майстер-класи, зустрічі, лекторії, та потужний мас-медійний департамент.
— А як щодо музеїв Лаври, які, як стверджує преса, мають намір «переселити» до Мистецького Арсеналу? Як ви ставитеся до такої ідеї?
— Деякі чиновники можливо мають власне бачення концепції Мистецького Арсеналу як такого собі складу, куди можна скидати експозиції музеїв, приміщення яких комусь раптом знадобилися. Ми вже маємо приклад музею-примари, коли Музей історії Києва перетворився в двоповерховий склад в «Українському домі». Перепрошую, але ми робимо музей світового ѓатунку, з чіткою музеологічною концепцією, власною філософією, з кураторським підходом формування експозицій. Звісно, для нас не зайвими були б фондові надбання усіх цих музеїв. Але Мистецький Арсенал, який будується за світовими музейними вимогами — нормами клімат-контролю, охорони, пожежної безпеки та ін. — буде готовий прийняти твори мистецтва для зберігання не раніше ніж за два роки за умови вчасного фінансування.
ГОЛОВНА ПРОБЛЕМА — ЗАКОН
— Розроблена вами концепція підкреслює ті «дірки» в українському законодавстві, які мали би бути вже давно залатані. Йдеться, зокрема, про нову редакцію Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» та про прийняття закону про меценатство. Як маєте намір лобіювати їх прийняття тепер, коли потреба у цих законах загострюється?
— Найбільша проблема для мистецького світу сьогодні — це саме законодавство. Особливо це стосується нової редакції Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей». Відсутність такого закону не дозволяє нашим колекціонерам ввозити до країни мистецтво, яке вони купують на світових аукціонах (до речі, нерідко це твори саме українських майстрів), адже при ввозі вони мусять заплатити половину суми, витраченої на купівлю твору мистецтва. Особисто я знаю мінімум 20 колекціонерів, які в своїх паризьких, празьких, лондонських, нью-йоркських квартирах зберігають масштабні колекції, які могли б стати частиною українського культурного надбання. Величезна колекція українського мистецтва найбагатшої п’ятірки українців зберігається в Швейцарії, де є спеціальні склади.
«Дірки» в законодавстві блокують вихід у світовий контекст як визнаних українських майстрів минулого (навіть, провідні фахівці світових аукціонних домів не знають, хто такі Глущенко, Шишко і Шовкуненко, і найобразливіше — наш культ Примаченко). Але світ знає Ван Гога, Густава Клімта, Едварда Мунка, Енді Ворхола. Мистецтво повинно бути конвертованим. І це основна передумова світової відомості художників. Саме законодавство заважає інтегрувати наших митців у світовий арт-простір, а закордонним галереям — представляти своїх митців на міжнародних арт-ярмарках. Прирівнювати мистецтво до товару, як то заведено в нашій країні, та обкладати його податком як товар — це якесь прикре непорозуміння. Мені розповідають абсолютно дикунські історії про спілкування з митниками та прикордонниками, які дозволяють собі відверте знущання з галеристів та художників, підозрюючи, що роботи Ройтбурда, Мамсікова, і Савадова виїжджають за межі України чи не в золотих підрамниках і т.д. Тим часом доведено, що імідж країни у світі сьогодні робить саме сучасне мистецтво.
Важливо актуальність цієї законодавчої проблеми довести саме до Президента. Закони про ввіз-вивіз творів мистецтва та про меценатство під грифом «президентський»,переконана, нарешті будуть прийняті. І це миттєво якісно вплине на розвиток мистецтва як в Україні, так і популяризацію сучасних українських митців у світі. І як наслідок, із руїн постане красень-музей — відомий усьому світу Мистецьки Арсенал. До речі, як свідчить історія, багато політиків і промисловців залишилися в пам’яті століть завдяки тому, що вони підтримували мистецтво та приятелювали з харизматичними митцями.
СУСПІЛЬСТВУ ТРЕБА ПЕРЕРОДИТИСЯ
— Реконструкцію та відбудову більшої частини музею ви плануєте завершити вже за кілька років. Як, згідно з вашими очікуваннями, Мистецький Арсенал вплине на навколишній простір: по-перше, на український арт-ринок і, по-друге, на культурний клімат Києва?
— Деяким нашим чиновникам (попри те, що ці люди роками живуть у Києві та займають доволі високі посади) дуже бракує того, що називають внутрішньою культурою. Хоча ця риса, як на мене, великою мірою є генетично зумовленою, є й ті, кому вдається «перевиховатися», потрапляючи до певного середовища. Думаю, наш музей стане саме таким середовищем, це буде великий центр «перевиховання» та виховання внутрішньої культури.
Не лише чиновникам, а й усьому українському суспільству треба стрепенутися, переродитися. І тільки культура може дати нам відповідний імпульс. Хочеться сприяти внутрішнім змінам у людях, «присадити» їх на мистецтво.
Наглядним прикладом цього слугував Український дім. Коли ми привозили колекції шедеврів, ми бачили, як змінюється обличчя людей, як росте їх самооцінка...
Перша презентація Мистецького Арсеналу для світової спільноти відбудеться вже цього року в рамках відкриття проекту Арт-Київ сontemporary 8 листопада. Вже акредитований пул світової преси, в тому числі «Нью-Йорк Таймс», декілька відомих у світі телекомпаній. 9 листопада відбудеться круглий стіл «Музей у світовому контексті», у якому візьмуть участь директори і куратори всесвітньовідомих музейних інституцій: Метрополітен Музею, Музею Соломона Гуггенхайма (Нью-Йорк), Чиказького музею сучасного мистецтва, Берлінського Музею сучасного мистецтва та інших музеїв Німеччини, ведемо переговори також із Британією.
— Коли ці поважні гості та світова преса приїдуть до Києва, вони побачать Мистецький Арсенал «у бойовій готовності». Але що відбувається довкола нього?.. Художників викидають із майстерень, позбавляють приміщень музеї та бібліотеки... Ясна річ, що це вже не ваш клопіт ...
— Ні, це мій клопіт у тому числі. Протягом майже шести років, коли я була директором Українського дому, над нашими головами вкривалися пилом склади Музею історії Києва. До речі, ми не проти, аби згодом зібрання Музею історії Києва передали Мистецькому Арсеналу.
КУЛЬТУРА — НАЙВАЖЛИВІШИЙ АРГУМЕНТ У ПОЛІТИЦІ
— На завершення розкажіть про найамбітніші плани Мистецького Арсеналу на найближчий час.
— Зараз ми працюємо над тим, аби перше представлення оновленого Мистецького Арсеналу було справді красивим та потужним. Основний акцент «Арт-Київ Contemporary» — на галереях та світових зірках від мистецтва. Тема спецпроектів цього року — стрітарт, тобто вуличне мистецтво. Ми привозимо художників із Німеччини, Франції, Росії і Швейцарії.
На грудень запланований Великий антикварний салон, на березень — Великий скульптурний салон. Можливо, в його рамках відкриється персональна виставка живопису та скульптури всесвітньовідомого Фернандо Ботеро. Якщо нам вдасться запросити колумбійського художника, це буде грандіозно. Думаю, люди з’їдуться з усього СНД.
Уже найближчими роками Україна, можливо, матиме власну мистецьку бієнале. Але тут також постає питання державної підтримки, адже захід такого масштабу зі статусом міжнародного має фінансуватися державою на 50%. До речі, в України є великий шанс у 2014 році прийняти таку собі «олімпіаду» у мистецтві — Міжнародну бієнале «Маніфеста». Тиждень тому ми приймали делегацію з Амстердаму на чолі з президентом Маніфести Гедвіг Феєн. Вони у захваті від площ Арсеналу, тому вболіваймо за таку можливість. На час проходження цієї бієнале додатковий притік туристів у країну коливається до півтори мільйона протягом 3 місяців.
Так чи інакше, але держава мусить вступити в переговорний процес із, так би мовити, активістами від мистецького руху. Бо саме культура, та мистецтво зокрема, — це найважливіший аргумент у міжнародній політиці.
— А як щодо масштабної виставки Малевича? Пригадую, як ще Український дім робив спроби домовитися з російськими музеями...
— Зараз ми ведемо перемовини із Москвою та Санкт-Петербургом. Куратором цього напряму є відомий український мистецтвознавець Дмитро Горбачов, і наша концепція вже стала міжконтентальною — зібрання базуватимуться не лише на колекціях Музею російського мистецтва, Третьяковської галереї, а й Стедейлік музею, МоМА, Центру Помпіду, Арт-центру Йельського університету та ін. Цю експозицію ми зможемо собі дозволити вже у 2013 році. Звісно, за умов гарантій із боку Президента та уряду.
