Український дім готує нову масштабну мистецьку акцію. 4 вересня тут відкриється «Антикварний салон». Нагадаємо, що вже кілька років поспіль арт-критиків, колекціонерів і просто любителів мистецтва тут збирає «Арт-Київ» і «Великий скульптурний салон», що спеціалізуються відповідно на живописі й скульптурі. У рамках обох цих акцій, окрім галерейних стендів і найновіших робіт наших майстрів, організатори традиційно представляли і фрагменти антикварних колекцій. Наприклад, живопис Марії Приймаченко або скульптуру Родена. Відтепер своїми антикварними фондами український бомонд хизуватиметься в окремому дійстві.
За словами директора Українського дому Наталії Заболотної, будівля колишнього Музею Леніна сьогодні доволі затребувана. Тут постійно проходять серйозні форуми і конференції (на кшталт «Міні-Давосу», підготовка до якого тривала протягом двох років), мистецькі та культурні заходи. Договори із замовниками — українськими і закордонними — підписані, а плани заповнені на місяці наперед. Утім, часто ця установа, що має статус державного підприємства, стає жертвою впливів. Пані Наталя згадує, як колись, незадовго до президентських виборів, Музей історії Києва з окремої будівлі на вулиці Пилипа Орлика був перенесений в Український дім, що паралізувало його потенціал. А колишнє приміщення музею за дорученням президента Кучми було віддане Верховному Суду. «Чи це можливо було б у цивілізованиій державі? Гадаю, що ні, — припускає Наталя Заболотна. — А якщо хтось завтра скаже: хочу парламентську бібліотеку?»
Зараз у стінах Українського дому знову склалась суперечлива ситуація. Тут проходить виставка українського портрета, організована громадським об’єднанням «За помісну Україну». Вона розташувалася на всіх п’яти поверхах будівлі вкрай щільними рядами. Тут є буквально всі — починаючи від Лариси Доліної та Валерія Меладзе і закінчуючи Нестором Махно і десятками українських священнослужителів. Згідно із задумом організаторів цієї експозиції, Український дім у перспективі є найкращим місцем для створення Музею українського портрета. При цьому художня вартість цих портретів до уваги не береться. І це помітно. Ну, а наразі виселити зображення «найвидатніших» із будівлі на Європейській площі обіцяють тільки після того як для експонування стане приданий «Арсенал». Коли це станеться, також незрозуміло.
Тим часом підготовка до інших запланованих заходів іде. Адже угоди підписані. Під пильним наглядом сотень невсипних очей, що прикрашають стіни, проходить книжковий ярмарок... То хіба завадять ці портрети Європейському конгресу кардиологів? — дивуються організатори виставки. Такому серйозному заходу, куди з’їдуться фахівці з усього світу і для забезпечення якого Український дім зобов’язаний створити всі необхідні, зазначені в договорі, умови, портрети завадять. Недотримання світових норм проведення подібних заходів, ба навіть зайвий стілець у коридорі може спричинити міжнародний скандал. Виникають складнощі з підготовкою «Антикварного салону», який повинен відкритися незабаром, — 4 вересня. Розв’язку ситуації поки що спрогнозувати складно, бо бажання впливових світу цього часто перетворюються на аксіоми.
Про майбутній мистецький захід та інші акції «Українського дому» «День» розмовляв з директором Наталією Заболотною.
— Протягом останніх кількох років в Українському домі регулярно відбуваються мистецькі акції «Арт-Київ» і «Великий скульптурний салон». Чому ви вирішили виділити експозицію антикваріату, яка демонструвалася в рамках зазначених заходів, в окремий захід — «Антикварний салон»?
— Ці акції переростають задуманий масштаб і потребують розширення. Саме тому народилася ідея вперше за останні 10 років провести «Антикварний салон», який відкриє 4 вересня мистецький сезон в Україні. Акція об’єднає 45 провідних українських галерей. Враховуючи наше законодавство, на територію України досить складно ввозити і вивозити з неї твори мистецтва, особливо якщо вони виставляються на продаж. У рамках «Антикварного салону» традиційно будуть представлені подарунки постійним відвідувачам наших акцій в Українському домі. Це масштабна експозиція «Еколь де парі» (Еcole de Paris) — Паризької школи живопису і скульптури, яка була народжена на стику XIX і XX століть. Цей період дав світовому мистецтву такі імена, як Пабло Пікассо, Амадео Модільяні, Костянтин Бранкузі, Жак Ліпшиц, Ханна Орлова, Марк Шагал. За оцінками фахівців, Паризька школа великою мірою складалася з художників-імігрантів, які постійно жили або часто бували в Парижі в період останніх років XIX до 30-х років XX століття. Париж був воронкою, яка притягувала до себе всі таланти з усіх куточків земної кулі. Саме імігранти дали Паризькій школі найцікавіші артефакти. Приємно, що до цього причетна й Україна. Навіть у творчості Миколи Глущенка є період, який віднесено до Паризької школи. І саме цей період творчості буде представлений на нашому салоні 4 вересня. Експонуватимуться Олекса Грищенко, Ілля Павіль... Велику частину експозиції надає Олександр Фельдман — близько 30 творів: Мане-Каца, Мойсея Кіслінга, Ханни Орлової, Марка Шагала. Скульптура Пікассо, Модільяні, Бранкузі, Ліпшица — з колекції Ігоря Воронова. Вдалося залучити до участі ще кількох колекціонерів. Наприклад, львів’янина Юрія Цвенгроша. Ми намагалися представити й українку Олександру Екстер, але не наважилися, бо з оригіналами цієї художниці в нашій країні велика проблема — дуже багато підробок.
У рамках «Антикварного салону» експонуватиметься та православна українська і російська ікона XVI — початку XIX сторіччя, народна дерев’яна ікона із зібрань відомих колекціонерів. Сподіваємося, що і Віктор Андрійович надасть нам для експонування свою дерев’яну скульптуру.
— А ви вже зверталися до Президента з цим проханням?
— Так. Але зараз такий складний період...
— Що можна сказати про колекціонерство в Україні загалом, в тому числі в порівнянні із закордонним?
— Багато хто тепер колекціонує не все підряд. Деякі потроху приходять до колекціонування певного мистецького напрямку. Наприклад, Ігор Гринів зосередився на Львівській школі й Закарпатті, акцент на авангарді та неоконформізмі переважає в колекції Ігоря Черкаського.
Західний антикварний ринок нараховує століття, тоді як в Україні й антикварний, і арт-ринок перебуває у зародковому стані. Дуже повільно рухається процес із законодавством. Росія свої кордони відкрила. Росіяни можуть вивозити твори мистецтва на аукціони — Christie’s, Sotheby’s, виставляти роботи своїх митців за кордоном. Завозити у свою країну твори мистецтва вони можуть абсолютно вільно, і все, що потрапляє в Росію, одразу набуває статусу національної цінності. У нас же це називається контрабандою. Легально завезти твір мистецтва означає буквально «роздягнути» його власника. І навіть якщо колекціонери ввозять живопис чи скульптуру легально, вони витрачають на це безліч часу і отримують ярлики підозрілих персон. Наведу цифри. У світі загальний обіг ринку антикваріату дорівнює 2 мільярдам, а в Україні — 50 мільйонам умовних одиниць. Але це офіційна цифра. Неофіційні дані значно вищі, й, відповідно, держава від цього недоотримує.
Зараз також є велика потреба в тому, щоб амністіювати колекції. Колекціонери бояться демонструвати свої придбання на публіці. Вони віддають перевагу тому, щоб залишати їх за кордоном у своїх лондонських, паризьких, празьких квартирах. Щоправда, зараз ми цей процес трохи розворушили, українські поціновувачі мистецтва починають більш-менш відкрито демонструвати те, що у них є. А у них є значно більше, ніж у наших музеях...
— Дуже багато робіт українських митців з тих чи інших причин сьогодні зберігаються за кордоном. Чи є, на вашу думку, шанс їх повернути?
— У міському музеї Амстердама є близько 30 робіт Казимира Малевича. Колись цю колекцію він передав на зберігання своєму товаришові, який потім продав її за дуже символічну суму музею. Тим часом художник був українцем за походженням, його хрестили в Києві, в Олександрійському соборі, усе життя підписувався: я — українець. Цього року виповнюється 150 років з дня його народження. Зараз ми працюємо над тим, аби організувати виставку Малевича в Українському домі. Зокрема, я веду переговори з Музеєм російського мистецтва, «Русским музеем» в Санкт-Петербурзі, з Третьяковською галереєю, а також послом Голландії в Україні. І тут ще одна проблема — дуже великі страхові суми. Жодне страхове агентство в Україні не коштує стільки, на скільки просять застрахувати картину Малевича. Питання про повернення робіт українських митців на батьківщину, може, й вирішуване, але тільки на рівні найвищих державних посадовців.
— Які у вас плани щодо цьогорічного «Арт-Києва»?
— У листопаді цього року ми вже втретє проведемо велику виставку живопису «Арт-Київ» на п’яти поверхах Українського дому, де будуть представлені провідні галереї України і десяти країн світу. Наразі у нас вже є домовленості з двома італійськими галереями, які працюють із сучасними художниками першого ешелону — так званим напрямом «контемпорарі арт». У великій виставковій залі готується спецпроект. Виставлятимуться роботи Олександра Гнилицького з Німеччини і з українських колекцій. Будуть представлені й наші галереї, які спеціалізуються на сучасному мистецтві — Bottega, «Я Галерея» Павла Гудімова, «Ательє Карась», «Колекція».
Ми використаємо абсолютно новий підхід до формування експозиції. Оскільки антикварний ряд ми вже перенесли на «Антикварний салон», «Арт-Київ» буде експонувати сучасне мистецтво.
— Щодо теми формування експозиції. Доводилося чути закиди арт-критиків стосовно того, що на «Арт-Києві» та «Великому скульптурному салоні» відсутнє мистецьке кураторство...
— Є декілька людей, які могли б бути достойними кураторами, але вони зосереджуються виключно на сучасному актуальному мистецтві. Це те, що пропонують експозиції «Пінчук—Арт-Центру», виставляючи в основному іноземних митців. А в Україні в цьому напрямку зараз працює ще не так багато митців, щоб виключно на них можна було б базувати таку акцію, як «Арт-Київ». Це не «Арт-Москва» і не «Арт-Базель». Потрібно з чогось починати.
На «Арт-Києві» представники «контемпорарі арт» будуть розміщені на першому поверсі. А далі що? Нам хочеться, щоб з роками «Арт-Київ» доріс до «Арт-Базеля», де поєднується і антикваріат, і сучасне мистецтво, й ще багато різних стилів. Можливо, ми зробимо окремо виставку сучасного мистецтва, але це буде не раніше, ніж через 1,5—2 роки.
Український дім — для людей. На наших акціях відвідувачі, перш за все, хочуть побачити мистецтво, а не так звану актуальність. І багато хто вже може й хоче купувати мистецтво не на Андріївському узвозі, а з рук професійних майстрів.
— Виходить, ваші акції стимулюють арт-ринок. А як щодо самих митців?
— Роботи постійно дорожчають... Дійсно, ми вже стали своєрідним чутливим датчиком, який сигналізує про роботу українського арт-ринку. До того ж, ми стимулюємо митців. Під час першого скульптурного салону ми виставляли творчий доробок скульпторів за останні три—п’ять років, у них було дуже мало нових робіт. Дехто вважав, що у зв’язку з цим треба проводити акцію раз на 3 або 5 років. Але ми ризикнули, а митці не підвели ні нас, ні себе. «Скульптурний салон» стимулює і авторів, і покупців. Він створив попит на сучасну скульптуру.
Звичайно, не всі зізнаються, що вони купили й за скільки, але, згідно з нашою інформацією, під час останнього «Великого скульптурного салону» було придбано і зроблено замовлень на суму від 5 до 6 млн. доларів. І це тільки сучасна скульптура, антикваріат у нас не продавався.
Поєднання приватних колекцій відомих особистостей і сучасних художників була насправді не «вінегретом», а ефективним кроком. Приходили колекціонери, які протягом останніх років купували тільки Глущенка, Шишка і тих авторів, які вже давно пішли. А тут вони побачили сучасних митців, і з того часу почався відлік їхніх нових колекцій вже сучасного мистецтва.
На мій погляд, із врахуванням початкового етапу, наші проекти є досить успішними.
— Як зрушити з місця механізм для законодавчих змін у мистецькій сфері? Адже є, врешті-решт, зацікавлені в цьому депутати-колекціонери. Хто повинен виявити законодавчу ініціативу?
— Наприклад, Олександр Фельдман подавав кілька таких законодавчих проектів, але вони гальмуються. Справа в тім, що є депутати, справжні патріоти, але у них досі дуже недовірливе ставлення до заможних людей. Вони вважають, що відкриття кордонів для мистецтва — це помилка.
Зараз у Києві будується «Мистецький Арсенал». Усі хочуть побачити український «Лувр». У «Метрополітен-музеї» в Нью-Йорку під кожною картиною підписано: «із родини Ротшильдів», «передав Рокфеллер» і так далі. Тобто це подаровані речі. Бажаючі передавати твори українським музеям є. Зокрема, серед представників діаспори. Але за подаровані речі їм потрібно компенсувати 40% від вартості подарунку. А потім цей презент ще й потрібно привезти в Україну. Коштів на це, зрозуміло, немає.
У зв’язку з цим я згадаю унікальний приклад. Львівський художник Орест Дзиндра свого часу виїхав у Нью-Йорк. Як і Олександр Архипенко, він хотів передати свій спадок Україні, але тут скульптору відповіли, що прийняти його роботи не можуть, бо для них немає приміщення. Тоді Орест Дзиндра за свій кошт побудував будинок, завантажив свою скульптуру на корабель і привіз її сюди. Сам митець помер близько двох років тому, але під Львовом тепер є його музей.
— З якими ще проблеми ви зіштовхувалися при підготовці ваших мистецьких заходів?
— Акції досить складні. До того ж, їх уже три. Оскільки ми — державна установа, то маємо обмежені фінансові можливості. Доводиться залучати небайдужих. Окрім того, сам Український дім час від часу стає ласим шматом для людей, які мають вплив. Нам досить складно цьому протистояти.
