Об’єднавши фінансові, технологічні та організаційні зусилля, Міністерство культури і мистецтв України, Міжнародний фонд «Відродження» і Британська Рада в Україні реалізовують цю багато в чому новаторську для бібліотекарів нашої країни програму в досить незвичний спосіб.
По-перше, крім традиційних друкованих матеріалів і презентацій, у яких йшлося про можливості такого типу навчання, вся інформація про конкурс була розміщена на веб-сайтах цих організацій. По-друге, щоб стати учасниками програми, бібліотекарі повинні були не тільки «грати в конкурс», але й виконати деякі процедури. Зареєструватися в режимі «он-лайн», сформулювати, які теми та аспекти менеджменту найбільш актуальні для них і розказати, який досвід вони вже мають. А далі — для всіх, хто встиг зацікавитися і зацікавити собою (а таких прогресивних і орієнтованих на новаторство в Україні не так уже й мало — 30 бібліотек із 14 регіонів країни!), почалося навчання у вигляді зустрічей, семінарів, тренінгів. У перспективі — створення інформаційного порталу в Інтернеті і прямі контакти із зарубіжними партнерами. З цікавого — також і принцип відбору учасників міжнародної конференції «Крим-2001»: окрім звичайного конкурсу, який буде оголошений у березні цього року, учасники програми самі внутрішнім голосуванням оберуть двох найвірогідніших представників, тих, хто поїде до Судака влітку. Всі українські учасники програми одержають, крім усього іншого, і серію книжок «Менеджмент за тиждень» — видання Британського інституту менеджменту, перекладене українською.
В Пущі-Озерній проходив один із семінарів програми. Під дивною назвою «Менеджмент у період змін» «зашифровано» вміння ефективно шукати позабюджетні кошти для впровадження нових технологій, а також грамотно писати проекти. А провести його приїхали з Москви координатор програм навчального центру «Школа Рудоміно» Марія Чуркіна та його директор Наталя Жадько.
— Пані Наталю, якою мірою програми, в яких ви берете участь, змінюють ставлення бібліотекарів до своєї роботи, як це впливає на новий статус бібліотек як інформаційних центрів?
— Бібліотечна освіта на території колишнього радянського Союзу існує з 1934 року, і можна сперечатися про її якість і зміст, але вона сформувала цю величезну мережу бібліотек. Вища бібліотечна освіта також існувала, і курси підвищення кваліфікації проходили постійно. Однак протягом останніх 10 років, відмовившись від ідеологічних установок, бібліотекам виявилось необхідним додати, власне, до традицій бібліотечної практики — каталогізація, систематизація, обслуговування читачів — ще й нові принципи управління. Саме цим ми й займаємося, спеціалізуючись на тому, що можна назвати принципами прийняття рішень. Ця робота тісно пов’язана з Інститутом відкритого суспільства (Росія), хоча все, що було зроблено і в Росії, і в інших республіках колишнього Союзу, робилося за його підтримки, але я не думаю, що результати цієї діяльності можуть бути приписані цьому інституту. Він, як організація незалежна, недержавна і благодійна, робить певні вклади, а те, яким чином вони будуть використані, працюватимуть у кожній конкретній країні, — залежить від тих, хто і як зможе використати ці принципи. Я знаю, що існує дуже давнє і сильне очікування, особливо в регіонах, що фонди Сороса прагнуть щось змінити. Насправді вони платять гроші і шукають тих людей, які можуть ці зміни здійснювати.
Бібліотеки — дуже стабільні структури, але в кожній із країн колишнього Радянського Союзу є дві-три дуже потужні бібліотеки, які пройшли досить складний шлях від класичної радянської бібліотеки до інформаційного центру зі своєю особливою стратегією розвитку.
— Чи спостерігали ви національні особливості переходу від старих форм роботи до нових?
— Є загальні тенденції, пов’язані, я думаю, із взаємопроникненням культур, із тим, що бібліотека відходить від ідеологічної роботи і виникає нова бібліотечна філософія. Вона базується на організації бібліотечного сервісу та відкритого доступу. Це є вже скрізь, більшою чи меншою мірою. Від передісторії бібліотеки відмовитися дуже важко, а працювати в масштабній мережі публічних бібліотек, сформованій нераціонально, — ще складніше. Якщо з легкістю відмовитися від цього багажу, так само легко можна відмовитись і від бібліотек взагалі. Перед новими незалежними державами, на мій погляд, дуже гостро стоїть проблема відкритого доступу до джерел інформації. В Росії якісний ривок уже стався. Багато хто підключений до Інтернету, і йдеться вже не тільки про те, щоб доступ оплачував який-небудь фонд. Йдеться про платні послуги, провайдерiв, канали бібліотеки не можуть оплачувати повністю, але абонентську плату зі своїх читачів вони можуть стягувати. Для того щоб займатися подібними послугами, наші бібліотекарі не завжди готові, їм треба вчитися.
— Наскільки активно бібліотекарі хочуть освоювати нові технології, враховуючи їхню завантаженість і малу зарплату?
— Завжди є прогресивна частина працюючих, яким просто цікаво освоювати нові технології. Ясна річ, є й інші. Не так давно колеги з однієї дуже великої бібліотеки Петербурга скаржилися нам, що вони ніяк не можуть примусити своїх працівників щось робити для веб-сайтів. Авангард є, але є й ті, хто хоче тихенько собі дожити до пенсії. Навряд чи їх можна заганяти в нові технології. Молоді зараз не дуже багато в бібліотеках, у малих містах і навіть Москві їх майже немає. Невеличкi міста взагалі живуть майже без молоді, Москва «вимиває» фахівців у бізнес.
Ми займаємося тим, що поступово змінюємо в бібліотекарів уявлення про свою професію як про несучасну і про те, які рішення треба приймати, щоб бібліотека ставала сучасною. Але головна проблема полягає в тому, що можна навчити людей знаходити рішення, але неможливо примусити приймати ці рішення на практиці. Мені дуже приємно, що вже існує, сформувалося професійне співтовариство, в якому ми працюємо, що воно готове впроваджувати нові речі, аналізувати свою роботу і бачити перспективи.
— А чи з’явилися в Росії нові бібліотеки?
— Знаєте, створити нову бібліотеку було під силу тільки радянській державі, настільки це складна справа. Тоді всі працювали за гроші і були раді своєму спокою. Зараз ніхто їх створювати «з нуля» не буде, тому їх не можна руйнувати — на їх місці просто нічого не з’явиться. В цьому плані дуже важливо розуміти, що можна конвертувати з того, що вже існує в наших бібліотеках. Як створити ті можливості, які суспільству зараз потрібні.
— Чи багато людей користуються зараз послугами бібліотек у Росії?
— Так, у нас черги в бібліотеки. Зрозуміло, що багато в чому — це студентський бум, адже і діти, і люди інших соціальних груп та різного віку активно користуються їх послугами.
— Наскільки поповнюються фонди російських бібліотек?
— Кількісний показник поповнення фондів не є на сьогодні найважливішим. Раніше було простіше: будь- який бібліотекар міг із невеликого загальнодержавного переліку видань створити пристойні фонди, зараз цей перелік — у тисячі разів більший. І проблема вибору полягає в тому, щоб грамотно укомплектовувати профіль саме даної бібліотеки. Тепер уже не треба ридати над передплатою, оскільки читачеві можна запропонувати альтернативні джерела інформації. Але треба вміти це робити.
