Без громадянського суспільства Україна навряд чи відбудеться як вільна, демократична, європейська держава. Здавалося б, її зачатки — одне з небагатьох надбань Євромайдану. Але, на жаль, якість громадських організацій із часом почала демонструвати ті самі «хвороби», якими уражені інші інституції, розвиток організацій відбувається не завжди цивілізовано. Ці думки змусили нашу респондентку — керівницю громадської організації «Простір можливостей» Ірину ЛОЮК — звернутися до досвіду побудови громадянського суспільства в розвинутих країнах.
Ірина почала громадянську діяльність у середині 2014 року, залишивши кар’єру у фінансовому секторі, і, як і багато хто, стала волонтером. Надавала безкоштовну юридичну допомогу учасникам АТО і сім’ям загиблих. На початку 2015 року виступила одним із засновників «Юридичної сотні», проте залишила її наприкінці 2016-го. За період громадської активності виступила автором/співавтором кількох законопроектів: про службу іноземців у ЗСУ, про захист держави від колабораціоністів, про реабілітацію. Тепер спільно з партнерами з громадської мережі «Свої» впроваджує в громадський сектор адаптовані моделі НДО, які працюють на Заході.
ТРИ «КИТИ» НДО
— У чому мета створеної вами громадської організації?
— Впровадити етику в діяльність недержавних організацій (НДО).
Найчастіше називають три «кити» діяльності НДО у цивілізованому суспільстві: відкритість, прозорість, відповідальність. Відкритість означає, що основна фінансова інформація, структура управління, напрямки діяльності, перелік партнерів — усе це є відкритою інформацією, доступною для громадського контролю.
Прозорість означає, що організація прозора у своїх відносинах із державою, суспільством, донорами, партнерами, бенефіціарами (одержувачами допомоги) й іншими зацікавленими особами.
Відповідальність — це своєрідний знак рівності між справами і заявленими цілями. Організація відповідальна за довіру людей, донорів, партнерів. Її рішення і дії позначаються на репутації всього громадянського суспільства, неприйнятне використання довіри і ресурсів в особистих цілях.
— Наскільки нашому суспільству близькі ці принципи?
— У наших реаліях багато прикладів, коли, заявивши про себе як про захисника нужденних і оголосивши як мету надання допомоги людям, лідер організації реалізує прихований мотив — наприклад, пройти у владу. Допомога людям — не самоціль, а інструмент, при цьому інтереси людей враховуються, коли це допомагає досягненню основної мети. А інакше інтереси зневажаються. Це зловживання довірою людей, а також донорів, які передають ресурси саме для допомоги людям.
Не варто думати, що це погано, коли громадські активісти підтримуються суспільством і висуваються у владу. Погано, коли влада — це самоціль активіста: тоді шлях її досягнення «завалений трупами» обдурених партнерів і бенефіціарів. Наміри мають бути прозорими. Саме цим і відзначається розвинуте суспільство: похід у владу передбачає оголошення себе учасником політичного руху.
Ще один проблемний напрямок — ефективне партнерство. Понад 60% організацій, опитаних громадською мережею «Свої», заявили, що бачать в інших організаціях не партнерів, а конкурентів, але в разі цивілізованих підходів конкуренції бути не може. Якщо мета організації — допомогти іншим, а не заробити для себе преференції, конкуренції бути не може. У разі орієнтування на заявлені цілі, а не на особисті амбіції або пожадливість лідерів, організації схильні працювати разом.
«У РОЗВИНУТОМУ СУСПІЛЬСТВІ САМА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАГНЕ ВИСОКИХ СТАНДАРТІВ»
— Як можна когось змусити бути етичним?
— Точно не за допомогою законів. Як показав приклад законопроекту про декларування доходів антикорупційних активістів, спроба врегулювати питання прозорості на рівні закону сприйматиметься як намір встановити контроль. Свобода громадянського суспільства від державного контролю важлива, особливо в наших, «пострадянських» реаліях.
Аби досягти дотримання етичних стандартів НДО, на Заході існує безліч організацій, які допомагають громадянському суспільству рухатися в правильному напрямку. Одна з них — The Partnering Initiative (https:// thepartneringinitiative.org, метою якої є сприяння розвитку партнерства. Інший приклад — Foundation Center (http://foundationcenter.org), до напрямків діяльності якого входить забезпечення прозорості благодійників.
Цікаво також те, як працює система саморегулювання НДО. Вона передбачає регулювання зсередини, своєрідну систему самоаудиту, перевірки і самоудосконалення. Об’єднавшись у групи, організації визначають для себе правила відкритості, прозорості і відповідальності. Таке об’єднання самостійно «тримає себе в рамках».
І не на «голому місці» за кордоном виникла така система. Наприклад, Франція. Наприкінці 1990-х там були виявлені факти корупції і неефективного управління в діяльності благодійних організацій, включаючи «Червоний хрест». При цьому не існувало жодних інструментів контролю і попередження таких випадків. На початку 1990-х для розв’язання цієї проблеми виникли дві ініціативи: одна — від благодійних організацій, які вирішили встановити систему саморегулювання, друга стосувалася законодавчих змін. Я не думаю, що нам варто чекати корупційних скандалів у громадському секторі для того, щоб ініціювати систему самоконтролю.
— Ким контролюватиметься така система?
— Група організацій, яка визначила для себе стандарти відкритості, прозорості й відповідальності, може отримати підтверджувальний сертифікат. Цьому передує аудит та оцінка діяльності організації.
У цивілізованому світі така система працює так: існують асоціації, які проводять сертифікацію, тим самим поручаючись, що перевірена організація не використовуватиме довірені ресурси в особистих інтересах її лідерів.
Ірина Лоюк: Не думаю, що нам в Україні потрібно чекати гучних випадків неправомірного використання ресурсів. Ми, громадянське суспільство, в такому разі можемо втратити все, і перш за все — довіру. Буде дуже шкода, якщо через пару нечесних інші організації втратять можливість працювати. Нам необхідно створити систему регулювання громадянського суспільства зсередини — не тому, що цього вимагає решта суспільства. І не тому, що на нас тиснуть або змушують. А, швидше, навпаки: тому що ми цього прагнемо. Недержавні організації повинні виступити піонерами, які «напишуть на скрижалях» етичні стандарти
У розвинутому суспільстві сама організація прагне досягнення високих стандартів у діяльності. А як інакше продемонструвати доброчесність донорам і членам суспільства, які могли б жертвувати цій організації свої кошти? На Заході давно дійшли розуміння того, що заробити репутацію складніше, ніж втратити, і будь-яка організація, яка не прагне дотримуватися певних принципів, приречена на неуспіх.
ЧОМУ ВАЖЛИВИЙ ВНУТРІШНІЙ КОНТРОЛЬ
— Але ж у нас репутація нічого не варта, хіба ні? Обиватель звик порівнювати гірше з іще гіршим і орієнтуватися на менше зло. Ви не згодні з цим?
— Не думаю, що нам в Україні потрібно чекати гучних випадків неправомірного використання ресурсів. Ми, громадянське суспільство, в такому разі можемо втратити все, і перш за все — довіру. Буде дуже шкода, якщо через пару нечесних інші організації втратять можливість працювати.
Нам необхідно створити систему регулювання громадянського суспільства зсередини — не тому, що цього вимагає решта суспільства. І не тому, що на нас тиснуть або змушують. А, швидше, навпаки: тому що ми цього прагнемо. Недержавні організації повинні виступити піонерами, які «напишуть на скрижалях» етичні стандарти.
І з часом організаціям стане вигідно проходити сертифікацію. Підкреслюю: така модель є робочою для громадянського суспільства за кордоном.
— Могли б ви навести приклади неетичного і безвідповідального ставлення громадських організацій?
— Прикладів насправді багато, хоча, здавалося б, через відчуття самозбереження НДО повинні змінюватися на краще. Випадки безвідповідального ставлення рідко стають надбанням гласності, оскільки цьому сприяють самі донори. Вони, скажемо прямо, «соромляться» показати своїм благодійникам, що їхні гроші були попросту вкрадені.
Проте періодично прослизають неприємні повідомлення. Наприклад, Євросоюз вимагає повернути грантові гроші, які виділяли на відновлення гуртожитків потерпілим від війни ще у квітні 2015-го (про це повідомляла ТСН із посиланням на прес-аташе ЄС в Україні: https://ru.tsn.ua/video/video-novini/es-trebuet-ot-ukrainy-vernut-dengi-...).
Або ось іще приклад. Політики, які «розпалили» вогнище війни і доклали зусиль до ослаблення позицій держави Україна на Донбасі, активно взялися за показове «гасіння пожежі» — створили низку організацій, що справді допомагають потерпілим: переселенцям, людям, які живуть на окупованих територіях. Проте чи настільки безкорислива ця благодійність і чи не буде використана в політичній риториці? Відповідь лежить на поверхні.
Правозахист, що приховує під собою корисливість або намір «заробити очки» на усуненні наслідків власної руйнівної діяльності, виглядає цинічно. Проте такі організації процвітають.
ПРО УКРАЇНСЬКИЙ КОДЕКС ЕТИКИ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
— Як ви пропонуєте розв’язати проблему?
— При вивченні рухів громадянського суспільства з’явилась ідея допомогти його внутрішньому розвитку: на підставі етичних стандартів внести до їхньої роботи принципи. Виникло системне бачення того, яким має бути громадянське суспільство. Суспільство, яке підтримуватимуть не лише іноземні донори (інтерес яких до України, до речі, затухає), а й внутрішні. Наша країна має величезний благодійний потенціал, ми всі спостерігали його розкриття на Майдані і на початку війни, коли і прості люди, і приватний бізнес підтримували волонтерів — жертвували заради захисту країни. Загроза минула — і благодійні процеси пішли на спад. Але що буде, якщо пересічні українці повірять у силу і чесність громадського сектору, в його можливість контролювати і регулювати владу, в його відповідальність?
Результатом пошуку відповіді стала громадська ініціатива «Простір можливостей» (http://pm.net.ua/uk/glavnaya/) і амбітна мета: вплинути на менталітет громадських діячів. Просвітити і донести до суспільства сенс ідеї створення інституту репутації і впровадити його в Україні. Ця мета знайшла відгук в ідейних активістів і стала фундаментом діяльності громадської мережі «Свої», яка об’єднала волонтерів АТО, благодійників, активних людей з усієї України. В рамках мережі почалося впровадження кодексу етики: кожна організація, що увійшла до цієї мережі (а на даний момент таких понад 40), бере на себе обов’язок відповідати етиці і принципам відкритості, прозорості і відповідальності.
Для створення Кодексу етики неурядових організацій (https://svoyi.org/etyka) були використані кращі міжнародні практики, зокрема настанови Світової організації недержавних організацій (WANGO). Серед учасників новоствореної мережі і засновників співпричетних організацій виявилися люди з репутацією, яка вистраждана на Майдані і здобута на фронті. Не чекаючи більш сприятливого часу і більших змін у країні, вони вже сьогодні домовилися жити, працювати і розвиватися за європейськими стандартами.
Проте ми лише на початку шляху. Створення громадської мережі «Свої» з декларативним «Я підписуюсь під вашим кодексом» — перший крок. Наразі відбувається розробка комплексу критеріїв, які дозволять оцінювати організації і розуміти, чи можна за них поручитися. Вивчаються звіти про фінансову діяльність, реалізовані проекти, рівень відповідальності перед донорами і бенефіціарами. Аналізується минуле і сьогодення осіб, які мають формальний і неформальний вплив на організацію. Ми розробляємо інструкції, пам’ятки, інструменти самооцінки для організацій, що бажають працювати згідно з високими стандартами.
— А хіба асоціації, які видають сертифікати або створюють такі мережі, що поручилися за партнерів, не можна корумпувати?
— Тут діє той самий принцип: якщо асоціація виявиться не гідною довіри, ніхто не довірятиме її сертифікату.
Сенс затії: змусити рахуватися з думкою асоціації-поручителя міжнародні і внутрішні структури. І заради цього необхідно демонструвати еталонну чесність.
— Звучить ідеалістично...
— Як і будь-яке бачення. Але — зернятко до зернятка — нова модель суспільного сектору на прикладі громадської мережі «Свої» вже створюється. Від «шаленого світу», в якому допомогу потерпілим конвертують у політичні дивіденди, — до світу суспільства завтрашнього дня, де репутація належить до найвищих цінностей. Ось слова Уоррена Баффетта, які мені подобаються: «Потрібно 20 років, щоб створити репутацію, і п’ять хвилин, аби її зруйнувати. Ви ставитиметесь до справ по-іншому, якщо подумаєте про це». Або ось що говорив Альфред Нобель: «Хороша репутація важливіша, ніж чиста сорочка. Сорочку можна випрати, репутацію — ніколи».
