Я вірю в величне майбутнє України.
В. Вернадський
(Напис на купюрі в 1000 гривень, на одному боці якої зображено В. Вернадського, а на другому — будівлю Президії Національної академії наук України)
Початок чергового року — найкращий час для осмислення того, що відбувається в світі й в Україні, та складання прогнозів на майбутнє.
Із насиченого інформаційного потоку я вибрав би один головний меседж — щодо масштабного процесу, який, на мою думку, буде визначальним для світового розвитку найближчим часом: насувається глобальна економічна криза. Свідчень цьому і заяв найбільших аналітичних центрів безліч.
Провідні країни світу вже давно живуть у борг. На початок нинішнього року загальний розмір глобального боргу становить 250 трлн дол. (за версією МВФ — 188 трлн дол.) Це рекорд — сума в три рази перевищує світовий ВВП. За підрахунками Блумберг, якщо цю суму поділити на все населення Землі, то кожен з нас буде винен 32,5 тис. дол. Хоча це і не дуже коректно, адже є борг державний, борг корпоративний, борг домогосподарств, а також борги поділяються на внутрішні та зовнішні. Але це не так важливо. Йдеться про надзвичайні масштаби, які показують, що сучасна економіка в даному вигляді вже не працює і не може впоратися з зазначеною проблемою. Так само як вона не може впоратися зі зростаючою майновою нерівністю людей. Не випадково ювілейний, п’ятдесятий Давос відбувався в проблематиці «який капіталізм ми будуємо?», а назва однієї з тем, що обговорювались на більш ніж 350 сесіях, звучить «Виправлення зламаної економічної системи».
Як я вже сказав, левова частка позик — 177 трлн дол. — належить розвиненим країнам. Лідери тут — США (на сьогодні державний борг — 23 трлн дол., при цьому населення заборгувало банківським і фінансовим компаніям 21 трлн дол., а прогнозний сукупний борг до 2030 року становитиме 117% ВВП) і Китай (на даний момент сукупний борг — 300% ВВП).
Фактично формується глобальна фінансова боргова піраміда. Навіщо це робиться? Причина одна — щоб стимулювати економічне зростання, головним чином через споживання, і, звичайно, для того, щоб вирішувати бюджетні завдання, на які хронічно не вистачає грошей.
Якщо, скажімо, США може собі це дозволити, тому що є світовим емісійним фінансовим центром і поки справляється з обслуговуванням боргу, а також має можливість проводити активну протекціоністську політику в своїх технологічних і промислових секторах, використовуючи всі важелі глобальної держави — санкції, тиск на інші країни для укладання більш вигідних торгових угод (остання — з Китаєм, у січні 2020) і т.д., то іншим, більш слабким країнам, доводиться набагато гірше. Хоча зона Євро, як ми знаємо, після кризи 2008—2009 років емітувала для боротьби з її наслідками трильйони і трильйони євро. Але одночасно наголошую, що Європейський Союз поряд з цим ще більш активно почав приділяти увагу сфері матеріального виробництва (нагадаю, нещодавній скандал з протистоянням «Аербаса», який щедро дотуються ЄС, і американського «Боїнга»), а також розвитку нових науково-технічних напрямів: штучний інтелект, робототехніка, нанобіотехнології, при цьому отримуючи вигоди і від своєї активної зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності. Досить подивитися лише на наслідки підписання з Україною повного і всеосяжного договору про ЗВТ з ЄС і відповідний виграш від цього Євросоюзу.
Наша країна, так само, як і інші, перебуваючи в реаліях глобальної економіки, має в усій названій проблематиці суттєву відмінність, яка ставить її в ще більш невигідне становище, якщо говорити про наслідки світової кризи та шляхи її подолання. Досить сказати тільки, що обслуговування державного боргу обходиться Україні на порядок дорожче, а авантюра в ОВДП становить загрозу самому існуванню країни. Причому ситуація для України складається набагато гірше, ніж під час кризи 2008—2009 років.
Тоді в нас була значно краща економіка, більші обсяги виробництва, більші ринки, значно менший борг, а головне, не було війни і втрачених регіонів, які відігравали істотну роль у забезпеченні добробуту єдиної України. Але, незважаючи на все це, падіння ВВП у той період становило 15%!
Повертаючись до світових проблем, зазначу, що політика завалювання економіки грошима вже не дає відчутного ефекту і на 2020 рік прогнозується вкрай незадовільне економічне зростання (прогнозний показник для США — 1,8%, для ЄС — 1,2%). А, як відомо, таке зростання, і взагалі зростання менше ніж 4%, не приведе до відчутного поліпшення життя людей, тобто до відчуття, що вони стали жити краще. Ба більше, наслідком слабкого зростання також є ще більше зростання нерівності, тобто відбувається ще більша диференціація населення за доходами. Ясно, що такий розвиток подій не може залишитися без відповіді. Така ситуація покарає самі держави. Тим паче, коли значна частина коштів, отриманих за кредитами і позиками, вкладається не в реальний сектор економіки, а в роздування фінансових бульбашок.
Така економічна модель, ще раз зауважу, нежиттєздатна. І попереду — вибух і нестабільність, тривала глобальна рецесія, як ми вже це бачили в 2008—2009 роках. Ясно, що потрібне рішення. Потрібна коректива такої економічної політики. Зрозуміло, що завдання надзвичайно складне: тут зосереджені інтереси світової фінансової олігархії, геополітичні інтереси країн, необхідність прийняття рішень, спрямованих на підтримку рівня життя населення та багато іншого.
Якою все ж має бути нова економічна політика? Звичайно ж, більш ефективною з точки зору економічного розвитку. Наголошу — не формального зростання ВВП, а саме розвитку. Але досягти такої ефективності в межах старої моделі, як бачимо, вже не можна. Що ж потрібно змінити? Відповідь така. Більш ефективний економічний розвиток задає та модель економіки, яка базується насамперед на набагато більшій увазі до виробничої сфери, і, в першу чергу, до нових науково-технічних досягнень. Хоча б з тієї причини, що в ній не просто роздуваються фінансові бульбашки, а нормальним чином створюється вартість, до того ж, набагато ефективніше — у високотехнологічному секторі.
Нагадаю банальну істину: ціни на сировину залежать від світових бірж. Вони ростуть — економіка теж зростає, вони падають — падає економіка. Яскравий приклад — Україна. А для таких товарів, як смартфон, нові види озброєнь, лікарські препарати нового покоління і т.п., бірж немає. Висновок очевидний. У ситуації, що склалася насамперед необхідно переключити фінансові потоки з фінансового сектору, який, як я вже сказав, в основному працює сам на себе, на сферу матеріального виробництва, де закладаються нові технологічні уклади, і особливо на її новітні напрями.
І розуміючи, що така політика набагато розумніше, в фінансового світу має спрацювати інстинкт самозбереження. В цьому разі, при рішучій політиці можна прийти до більш здорової економіки, щоб не «гроші робили гроші», створюючи їх «з повітря», а, щоб гроші перетворювалися на товар, який створює нові гроші. А це, будемо прямо говорити, повернення до витоків капіталізму, до марксівської схеми. І світ сьогодні, ми бачимо, починає розвиватися саме в цей бік: Трамп намагається повертати промисловість у Штати, протекціонізм набирає обертів у багатьох країнах, інвестиції Китаю в науку вже перевищили інвестиції в науку США за паритетом купівельної спроможності, в активну фазу вступили не лише торгові, а й технологічні війни. І взагалі фронти світових битв за першість перемістилися в науково-технічну сферу.
Згадане повернення виробництв у США — провідний фінансовий емісійний центр — дзвіночок іншим країнам. А для України — це подвійний дзвіночок, адже замість того, щоб розвивати здорову економіку і приділяти належну увагу промисловій і науково-технологічній політиці, як це роблять інші країни, на які можна певною мірою рівнятися, в нас орієнтир по-великому лише в одному — покриття дефіциту бюджету через запозичення, як ми вже казали, авантюра з ОВДП, «ігри» НБУ і Мінфіну, що призводять до збитковості багатьох позицій експорту через курс гривні, падіння в цілому промисловості і взагалі відсутність будь-якої виразної стратегії економічного розвитку країни. За такої однобокості нашої політики можна згадати слова відомого економіста Еріка Райнерта, адресовані таким країнам, як наша: «Краще мати погану промисловість, ніж не мати її взагалі».
Сьогодні провідні країни світу беруть участь у найжорсткішому світовому змаганні за технології, реалізуючи стратегію інноваційної політики «Індустрію 4.0», завойовуючи свої місця в новому технологічному укладі, борючись за уми, залучаючи учених, інтелектуалів та кваліфіковані кадри в свої країни.
Кожна з цих країн, спираючись на власний потенціал, формує свій профіль економічного розвитку, який і забезпечить їй конкурентні переваги.
Словаччина робить упор на машинобудування, важку промисловість, ІКТ і сектор послуг, Угорщина — на впровадження передових технологій у машинобудуванні, інновації в сільському господарстві, ІКТ і послуги, розробку і впровадження альтернативних і відновлюваних джерел енергії, Польща віддає пріоритет впровадженню інновацій у сільському господарстві і легкій промисловості, підвищенню енергоефективності та розробці відновлюваних джерел енергії, розвитку ІТ і телекомунікацій.
Прем’єрміністр Індії Нарендра Моді презентував в 2016 році Start-up India action plan, який передбачає: спеціальний фонд для кредитування стартапів у 1,6 млрд дол., мораторій на перевірки стартапів у перші три роки роботи, 80% знижка на оформлення патентів, особливу пільгову схему видачі кредитних гарантій, а також, якщо продається особиста власність, і ви повинні заплатити податок, то з нього віднімуть ту суму, яку ви інвестуєте в стартап.
Крім того, з метою подальшого підвищення ефективності інноваційної діяльності в Індії були розгорнуті такі ініціативи стратегічного рівня, як «Виробляйте в Індії» (Make in India), «Індія — країна стартапів» (Start-up India), «Індія — країна інновацій»(Innovate India) і «Індія — країна цифрових технологій» (Digital India).
А індійська програма «Технологічне бачення 2020» (Technology Vision 2020) визначила п’ять основних напрямів розвитку: сільське господарство і харчова промисловість, інфраструктура, включаючи забезпечення електроенергією, освіту та охорону здоров’я, інформаційні та комунікаційні технології і «критичні технології» (атомна промисловість, космос і оборонна промисловість).
Велика Британія, враховуючи вихід з ЄС, розробила проєкт реформ, спрямованих на скорочення залежності економіки від сектору послуг ЄС після Брекзіту. Був розроблений план під назвою Modern Industrial Strategy («Сучасна промислова стратегія»), спрямований на більш тісну співпрацю держави з ключовими галузями економіки в обмін на нарощування обсягів виробництва та інвестицій.
Наука + промисловість + здорова фінансова система + розумні правила гри — ось формула успіху для нашої країни. Цю формулу учені бачать і розуміють, тепер її повинні зрозуміти і реалізувати уряд і парламент. Рішення лежить виключно в політичній площині
Крім того, передбачалося збільшення до 2020 року фінансування науки на 2 млрд фунтів (2,5 млрд доларів) з пріоритетним фінансуванням нових досліджень у галузі робототехніки, штучного інтелекту та біотехнологій. Заразом у лютому 2020 року Велика Британія запускає нову візову схему для залучення учених, дослідників та математиків після Brexit. Нова програма Global Talent замінить візову програму Tier 1 для «виняткових талантів». Вона не обмежуватиме кількість заявників і дасть можливість визнаним у Великій Британії дослідницьким проєктам безперешкодно залучати таланти з-за кордону.
Німецький уряд підтримує хвилю індустріального хай-тека ще з 2006 року й опублікував уже три стратегії розвитку промисловості — в 2006 році, в 2010 і в 2012. Варіанти стратегії отримали загальну назву High-Tech Strategy 2020 Action Plan. На реалізацію стратегії уряд Німеччини щорічно виділяє до 10 млрд доларів. Останній опублікований документ з цієї теми отримав назву «Платформа Індустрія 4.0». За планами німецьких промисловців і держави 2030 року в Німеччині має запрацювати вся система інтернетизованої промисловості.
Франція запустила ініціативу The Industry of the Future на державному рівні. Вона включає 34 ініціативи, спрямовані на різні сфери економіки країни.
Аналоги такої програми існують і в інших країнах: Smart Factory в Нідерландах, High Value Manufacturing Catapult у Великій Британії, Fabbrica del Futuro в Італії, Made Different у Бельгії, «Зроблено в Китаї-2025» і т. д.
Із 1 січня 2020 року в ЄС розпочинає роботу Рада з інновацій. Рішення про її створення було прийнято ще в березні 2019 року. В межах роботи Ради засновники стартапів зможуть отримувати гранти до 15 млн євро. Варто додати, що ця структура є лише невеликою частиною загальної екосистеми, яка дасть можливість створювати конкурентні світові компанії за допомогою спільної європейської програми венчурного фінансування й абсолютно фантастичного для нас доступу до дешевих кредитних ресурсів.
Окрема тема — державні стимули для розвитку науки та інновацій у різних країнах. Бельгія, Велика Британія, Мальта, Польща, Словенія, Угорщина та Чехія застосовують податкові пільги в формі додаткових відрахувань з оподатковуваної бази, які можуть навіть перевищувати реалізовані витрати. Тобто можна сказати, що підприємства, які інвестують у науку та інновації, не лише можуть не обкладатися податком, але, можна сказати, «преміюються» державою.
В Ірландії держава надає кредити з 25% відшкодуванням витрат на R&D у разі будівництві та реконструкції будівель, які будуть використовуватися в процесі інноваційної діяльності.
У Нідерландах оподаткування заробітної плати та відрахування на соціальне страхування для працівників, які проводять кваліфіковані дослідження, зменшуються на 35% (50% для стартапів) за перші € 250 тис. витрат.
У Великій Британії частка державних витрат на будівництво, створення і розвиток інфраструктури технологічних парків становить близько 60%, у Німеччині, Франції та Нідерландах — приблизно 75%, а в Бельгії — майже 100%.
2016 року експортно-кредитні агентства (ЕКА) різних країн профінансували понад $400 млрд міжнародних експортних операцій. До речі, про ЕКА. В Україні законодавчо Експортно-кредитне агентство було створено ще три роки тому, але досі (!) не діє — робота блокується самим урядом!
Ось ми й підійшли впритул до проблематики України, при цьому зробивши деякі досить різкі ремарки, що характеризують надзвичайно складні наші особливості.
Наша фінансова піраміда вже призвела до того, що витрати держави, пов’язані з погашенням та обслуговуванням державного боргу щодо дохідної частини бюджету на 2020 рік становлять 37,5%. На ці виплати йде 12% дохідної частини бюджету, решта погашається за рахунок нових запозичень. Разом з тим 20% бюджету витрачається на силовий блок. Це істотно скорочує кошти на вирішення всього комплексу мирних завдань: інвестиції в людський капітал, соціальна допомога, капітальні вкладення в економіку, інфраструктуру, науково-технічний розвиток, екологію тощо.
Уже ця картина — загроза для майбутнього України. Але коли взяти до уваги, що НІЧОГО, зовсім нічого, не передбачено з величезного арсеналу економічних стимулів, розроблених іншими країнами для розвитку своєї науково-інноваційної та промислової сфер, то лише питання часу, коли така загроза перетвориться на вирок. І ні одноразово отримані гроші від приватизації, ні відкриття, до слова, абсолютно непідготовленого ринку землі, ні дозвіл на гральний бізнес нам не допоможуть.
Який же урок ми повинні винести і які висновки зробити? Державі потрібно повернутися до своєї економіки. Для початку підготувати Національну програму розвитку. Зрозуміло, що в осяжний період досягти економічного суверенітету не вдасться. Але прагнути до цього треба! Інакше весь час будемо працювати в інтересах інших країн, а не своєї.
Тому ми в хорошому сенсі приречені займатися власними наукою, промисловістю, інноваціями. Процес побудови інноваційної економіки досить тривалий і потрібно запастися терпінням. Але без цього не можна. Навіть країнам, які свого часу були рішуче налаштовані на подібні перетворення, таким, як Китай і Сінгапур, знадобилось не менше як 15—20 років.
Для цього є основа: ще не втрачено низку критичних технологій, залишаються наукові школи, наукова інфраструктура, академічна культура і багато іншого. І, попри колосальні втрати, особливо в останні роки, ця основа в Україні все одно має низку переваг у порівнянні з тими ж центрально європейськими та східноєвропейськими країнами. І визнанням цього факту можна вважати, наприклад, прийняття України асоційованим членом ЦЕРН, завдяки нашій участі в розвитку його проєктів, а також рішення, прийняте 2010 року, побудувати унікальне «Джерело нейтронів, засноване на підкритичній збірці, що керується лінійним прискорювачем електронів» на базі Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» (ХФТІ) НАН України. Наголошую, що таке рішення було прийнято не тільки тому що ми передали останній, збагачений уран, який залишався в країні, а головним чином тому, що саме в Україні, в Харкові є фахівці, які не лише здатні працювати на такому унікальному комплексі, аналога якому не буде в світі в найближчі п’ятнадцять років, а й змогли його самі спроєктувати і побудувати майже все своїми силами.
Саме такі технології, які можна назвати суверенітетоутворюючими, і повинні, в першу чергу, розвиватися за адекватної державної політики, що дасть можливість Україні бути максимально технологічно незалежною від інших країн. До таких стратегічних напрямів можна віднести ядерну енергетику, літакобудування, ракетобудування, автомобіле- і суднобудування, низку напрямів у створенні військової техніки. До них можна, безумовно, додати нанобіомедицину, штучний інтелект, робототехніку. Але тут ми можемо сподіватися, зі зрозумілих причин, лише на окремі успіхи.
Тому головне завдання 2020 року для нас — зробити перелом у ставленні до науки в країні. Надія на це в тому, що нам вдалося зберегти, хоча й з великими втратами, головний науковий загін країни — Національну академію наук України. І в подальшому, при реформуванні науково-технічної сфери країни (сьогодні це досить бурхливо обговорюється), нам потрібно думати не про те, як скоротити учених, кількість інститутів і приватизувати власність наукових організацій, а про те, як виділити більше коштів на науку, зробити роботу учених більш ефективною, створити більше стимулів для інновацій, захистити право на інтелектуальну власність і зробити більш гнучким і вільним її обіг. Потрібен цілий комплекс заходів, пов’язаний з активною, випереджаючої політикою в галузі науки. І оголошене Президентом Зеленським у Давосі-2020 завдання для України — стати лідером Центральної та Східної Європи досяжне лише при такому підході.
Перше. І основне. Нам потрібно усвідомити свої справжні національні інтереси. І які б відмінності не були в різних суспільно-політичних груп, для всіх у підсумку буде головним одне — успішна країна, успішне майбутнє. А якщо це так, то на першому місці з усіх пріоритетів має бути наука.
Друге. Потрібно піти від ритуальних декларацій, пов’язаних зі словом наука. Наука, технології та освіта мають стати реальним пріоритетом, а не формальною риторикою політиків. Науково-технічний розвиток має стати реальним і бюджетним пріоритетом.
Третє. Визначити роль НАНУ як головної наукової організації, що формулює ключові шляхи розв’язання найважливіших науково-технологічних і гуманітарно-цивілізаційних проблем в Україні. При цьому НАНУ може і повинна взяти на себе всі функції, що стосуються наукового супроводу економічного розвитку країни, формування наукових і науково-освітніх центрів, ініціювати комплексні науково-технічні програми, що забезпечують як кінцеву мету випуск готової конкурентоспроможної продукції та послуг.
Четверте. Посилити координацію науково-інноваційної діяльності. Про це говорять не лише наші учені, а й міжнародні експерти, зокрема, Європейська економічна комісія ООН з інноваційного розвитку. Потрібно реформувати державну систему управління в цій сфері, узявши за приклад досвід країн ЄС.
П’яте. Розробити і прийняти комплекс законодавчих стимулів для наукомістких галузей економіки, підприємств. Протекціонізм при цьому — головний важіль, який може підняти українську економіку.
Шосте. Країна не може розвиватися без великих державних національних науково-технічних проєктів (мегапроєктів). Саме вони стимулюють розвиток нових проривних напрямів. Такими національними проєктами можуть бути ядерна фізика та атомна енергетика, аерокосмічна техніка, створення нових видів військової техніки, новітнє матеріалознавство, створення нових лікарських препаратів і т.д.
Сьоме. Зарплата учених має мінімум в два рази перевищувати середню зарплату по Україні, як цього вимагає закон. І це не лише оцінка праці учених, а й головний чинник того, щоб країна вже в найближчі три роки не залишилася без молодої зміни і без науки взагалі.
Восьме. Створити ефективну систему захисту та використання інтелектуальної власності. На рівні законодавства забезпечити працюючі механізми взаємодії бізнесу і науки. Сьогодні в країні ринок інновацій та трансферу технологій фактично не працює.
Реалізація всього сказаного — єдиний шлях. Майбутнє мають лише країни з розвиненою фундаментальною і прикладною наукою і передовою промисловістю. Це аксіома. Відкладати прийняття необхідних заходів не можна. Майбутні успіхи закладаються на 15 — 20 років саме сьогодні.
Наука + промисловість + здорова фінансова система + розумні правила гри — ось формула успіху для нашої країни. Цю формулу учені бачать і розуміють, тепер її повинні зрозуміти і реалізувати уряд і парламент. Рішення лежить виключно в політичній площині.
