В одній з аудиторій Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут» починається заняття з англійської мови. Енергійна жінка з коротким русявим волоссям, що стирчить в усі боки, поспішає до кімнати: на ногах у неї домашні в’язані тапочки, що більше скидаються на шкарпетки, та вона б воліла ходити взагалі без взуття. А чекають на неї дорослі дядьки й тітки. Без англійської мови нині далеко не підеш!
Маргарет — викладачка англійської мови в одному зi столичних мовних центрів. Вона приїхала в Україну, бо любить сніг і морозну погоду. Її рідне містечко Перс знаходиться на східному узбережжі Австралії. Свого часу його заснували шотландські переселенці. В неї немає ні сім’ї, ні дітей, а друзів — по цілому світу, адже австралійка Маргарет подорожує, куди хоче: гени мандрівника прокидаються крізь століття. Сама ж Маргарет знає аж з десяток російських слів. Та то не біда. Мова жестів, окремі слова, що вже встигла вивчити, підказки друзів та трохи фантазії — і вона зрозуміє все, що ви захочете сказати.
— Я тут iз вересня, — каже вона. — А приїхала з Лондона.
Коли ж спитала її, чому вибрала саме Україну, то була спантеличена. Хотілося почути, що Маргарет ледве не все життя мріяла сюди потрапити. Та де там:
— Я сиділа вдома. Було якось нудно. Хотілося пригод. Та просто чогось нового. Дивилася собі різні сайти в iнтернеті і знайшла об’яву, що потрібен викладач англійської в Україні. І — все. А чому вирішила поїхати? Просто тут ніколи раніше не була. Я не роздумувала. Це було одразу. І я зробила правильний вибір.
На обличчі посмішка. У цієї людини все так просто. Це вже потім Маргарет зізнається, що Україна — не перша країна, в яку вона ось так спонтанно приїхала працювати.
— Розумієте, коли я жила в Австралії, то працювала в офісі. Я була секретаркою. Це було зовсім не цікаво. І я стала TEFT-вчителем — викладачем англійської як іноземної. А це означало переїзд в іншу країну. Чому? Я обожнюю подорожувати! Мені завжди хочеться бачити нові місця, знайомитися з новими людьми. Я не поверталась в Австралію з того часу, як вісім років тому покинула її. Якщо просто подорожувати, то це надто дорого, і не так цікаво. А я хочу побачити різні куточки світу. Вже працювала в Італії, Таїланді, Марокко й Великій Британії.
— Які були ваші перші враження, коли опинилися в Києві?
— Та власне, ні добрі, ні погані. Коли я побачила всі ті будівлі вже за аеропортом, а вони були не зовсім гарні, то шоку чи здивування не було. Це було саме те, чого я очікувала від України як колишньої республіки СРСР. Та більше нічого я про Україну не знала. Вже тут трохи читала історію. І вона незвичайна. Мені стало цікаво! Це прекрасно, що у вас немає хмарочосів у центрі міста, наприклад, як у Нью-Йорку. Мені здається, вони потворні. Ваші будинки до 30-ти поверхів, а то небагато. І я думаю, що центр Києва вельми добре спроектований. Я люблю ваші шопінг-центри під землею: «Глобус» і «Метроград». До речі, коли у вас був футбольний матч з шотландцями, і вони приїжджали сюди. Я говорила з деякими хлопцями на Хрещатику. Вони виглядали збентежено, і видно було, що загубилися. Вони шукали магазин аби купити капелюха з символікою Радянського Союзу. І я пояснила їм, як пройти до Андріївського узвозу, де вони це знайдуть. Але їхні враження про Україну були дуже хороші, вони раділи, що були тут.
— Ви приїхали до нас у вересні, коли ще було тепло. Чи схожа чимось наша природа на австралійську?
— Ні, Австралія — це брунатна (коричнева) країна, у нас майже немає води. А тут, в Україні, Київ дуже зелений, тому що у вас її повно. В місті, де я народилась, влітку десь біля 35—40 о С кожного дня, і біля 38 о С вночі. І жодного вітру! Взимку у нас десь 3—8 о тепла, і весь час дощить. Ще у нас є штат Квінсленд, де тропічний клімат, бо він близько до екватора. Але якщо піти далі на південь, то там гори зі снігом. Але той сніг йде не кожної зими, бо там не досить холодно. Мені того снігу замало. Я люблю бути всюди, де є справжня зима! Щоб від холоду аж зуби цокотали. Я — «зимова» людина. Може, просто це те, чого раніше я не бачила або не відчувала. І тому так приємно. Якби ви полетіли в Австралію, то там дев’ять місяців на рік — це шалена спека, то вам би й те сподобалось, бо це новий досвід, враження. А все життя під спекою... То не для мене!
— Що видалося незвичним або ж навіть дивним тут, в Україні?
— Сало! Їсти щось сире... бррр. Та я люблю борщ, вареники. А ще — як ви споживаєте воду! Коли я приїхала, то це для мене був шок. Розумієте, в Австралії її завжди не вистачає. Нас учили, що коли вода ллється з крану, то її треба одразу вимкнути. Бо наша країна суха. І потім я приїжджаю сюди, а тут люди відкручують кран з водою і полишають воду, яка собі тече без діла. І в мене серце надривається, бо не можна, щоб вода просто так текла! Такі у нас звичаї в країні.
— А як щодо тих народів, серед яких ви жили? Що запам’яталося?
— Хм... Таїландці, наприклад, дуже доброзичливі, не такі агресивні, як можуть бути англійці. Таїланд — це взагалі країна посмішок, бо люди посміхаються весь час! Це частина їхньої культури. Але з іншого боку важким і незрозумілим, коли я жила там, було те, що ніхто не говорив, що він насправді відчуває або думає. Їхня усмішка закривала всі їхні емоції чи переживання. Вони могли бути налякані або ж злі, але все те ховали за усмішкою. І вони ніколи не говорять «ні» нікому. І це може збивати з пантелику, коли ти іноземець. Ти просиш їх щось зробити, вони кажуть «так», і ти чекаєш, що вони це зроблять, і не розумієш, чому ж зволікають? Але вони милі. Там справді жарко. Це була перша країна, в яку я поїхала як TEFT-вчитель. Я була у Бангкоку — столиці Таїланду. Це здоровенне місто. Їхня кухня смачна і дуже гостра. Вони обожнюють додавати всілякі приправи. І в них повно всього, для мене абсолютно незвичного. Комахи: скорпіони, павуки, я нічого з того не їла. Єдине, що я визнавала, це був рис і папайя! Дуже смачний фрукт!
Сицилія теж неповторна. Італійці дуже експресивні люди, вони дуже люблять свої традиції. У них на півдні збереглися села, і вони живуть ніби комунами. Більшість сицілійців амбіційні, і багато з них хочуть виїхати звідти кудись і заробляти гроші. Бо вони бідні й тягнуться на північ Італії або в інші країни ЄС. Більшість людей, яким я викладала англійську, вчили її саме через те, аби виїхати з Сицилії... і втекти від мафії!
— А українці? Теж вчать англійську, щоб виїхати? Мають амбіції?
— Насправді я навіть не знаю, що сказати. Коли я запитувала українців, чи хочуть вони приєднатися до ЄС, то вони відповідали, як правило, «ні». Але якщо ви хочете бути успішними, процвітаючими, то вам просто необхідно бути частиною ЄС! У певному сенсі Україна залишається одна. Україна має зробити вибір, що саме вона хочете робити. Тому я навіть не можу сказати, чи ви амбіційнi.
Але я чула про ваш розкол на Схід і Захід, і це може бути проблемою, вам слід бути об’єднаними, тоді ви залишатиметесь незалежними, і вирішити, з ким ви хочете бути — з Європою чи з Росією.
— Австралія не має таких проблем? У вас чимала територія...
— Ні, ми частина Великої Британії, і королева Єлизавета — голова нашої держави, і в нас — жодних подібних проблем. Але одного дня ми станемо республікою, як США. І через своє географічне розташування ми маємо становити тісніші зв’язки з Південною Азією, ніж навіть з Європою. У нас тісні економічні стосунки саме з Азією, бо майже все ми мусимо імпортувати. У нас все привозять. Але ми міцно тримаємося один одного у Співдружності як і на державному рівні, так і на персональному. Ми маємо бути разом, бо ми — держава-материк. Якщо хтось захоче нас витіснити, нам нікуди буде піти, бо з обох сторін океан, тож ми маємо бути дружними з усіма!
— Ви були і в Західній Європі, і на Сході в Таїланді, чим українці відрізняються від інших народів?
— Перше, що мені запало в очі, це те, якими серйозними виглядають українці. І нещасливими. Але тепер я знаю, що це не так. Італійці, наприклад, постійно усміхаються, радіють, взагалі, дуже емоційні, а ви — ні. Це, мабуть, через розташування країни, клімат. Ви знаходитесь північніше, ваші зими зовсім тихі. Повільний спосіб життя. І ви якось більш розділені. У Північній Європі — у Данії, Фінляндії, Норвегії — люди ще більш депресивні, бо вони мають довгі темні зими, і це впливає на їх настрій. Британці виглядають нещасливими за будь-якої нагоди. Бо в них постійно дощить! Коли я там жила, то їздила на канікули до Іспанії, бо там світить сонечко. В Австралії багато сонячного тепла і світла, тому ми сонячні люди.
Українці милі... дещо закриті, але всі, хто живуть у великих містах, такі. Швидкий спосіб життя, на тебе багато тиснуть... Але якщо відкинути робоче оточення і подивитись на соціальну ситуацію, то ви можете побачити іншу сторону. Німці, наприклад, коли працюють, вони дуже серйозні, але потім, коли відпочивають, то з ними дуже весело. Я думаю, з українцями так само. Ми часто радіємо і сміємося, коли граємо в ігри на заняттях з англійської.
А ще у вас дуже популярний італійський стиль в одязі, та ви і вдягаєтесь як італійці! Жінки з височенними шпильками... Дуже стильні. А таїландці носять лише бавовняний одяг, бо у них спекотно, і одяг має бути зручним. Але вони ніколи не оголюють живіт, як ви чи італійці. Такі їхнi традиції, культура.
— Ви щось забираєте з собою на згадку, коли їдете з країни?
— Ні, у мене ні для чого, окрім одягу, немає місця. Єдине, що я можу взяти з собою, це ювелірні прикраси. Сережки, браслети, намиста. Вони маленькі, і коли я дивлюсь на них, то згадую, де я їх придбала.
Ось така Маргарет. Вона не знає, куди помандрує наступного разу. Та це й неважливо. Вона живе сьогоднішнім днем і не зважає, хоч що б там з нею сталося. Коли йде вулицями Києва, за себе не хвилюється. Спробує щось запитати кількома словами російською — у відповідь всі намагаються сказати англійською! Вона не сумує за домом, щаслива з свого життя і хоче пізнати весь світ. Любить сніг і мороз, та від ковзанів чи лиж відмовляється — то надто активно. Але не проти покататися на санях. Але час для снігу в Україні вже вичерпався — то ж у неї все попереду!
ДОВIДКА «Дня»
Австралія входить до складу Британської Співдружності Націй. Глава держави — королева Великої Британії — представлена генерал-губернатором. Глава уряду — прем’єр-міністр. Законодавчий орган — двопалатний парламент (палата представників і сенат). Розташована на Австралійському материку, острові Тасманія та ряді інших малих островів у Тихому та Індійському океанах. Столиця — місто Канберра. Державний герб Австралії — це щит, який підтримують з двох боків кенгуру і страус Ему, обрамлений квітучими гілками евкаліпта.
Австралія — найменший, плоский та сухий материк (40% у тропіках, одна третина — пустеля, дві третини — прикордонна зона).
Площа Австралійського Союзу — 7682300 км, це шосте місце серед країн світу. Населення — близько 20 млн. чол. і складається з нащадків переселенців з Європи, особливо Англії, й аборигенів. У Австралії живе близько 30 тис. українців, в основному — в Сіднеї, Мельбурні й Аделаїді.
Українська діаспора в Австралії: Австралійська федерація українців у Мельбурні, католицька церква у Мельбурні, Ансамбль українських бандуристів імені Лесі Українки у Бокс Хілл Норс, Видавництво «Рідна мова» у Тонвалі, факультет слов’яністики у Клейтонському університеті, Українське товариство колекціонерів і філателістів у Вудвіллі та Православна автокефальна церква Київського патріархату Св. Миколая в Аделаїді.
