У сталінградському підвалі 1942 року ми, два підлітки 12
років, спіймали пацюка і з'їли. Тоді не було так боляче й образливо, як
нині, через те, що інтенданти, які розжиріли на війні, та інші злодюги
ретельно ховалися, приховуючи награбоване.
Пам'ятаю, як нинішній Президент під час минулої передвиборної
кампанії 1994 року заявив, що ніколи не допустить, щоб убогі старі люди
стояли з простягнутою рукою. Відтоді минуло п'ять років, і за цей час у
нас забрали заощадження, відлучили від театру, кіно, нормального харчування,
вільного спілкування з рідними, котрі живуть у країнах СНД, від нормальних
недорогих житлових умов, ліків і безкоштовного медобслуговування. Сьогодні
вже на 10 годин відключають світло, завтра, можливо, перестане горіти газ,
зникне в кранах вода і стануть холодними радіатори опалення. У таких умовах
неможливо вимагати від принижених, обікрадених, викинутих за борт життя
людей якогось патріотизму й аморально докоряти їм через ностальгію за дешевою
ковбасою і через тугу за СРСР. У Сумах через кожні дві години відключають
електроенергію, все місто занурюється в темряву, і тільки адміністративний
будинок обласної та міської адміністрації (колишній обком КПУ) та приміщення
МВС, СБУ тощо світяться яскравими електричними вогнями.
Грошей, як кажуть, на підвищення пенсій немає, але вони,
ці самі гроші, яких нібито немає, умить знаходяться на підвищення окладів
держчиновникам, на розростання силових структур і навіть на нову форму
міліції. Лукавлять, коли ствержують, що для підвищення пенсії треба буде
збільшити податок у Пенсійний фонд у два рази.
Адже немає жодної необхідності, по-моєму, збільшувати у
два рази пенсії тим, які одержують уже сьогодні по 200—300— 600—1020 тощо
гривень, а ось підняти пенсії до рівня межі малозабезпеченості приблизно
чотирьом мільйонам убогих пенсіонерів можновладці зобов'язані.
Залишаються беззахисними переважно ті, хто пережив усі
голодомори, репресії, німецьку окупацію, страшну війну і хто своєю працею
створив усі матеріальні цінності, якими сьогодні розпоряджаються безсовісні
нувориші. Я розумію, що, можливо, так жити, як раніше, вже було не можливо
і потрібні були зміни. Але те, що нинішня влада створила, і зовсім робить
життя пересічних пенсіонерів нестерпним. Посилання на видатки перехідного
періоду: «Ліс рубають — тріски летять» — також непереконливе з тієї причини,
що за існуючої сьогодні кваліфікації в горе-реформаторів ці тимчасові труднощі
можуть обернутися труднощами завдовжки із життя. Кажуть усюди про кризу
енергетичну, аграрну, економічну або фінансову, а, по-моєму, головна криза
зовсім інша.
Відомо, що основою стабільності будь-якої держави є продуктивна
економіка і дотримання принципу соціальної справедливості в справі розподілу
вилучених коштів. У нашій державі немає ні того, ні другого, а тому і стаття
Конституції про забезпечення гідної старості не згадується на високих форумах,
а от чомусь питання про мову в держустановах стає предметом розгляду Конституційного
суду. Принагідно хочу зазначити, що оклад президента США лише у 8,5 разу
перевищує заробіток кваліфікованого робітника цієї процвітаючої держави.
Тому, панове міністри, панове депутати, панове із президентської
раті, хочу вас запевнити, що головна наша і ваша біда не в дефіциті коштів
для пенсій старим людям, а в гострому дефіциті совісті в можновладців.
Дмитро ПРОХОРОВИЧ
Суми
