Не чекайте ідеального рішення — спробуйте постійно реалізовувати хоча б невеликі зміни

Мішель Монтень, ХVI століття

Уже рік в Україні працює науково- педагогічний семінар
під назвою «Читання i письмо для розвитку критичного мислення». Будь-кому
очевидно, що для нас то вельми актуально — критичне мислення. Це саме те,
чого так бракує посткомуністичним суспільствам. Бо хоча всі ми виховані
як затяті підпільні критикани, однак рідко здатні формувати свої думки
на основі власних спостережень та аналізу соціальних феноменів. (Що й було
ще один раз підтверджено останніми виборами. Здається, то був зайвий доказ).

Семінар-програма «Читання i письмо для розвитку критичного
мислення» готує адміністраторів середніх і вищих шкіл, педагогів-методистів
та вчителів до впровадження стратегій та методів формування навичок критичного
мислення у школах і вузах. Під критичним мисленням тут розуміємо не здатність
до критики (часто огульної), а конструктивний і аналітичний спосіб мислення.
Що це за нова програма, звідки вона взялася, ким впроваджується?

Міжнародний проект «Читання i письмо для розвитку критичного
мислення» (далі ЧПКМ) розроблено консорціумом «За демократичну педагогіку»
та Міжнародною асоціацією читачів. (Асоціація нараховує 90 тисяч членів
у 90 країнах світу). Мета проекту — надання педагогам таких стратегій навчання,
які сприяють розвитку критичного мислення в учнів будь-якого віку в процесі
вивчення різних шкільних предметів. Йдеться про те, щоб виховувати в дітях
здібності й навички до самоосвіти, самореалізації, самопізнання у світі
інформації, який нас оточує. Це передбачає нетрадиційний навчальний процес,
у якому «якомога більше учня і якомога менше вчителя». Вся учбова робота
тут будується на партнерських стосунках між вчителем та учнями, а також,
що дуже важливо, — між учнями. Пропонована новим проектом стратегія роботи
над новим матеріалом пропонує три стадії. По- перше, це актуалізація апріорних
знань учня про об'єкт вивчення. Тим самим викликається увага та інтерес
учнів до нового матеріалу. Друга стадія — усвідомлення нової інформації
шляхом читання або слухання. Фіксуються нові факти, перевіряється те, про
що, на думку учня, він уже знав. На останній стадії («Рефлексія») школярі
обговорюють те, про що дізналися, переповідають своїми словами нові факти
та ідеї, розмірковують над пройденим шляхом отримання нових знань, над
їхнім зв'язком з уже знаним.

За підгрунтя розвитку критичного мислення автори проекту
взяли процеси навчання учнів читанню та письму. Чому? Адже сьогодні читати
й писати вміє кожен, тут, здавалося б, усі проблеми давно вирішені. Аналіз,
однак, показує, що далеко не кожна «писемна» людина вміє міркувати над
прочитаним чи викладати свої думки на папері, а ще — дійсно знаходити в
текстах нові й необхідні для себе знання. Автори стратегії ЧПКМ впевнені,
що постійне i тривале читання та письмо учнів у класі має замінити розмови
вчителя про те, як важливо читати i писати. Все прочитане повинно стати
приводом для інтерпретації — читачі повинні думати про ідеї автора в поняттях
своїх власних ідей і дій. Треба також постійно відводити час для невимушеного
викладання власних думок на папері — тоді будуть результати. Посібник проекту
ЧПКМ наводить такі дані: протягом навчального року восьмикласники однієї
американської школи написали по 20 робіт різних жанрів — вірші, передові
статті, кореспонденції всіх типів, інтерв 'ю, короткі оповідання у стилі
улюбленого автора школяра, пародії, романи, сценарії, текст для капсули
епохи «ХХ століття», заявки на участь у конкурсі, оригінальні дослідження,
петиції, оголошення, резюме, панегірики. (Шкода, що свого часу я не мала
таких завдань. — К.Г. ).

Для розвитку в дітях критичного мислення вчителям пропонують
формувати такі вміння, як пояснювати іншим свою власну думку, визнавати
можливість інших точок зору, а також змінювати свою думку під тиском переконливих
доказів. Заради цього програма ЧПКМ надає значної ваги методам роботи учнів
у парах чи невеликих групах. Усвідомлюючи той факт, що групи не зможуть
працювати ефективно, якщо учні не мають необхідних навичок для спільної
роботи (здатність приймати рішення, встановлення довіри, комунікативність,
здатність вирішувати конфліктні ситуації тощо), стратегія ЧПКМ пропонує
вчителям широкий спектр спеціальних прийомів. Усі вони не тільки ефективні,
але й надзвичайно цікаві i часто нагадують звичайну гру. Гру, де кожен
учень має свою роль, пов'язану або з виконанням завдання, або з підтримкою
нормальної роботи групи. Передбачаються такі ролі, як, наприклад, «Лідер»,
«Контролер», який стежить за виконанням кожним своєї роботи; «Скаут» —
для пошуку необхідної інформації (у членів інших груп або в бібліотеці);
«Хронометрист», який стежить за графіком; «Розрадник», який підтримує оптимізм
членів своєї групи; «Кореспондент» — для поінформування класу та вчителя
щодо прогресу групи тощо. Обов'язковою є ротація ролей від завдання до
завдання — так, щоб кожен набув досвід і міг грати всі ці ролі. (Шкода,
що я не «грала» у школі таких ролей. — К.Г. ).

Наведемо два приклади з численних методичних прийомів групової
праці на уроці, запропонованих стратегією ЧПКМ. Один називається «Огляд
галереї». Спочатку групи з 3-4 учнів працюють над спiльною проблемою: наприклад:
«Яким має бути президент країни?». Кожна група формулює своє бачення проблеми,
а отримані результати презентує на великому аркуші паперу (тексти, вірші,
малюнки, діаграми). Аркуші розвішують на стінах кімнати, а потім групи
починають ходити вздовж стін кімнати, вивчаючи та обговорюючи результати
кожної групи. Всі коментарі пишуться на «експонатах» виставки. Після «огляду
галереї» кожна група ревізує власні результати, порівнюючи їх з іншими,
а також коментує записи, залишені «глядачами» на її аркуші-експонаті.

«Інтерв'ю». Учні, працюючи над заданою темою, беруть інтерв'ю
або у відомих їм експертів, або у перехожих. Наприклад, запрошують жителів
свого району розповісти про своє ставлення до інших етнічних груп або просять
згадати про якісь важливі історичні події, скажiмо, про Другу світову війну.
А потім у класі разом узагальнюють отримані дані i доповідають про свої
висновки іншим.

За словами одного з учасників програми ЧПКМ в Україні,
кандидата педнаук Ірини Гудзик, «...пропоновані методи, прийоми роботи
не є цілком новими для нашої школи, але подані у чіткій системі, супроводжувані
численними зразками, можуть стати стимулом для посилення такого важливого
напрямку роботи, яким, безперечно, є розвиток критичного мислення школярів.
Адже, за словами Еммануїла Канта, «навчати треба не думкам, а вмінню мислити».

Сьогодні проект ЧПКМ впроваджується у 20 країнах, зокрема
в більшості посткомуністичних країн. Педагогічні технології програми ЧПКМ
знайшли широке визнання в Росії — в Москві, Санкт-Петербурзі, Нижньому
Новгороді, Самарі, Новосибірську.

Програма ЧПКМ в Україні. В Україні проект ЧПКМ почав
впроваджуватися минулого року за підтримки Інституту відкритого супільства
(США) та Міжнародного фонду «Відродження» (обидві інституції засновані
відомим філантропом Джорджем Соросом). Практичною реалізацією проекту ЧПКМ
займається всеукраїнська громадська некомерційна організація під назвою
«Науково-методичний центр розвитку критичного та образного мислення «Інтелект»
(НМЦ «Інтелект»). Основна форма роботи НМЦ «Інтелект» полягає у проведенні
семінарів як у Києві (Ірпінь), так i виїзних, зокрема в обласних центрах
країни. Для подальшого самостійного використання методик ЧПКМ учасники
семінару забезпечуються відповідною методичною літературою. У складі НМЦ
«Інтелект» працює група вельми кваліфікованих науковців-методистів, які
не тільки проводять семінари, а й займаються необхідною адаптацією текстів
для вивчення різних предметів. Всі вони пройшли серйозний курс підготовки
на міжнародних семінарах за кордоном та в Україні.

Директор НМЦ «Інтелект» Наталя Кравченко розповідає: «Однiєю
з основних переваг проекту ЧПКМ є те, що всі запропоновані методики є детально
розробленими технологіями, багаторазово випробуваними у багатьох школах
різних країн світу. (До речі, вони всюди користуються неабияким успіхом).
Це методики практичного рівня, дійсно готові до негайного використання
у класах та аудиторіях. Не треба пояснювати, як важливо це для вчителя.
Вітчизняні методично-дидактичні розробки стоять на дуже високому рівні,
але дуже часто не мають достатньо розробленого прикладного аспекту. Методики
ЧПКМ практично орієнтовані на те, щоб використовувати процес навчання читанню
та письму для формування навичок критичного осмислення прочитаного, щоб
дитина вчилася формувати власну думку з будь-якого приводу. Цього вимагає
наше сучасне життя, цього вимагає майбутнє. Методики ЧПКМ також виховують
в учнях вміння слухати інших, навички культурної дискусії. Критичне ставлення
до світу, до ідей, до явищ — то надійний захист проти конформізму, проти
бездумного засвоєння ідей, проти психології натовпу».

Семінар ЧПКМ для вчителів та освітянської адміністрації
проводиться чотири рази на рік. Зараз викладають на семінарі так звані
волонтери — висококваліфіковані педагоги, члени Всесвітньої асоціації читачів.
Це австралійці Джон та Івон Поллоки, Говард Мулд та Патрісія Сміт. Вони
вразили українських педагогів не лише своєю компетентністю, а й надзвичайний
тактом, доброзичливістю, відкритістю, душевною щедрістю. До вивчення, випробування
та застосування нових стратегій залучено педагогів з різних областей України
— Київської, Донецької, Харківської, Одеської та Криму. Серед них є вчителі
шкіл, де навчаються представники етнічних меншин — молдовани та кримські
татари. Більшість учасників семінару — вчителі початкових класів, викладачі
літератури, іноземних мов, історії, біології, а також працівники інститутів
перепідготовки вчителів. Усі вони згодом стануть «вчителями, що навчають
вчителів».

Капітальною особливістю семінару ЧПКМ є його послідовна
практична направленість і демонстраційність. Почати з того, що вчителі
там виконують ролі учнів, у процесі навчання на собі перевіряють нові методики.
А вже потім обговорюють їхню ефективність, нерідко критикують, а також
знайомляться з теоретичними підвалинами. За формою семінар нагадує гру,
в якій більшість присутніх бере активну участь, де всім цікаво i навіть
весело працювати. Навчання включає багато елементів змагань, кожен учасник
несе персональну відповідальність за виконання певної частини роботи, від
усіх очікується ерудиція, винахідливість, почуття гумору. Все це пізніше
має бути перенесене до шкільних класів. (Навіть кореспондент «Дня», присутній
на семінарі, був втягнутий у цю педагогічну «гру». Згадалися слова Лева
Толстого про те, що в житті людей, суспільства занадто багато суворої серйозності
і, на жаль, занадто мало гри).

Більшість педагогів, особливо молодих, сприймає нові технології
навчання з інтересом і задоволенням. Це, зокрема, Усніє Асанова i Галина
Радченко (Крим), Валерія Кукса, Олена Богданова, Ольга Власенко, Інна Большакова
(Київ), Анастасія Сирбу (Одеса), Тетяна Христофорова (Донецьк), Юрій Роменський
(Харків). Всім їм імпонує центральна ідея стратегії ЧПКМ: «предмет має
служити розвитку мислення, а не навпаки». Уже сьогодні «піонери» програми
ведуть помітну популяризаційну роботу. У Криму учасники семінару протягом
року давали відкриті уроки, презентували Програму на курсах підвищення
кваліфікації вчителів, підготували дві передачі для місцевого телебачення.
У Харкові Програма була презентована не лише для вчителів, а й для завучів
шкіл та шкільних психологів.

Є, однак, і скептики. Це педагоги, що стоять на гордих
позиції «наша освітня система — найкраща у світі!» або «нам нічому навчатися
у згубного Заходу». Свій єдиний вчительський обов'язок вони вбачають у
«подачі» знань, а від учнів вимагають тільки механічного переказування
почутого чи прочитаного.

Широке впровадження проекту ЧПКМ не є безпроблемним. Перша
традиційна проблема — це психологічний спротив «новому і чужому». Тим паче,
що воно вимагає від спеціалістів додаткових зусиль, перенавчання, відмови
від давно засвоєних кліше і стандартів. Серйозною є також проблема «вписування»
у прийняту систему загальної освіти. За словами Ірини Гудзик, «стосунки
з державними органами освіти залишаються певною проблемою — не тому, що
принципові підходи Програми ЧПКМ викликають сумніви, а тому, що нам ще
бракує досвіду співпраці державних та недержавних інституцій. Справа, однак,
поступово вирішується. Зараз 4 школи Києва, в яких працюють учителі — учасники
програми, одержали офіційний статус експериментальних. Це означає формальне
визнання роботи за методами ЧПКМ, зацікавлення нею з боку міського Управління
освіти». Ще однією проблемою є забезпечення шкіл методичними матеріалами,
посібниками, орієнтованими на конкретні предмети, наповненими своїм, українським
змістом.

Пiслямова. Кореспондент газети «День побував на
уроці біології в 9-му класі школи №196 міста Києва. Молода вчителька Валерія
Кукса активно застосовувала методики ЧПКМ під час вивчення однієї з тем
анатомії людини. В класі панувала невимушена, розкута, але дуже зосереджена
атмосфера. Вивчення нового було розпочато не з подачі-лекції вчителя, а
з так званої стадії евокації програми ЧПКМ — учні повинні були згадати
все, що знали про новий предмет вивчення. Вони працювали парами — обговорювали,
заглиблювалися у підручники, формулювали запитання, дискутували. Через
певний час стало здаватися, що я перебуваю десь на науковому семінарі.
Зокрема, через те, що були відсутні звичні шкільні формальності — підняття
рук, обов'язкові солдатські вставання при обговоренні зі вчителем тієї
чи іншої проблеми. Вчителька весь час заохочувала висловлювати свої припущення,
а також викладання ідей і фактів «своїми словами». І хоча в класі був постійний
рух і постійні розмови, проблеми дисципліни не існувало, бо всі працювали.
Погодьтеся, це рідко буває під час проведенні уроку за класичною схемою:
говорить учитель — учні відпочивають, відповідає один — інші «гуляють»
думками десь далеко. Підростає зовсім інше покоління громадян і виборців.