Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Не європейці ми, і не азіати...

20 серпня, 1999 - 00:00

Я читаю регулярно газету «День», але це зовсім не означає, що поділяю точку зору всіх ваших авторів, скоріше навпаки: імпонує сміливість. Не збирався я і писати вам. Однак, прочитавши статейку Л. Саєнко і продовження О. Годованець «Лукашенко залишається» (№ 130, 20.07), не втерпів. Почну із запитання: хто дав авторам право втручатися у справи іншої країни, чому вони намагаються нав'язати свою думку цілому народу суверенної держави? Не можуть вони не знати, що до 2001 року президента Лукашенка залишено на своєму посту референдумом, переважною більшістю білоруського народу, і тільки йому дано право вирішувати, як і з ким йому будувати своє життя. Поділюся з вами невеликим секретом: мій гарний знайомий нещодавно з'їздив на «розвідку» в «голодну» Білорусь і вирішив поїхати туди на постійне місце проживання, покинути «ситу» Україну. А він не тільки за громадянством українець, але й за національністю. Він стверджує, що в Білорусі життя з нашим незрівнянне. А оскільки людина вирішила перебратися туди, значить, автори статті, м'яко кажучи, перебільшують, а просто — брешуть. Не добре для такої солідної газети.

Про причину такої негативної оцінки діяльності білоруського президента з боку західних, українських та й російських ЗМІ здогадатися не складно: Білорусь подає «поганий» приклад, але це, повторюю, справи білоруського народу, а він мавпувати, схоже, не збирається. На 4-й сторінці цього ж номера заголовок «Ми: європейці чи азіати?». Перш ніж прочитати статтю професора Г. Чорного, поглянув у вікно на вулицю, відкрутив кран на кухні та у ванній, подивився на зливний бачок у туалеті і прийшов до висновку: ні, не європейці ми і не азіати, а ось до африканців, та й то не всіх, мабуть, дотягуємо. Прочитав і здивувався, навіщо знадобилося стільки словоблуддя? Навіщо українців, учасників громадянської війни зараховувати до махновців, а то й просто до бандитів? Можна подумати, що в Україні тільки й живуть нащадки махновців — на сході, а бандерівців — на заході. Ну а як же відомі Пархоменко, Боженко, Щорс, Москаленко, Тимошенко, Лелюшенко та Пилип Коротич — також колишні махновці? Тут автор трохи перебільшив, і все тільки для того, щоб стверджувати, що найреальніша кандидатура на президентський пост — Є. Марчук. В Україні багато хто прийшов до такого висновку без екскурсів в історію, я також думаю, що в нього немало шансів, але до перемоги йому так само далеко, як і іншим, тим більше, якщо він «зациклиться» на європейському пріоритеті. Нехтуючи найближчими сусідами, багатовіковим зв'язком із Росією і Білоруссю, ідучи в Європу обхідним шляхом, через Африку, можна не дорахуватися голосів значної частини електорату.

Схоже, шановний професор недооцінює тих, хто не був знайомий ні з Петром I, ні з Микитою Хрущовим, ні, тим більше, із творцем православ'я у Візантії. Однак людей, котрі прийдуть до урн, більше буде цікавити, яка в них буде пенсія, зарплата, стипендія і коли держава поверне їм борги. І якщо авторові ця недооцінка не загрожує нічим, то кандидатам на посаду президента, в тому числі і Є. Марчуку, вона не пробачиться. І ще, чому більшість авторів вашої газети вважають, що Кучма неодмінно вийде у другий тур, і з ним називають різні варіанти? Чому Кучма? Судячи за логікою його п'ятирічного президентства, та й попереднього прем'єрства, в нього такі «заслуги», що і в першому турі йому не місце. У народі кажуть: «Кучмі другого туру не бачити, як своїх вух». Висновок один: фальсифікація виборів і їхніх результатів неминуча.

Я поділяю думку читачів газети «День», які стверджують корисність публікацій на її сторінках авторів, різних за своїм світоглядом та інтелектом. Щоправда, бувають, на мій погляд, і курйози. Зокрема, доктор біологічних наук Б.Палладіна чомусь вважає радянську владу устроєм. В Україні ще і в наш час присутня радянська влада (ради всіх рівнів), але це не устрій. Був у нас спотворений, на жаль, не в класичному його розумінні, але соціалістичний устрій, а тепер? Цікаво, Кучма досі ставить собі запитання: «Що ми будуємо?» чи вже знайшов відповідь і вибудував мафіозну піраміду? В одному з номерів «Дня» я прочитав інтерв'ю Віталія Коротича, в якому він сказав, що «в тій же Америці соціалізму було більше, ніж у нас». Що ж, із цим важко не погодитися. Додам: якби в нас соціалізм будувався так, як він був науково обгрунтований класиками соціалізму, він ніколи б не занепав, а процвітав би. Я не винаходжу велосипеда, саме соціалістичні принципи використовують багато країн так званого капіталістичного світу, і він, цей принцип, не тільки не шкодить, але сприяє процвітанню. Так що повне заперечення соціалізму рівнозначне «плюванню проти вітру». Україна блискучий приклад того.

Віктор КОРОТИЧ, Павлоград, Дніпропетровської обл.
Газета: 
Рубрика: