Днями в Харківському лісопарку стартував «Крос пам’яті жертв тоталітаризму». Це традиційний забіг, який проводиться з 2000 року поблизу українсько-польського меморіалу «Шостий квартал», місця масового поховання польських офіцерів і радянських громадян, розстріляних працівниками НКВС в 1939-1941 роках. Матеріальне забезпечення змагань пам’яті так само традиційно взяла на себе польська сторона.
Цього року подія проходила в 14-й раз, учасників зібралося близько двох сотень у віці від трьох до вісімдесяти років, серед бігунів — декілька поляків і мешканців Росії, склад вийшов міжнародний. Перед стартом було проведено жалобну панахиду, до могил польських і радянських жертв, що загинули від рук сталінських катів, поклали квіти. Всього в районі лісопарку, що отримав назву «Шостий квартал», поховано близько 10 тисяч людей, офіційне впізнання яких провели лише в 1990-х роках. І хоча поляків серед убитих менше, ніж українців — близько чотирьох тисяч, проте польське консульство виділяє фінансові кошти і знаходить спонсорів для підтримки забігу пам’яті. «Витрати на проведення такого заходу становлять від 15 до 20 тисяч гривень, — це футболки, буклети, робота суддів, призовий фонд», — говорить організатор змагань, член ГО «Спілка ветеранів спорту» Микола Зудін. Міське управління з фізкультури та спорту підтримує крос лише організаційно — видає потрібні офіційні дозволи..
«Ми за те, щоб наші народи знаходили взаєморозуміння, розвивали зв’язки і співпрацю. І при цьому не забували про своє коріння, традиції, культуру, — зауважує генеральний консул Польщі в Харкові Ян Гранат. — Відносини між нашими народами мають ѓрунтуватися на фактах, на знаннях, а не на чутках і стереотипах. Тому ми підтримуємо нашу спільну пам’ять, допомагаємо дізнаватися і передавати факти історії. Не можна забувати історію. Наша спільне завдання — поляків та українців — щоб страшна трагедія тоталітаризму не повторилася, щоб у світі не з’являлися нові тирани».
На комірі куртки Яна Граната значок — символ Катиньської трагедії. Два роки тому пан Посол особисто взяв участь у Харківському забігу проти тоталітаризму. Сьогодні він не біжить, сміється, що не встиг підготуватися, однак з гордістю підтримує нового польського учасника — восьмилітнього Маріо, сина польського консула Петра Мотусяка, і вручає грамоти й призи переможцям.
Серед бігунів не тільки молодь, але й наукова еліта Харкова, багато докторів і кандидатів наук. Одна з учасниць кросу пам’яті — колишня чемпіонка Європи Валентина Литвин, їй 65 років. «Шкода людей, що безневинно загинули, — говорить спортсменка. — Добре, що ми шануємо їх пам’ять разом із польською стороною». Вона об’їздила півсвіту, бігала в Словенії, Угорщині, Італії — все за свої кошти.
Для більшості молодих харківських спортсменів цей забіг — просто привід позмагатися, змістовно і з користю провести вихідний день. Для організаторів — це спосіб привернути увагу до чорних сторінок історії. «Про це треба постійно нагадувати і говорити! — впевнений Володимир Боровський, глава громадської організації «Шостий квартал». — Нещодавно я говорив з людьми, які не чули, що таке Биковня! Є й ті, хто не вірить, що людей вбивали за Сталінським наказом, бо вважають, що всі розстріли проводили фашисти — такою була офіційна версія радянської влади. Про факти злочинів комуністів необхідно розповідати всюди, щоб не повторювати помилок».
Заступник голови всеукраїнської спільноти «Меморіал», автор статей про злочини сталінізму в Харкові Ніна Лапчинська нарікає, що заходи з приводу вшанування пам’яті жертв тоталітарних режимів проводяться на чистому ентузіазмі громадських активістів, в той час як у поляків на це спрямовано державну програму. Активісти своїми силами підтримують в належному стані місця політичних репресій, наприклад, кладовище жертв Голодомору в Комсомольському парку, яке впродовж тривалого часу було занедбане. Діяльності громадських діячів допомагають небайдужі вчителі, які розуміють значення історії, приводять на екскурсії до меморіалів школярів, ліцеїстів, проводять уроки пам’яті. Але це одиничні випадки.
«Приголомшує байдужість нинішньої влади до нашої історії! — обурена Ніна Василівна. — Відсутність інтересу до історичної пам’яті дає можливість зацікавленим групам вести роботу з відродження сталінізму, розвивати тоталітарні ідеї, насаджувати культ Сталіна. В Україні має бути загальнодержавна політика, спрямована на вивчення історії». Ніна Лапчинська впевнена, що помилковий антифашизм, який сьогодні просувається на державному рівні, є прихованою ревізією сталінізму.
