Сигнал світлофора або помах руки — і дві машини мчать уперед, залишаючи після себе запах паленої гуми, рев двигунів і захоплення глядачів. Дванадцять секунд адреналіну на швидкості 180 кілометрів на годину — не просто захоплення або жага екстриму, а стиль життя професіоналів драгрейсингу.
АВТОМОБІЛЬНЕ БОЖЕВІЛЛЯ
У Європі драг рейсинг з’явився в 30-х роках минулого століття, а по- справжньому весь світ захопив уже в 1960-х. На дворядну дорогу виїжджають два авто з приблизно однаковими технічними характеристиками, і за сигналом організатора мчать щодуху: хто швидше до фінішу? Головне — щоб на проїжджій частині не було пішоходів, і щоб сам водій міцно тримав у руках кермо, не боячись сильного зустрічного вітру.
Столичний автодром «Чайка» для таких змагань підходить якнайкраще: і дорога набагато якісніша, і техніки безпеки зручно дотримуватися. Машини — на стоянках, глядачі — за огорожею, вгорі — великий екран, вздовж дороги — відеокамери; від учасників потрібно максимум уваги, від глядачів — побільше азарту — і спортивний настрій на цілий день забезпечений навіть для необізнаних. Але це тепер, а ще п’ять-сім років тому про жодну законність для гонщиків не йшлося.
Автомобільні гонки на швидкість — явище в Україні не нове. Охочих ганяти по нічному місту вистачало завжди, а організовано змагатися на швидкість у Києві почали лише в 1999 році. Для гонок треба ні багато ні мало: пряма ділянка дороги завдовжки 402 метри плюс гальмівний шлях, дві машини і людина, яка махне рукою старт. Любителів спорту штрафували, витягували з-під уламків, лікували, позбавляли прав, але стріт рейсинг, на зразок рок-н-ролу, завжди живий: зараз мало у якому місті не знайдеться дороги на околиці, куди в певні дні тижня з’їжджаються гонщики і фанати. Міліція та «швидка» тільки іноді чергують біля трека, а в більшості випадків гонки залишаються нелегальними і щороку набирають дедалі більшого розмаху.
Легальним різновидом вуличних гонок якраз і є драг рейсинг, яким Федерація автомобілістів України серйозно зайнялася в 2004 році. У першому чемпіонаті «Форсажу» взяли участь майже 20 машин, наступного року — вже близько 40, а на першому етапі кубка-2006 в єдиноборстві зійшлися понад 70 учасників. «Не можна сказати, що склади команд дуже змінюються. Пілоти здебільшого приїжджають одні й ті ж з року в рік, — розповідає PR-директор проекту Ірина Мануковська. — Це ж народний вид спорту, тому ми хочемо створити умови, зручні і для гонщиків, і для глядачів».
У сезоні-2006 пройшли вже два етапи першого національного кубка України з драгрейсингу: наприкінці травня в Києві і цими вихідними — у Львові. І хоча за розмахом київські гонки були набагато масштабніші за львівські, охочих подивитися було дуже багато. В українській першості передбачені змагання для автомобілів восьми класів — залежно від об’єму та підсилювача потужності двигуна, а також типу приводу. Розподіл, загалом-то, умовний: позмагатися у швидкості з ким завгодно в розділі «Аутло», в якому можуть їздити всі автомобілі, що відповідають вимогам техніки безпеки. Традиційно, крім «місцевих» водіїв, на змагання приїжджають пілоти з Харкова, Одеси, Донецька, Дніпропетровська, а також із близького зарубіжжя. Наприклад, минулого року два кубки повіз пілот із Литви. Цього року чемпіон ще не встиг переобладнати машину, і всі шанси перемогти українців має команда з Білорусі.
ДРАГ ПО-БІЛОРУСЬКИ
І в Києві, й у Львові публіка зустрічала змагання із захопленням і радістю. Не будучи фахівцем із машин, я вирішила уболівати за єдину іноземну команду — білоруську, яка діяла напрочуд злагоджено і дружньо. Як з’ясувалося, українським уболівальникам різноманітних «субару», «тойот», «ауді» та «ніссанів» щастя в ці дні майже не усміхалося: значна частина кубків у класах «Профі» і «Турбо» все-таки поїхала до Мінська разом із командою клубу «хонди».
Яке значення в цих кубках, та й чи варто їхати по них на майже любительське змагання в таку далечінь? Чим «бере» «хонда»? І, зрештою, що для гонщиків 15 секунд — життя чи щастя? Приблизно такі запитання почали мене цікавити, коли напружена передстартова тиша в одну мить змінилася криками та оплесками, і ще через кілька секунд переходила в захоплене або розчароване зітхання, коли камери показували фініш. Як з’ясувалося, швидкість на фініші понад 180 км/год., час їзди від старту до перемоги — 12-15 секунд, а втратити кубок можна і за дві соті.
Один із «хондовських» переможців обох етапів кубка Герман Мінець — соціолог за фахом. За спеціальністю не працює, оскільки в товаристві машин іноді набагато цікавіше, ніж у товаристві людей. Починав, як і багато хто, з картингу в дитинстві, а драгом займається чотири роки. «Що стосується гонок, то це більше ніж життя — все це займає 80% усього часу. Життя без цього не уявляю, — відповів Герман. — Що стосується «Хонди», то технічно не розказуватиму, бо є свої секрети, а взагалі вона і в базовій комплектації непогано їде. Звісно ж, підготувати авто до гонок дуже складно, доволі великі фінансові витрати плюс час. І найголовніше — нового мотора вистачає щонайбільше на сезон».
Із «хондою»-переможницею Герман і компанія працювали близько півроку і витратили на неї майже вісім тисяч доларів. «Звісна річ, довелося перебирати весь двигун, полегшувати корпус, — розказує механік переможця Євген. — Перед другим етапом ми нічого не змінювали, хоча деякі деталі вже зносилися. До третього підготуємося більш серйозно — ми дуже хочемо отримати цей кубок».
Самозрозуміло, фінансові витрати — не найстрашніше, що може статися з рейсером. Шанси вижити на дорозі вельми залежать від того, чи є на трасі нерівності, відповідні відбійники й огорожі, а також наскільки рівне покриття: за словами Г. Мінця, за такої швидкості, яку розвивають машини, будь-яка нерівність може закінчитися погано. Так сталося на другому етапі кубка у Львові, але, на щастя, все обійшлося. Пілоти скаржаться ще на телеметрію — неточність показників.
«Детально розповісти дуже важко! Зрозуміло, це все робиться не через гроші, але було б легше, якби окуплялася хоч дорога, — пояснює Герман. — І щодо суперника. Знаю я його чи ні, загалом неважливо, найголовніше — зібратися на старті, відволіктися від усього та не помічати суперника».
Що й казати, життя учасників драг рейсингу і небезпечне, і азартне, і веселе. Попереду у «Форсажу» — ще чотири етапи кубка, і наступного року — ще й суто національні змагання. Долучитися до автомобільного світу варто, навіть якщо у вас немає машини, а в драг рейсингу ви нічого не тямите. Все одно приходьте! По-перше, повболівати «за наших», а по-друге — побачити та відчути справжню швидкість.
