Ми продовжуємо публікувати відгуки на лист киянина Юрія Стадниченка «Де ви, українські інтелігенти?» («День», №127 від 20.07.2001). Початок полеміки — у №142 від 10 серпня.
На місці автора статті «Де ви, українські інтелігенти?» я б не став зводити поняття національної інтелігенції лише до категорії інтелігенції україномовної. Гадаю, що важко не погодитися з тим, що російськомовна українська інтелігенція внесла в розвиток і становлення держави, її науки, культури, економіки і політики не менший внесок, аніж україномовна.
Це цілком зрозуміло й легко пояснюється: донедавна всі науково-технічні, культурологічні, політичні та інші значущі державні доктринальні програми розроблялися російською мовою. Не рахуватися з цим і применшувати роль російської мови в загальному розвиткові України — це все одно, що не визнавати ролі латини.
Зрозуміло, що кожен українець має знати свою рідну мову так само, як повинен мати абсолютно вільне право вибору, якою мовою йому спілкуватися та якій iз них надавати перевагу, чи то російській, англійській чи французькій, бо без цього Україну не можна буде вважати демократичною країною.
Що ж до запропонованого в листі Ю. Стадниченко «проведення рішучого українського інформаційного наступу», то він, як будь-яка «бойова операція», може призвести не обов’язково до перемоги і дати абсолютно протилежний бажаному результат. Бо часи мрійників, які збиралися «залізною рукою привести людство до щастя», вже пішли в минуле.
