Один із показників благополуччя як окремої сім’ї, так і країни загалом — рівень виконання дитячих забаганок. Якщо дитина хоче листуватися з Дідом Морозом, уряд має забезпечити їй таку можливість — сьогодні практично в усіх розвинутих країнах світу існує офіційна резиденція Діда Мороза, де листи дітлахів розбирає штат психологів і соціальних працівників. А в Україні з дітьми, що прагнуть подарунків, листуються працівники Укрпошти, і лише винятково з власної ініціативи. «Письменницький» бум починається в останній передноворічний місяць, 4 грудня відзначається навіть Всесвітній день замовлень подарунків Дідові Морозу. Щороку на його ім’я у усі відділення зв’язку України надходить понад дві з половиною тисячі листів.
Дитячі листи дуже відрізняються один від одного. Як розповідають працівники пошти, одні діти просять прості й необхідні речі, наприклад, ліки, а інші надсилають списки іграшок на чотирьох аркушах. Що ж роблять з такими листами поштові працівники? Офіційно — нічого. За бажання вони можуть відповідати на ці послання, можуть купувати дітям подарунки та розносити, наклеївши червоний ніс і ватяну бороду. Але лише на власні кошти. За словами поштовиків, таке вони роблять рідко. Хіба що, якщо лист дуже вже жалісливий, і просить дитя щось зовсім необхідне. Тому піклуватися про Діда Мороза батькам варто самим — перевдягатися, підкладати подарунки та, зрештою, самим відповідати на дитячі листи. Останньому сприяє те, що цього року в усіх поштових відділеннях продаватимуться комплекти «Лістівки Діда Мороза». І вигадувати нічого не доведеться — купив, підписав своїй дитині, і проблема вирішена.
Взагалі, як стверджують психологи, Дід Мороз дитині необхідний. «Це своєрідний маркер свята, — розповідає кандидат психологічних наук Ірина Головньова, — як ялинка, мандарини, традиційні кінофільми для дорослих». Елемент казки розвиває творчість, фантазію, й, дуже може бути, закладає підмурівок майбутнього професійного успіху. Адже найбільше сьогодні в різних сферах діяльності ціниться креатив, і саме люди, які здатні «породити ідею», заробляють найбільше грошей. Отож, підтримувати вдома казку батькам обов’язково треба, а заявляти дитині, що Дід Мороз — безглузда вигадка, категорично не рекомендується. Звісно, рано чи пізно (зазвичай у 5—6 років) дитина починає підозрювати, що роль дідуся-подарунконосія виконують її власні батьки. Тоді, як радить Ірина Головньова, батькам потрібно реагувати на конкретну емоцію дитини, її міміку. Наприклад, якщо вона здивована — підготувати їй пізнавальну розповідь, наприклад, що «Дід Мороз приходить лише до маленьких дитей». Якщо засмучена — спробувати зрозуміти, чим саме. Тут можливі варіанти, або вона переживає через те, що батьки сказали неправду, або через те, що казки не існує. Якщо мама й тато бачать, що дитина хоче, аби Дід Мороз насправді був, — не варто її переконувати. Значить, вона має продовжувати переживати етап казки і гри.
До речі, казкотерапія є одним із перспективних інструментів психотерапії. Дорослому легше пережити якусь ситуацію, якщо уявити, що вона всього лише вигадка, як, утім, і він сам — лише головний герой вигадки. Адже казка, розповідає І. Головньова, для дорослої людини нереальна, тому переводячи свою проблему в казку, вона позбувається її реальності й, відповідно, знімає стрес. Що дуже корисно в нинішній ситуації. Між іншим, сьогоднішня політична криза та загальна «доросла» нервозність можуть зачіпити й наших дітей. Адже вони не розуміють, що тривожність батьків пов’язана з певною політичною ситуацією в країні. «Тож у цей нелегкий для країни період батькам рекомендується не приносити свої мітингові емоції додому й не забувати, що Дід Мороз існує».