Сказати, що приїзд Маріїнського театру Санкт-Петербурга зі спектаклем «Дорогоцiнностi» у Києві чекали — не сказати нічого. Чекали балетомани зі стажем, ті, хто пам’ятав останні повноцінні гастролі Маріїнки (тоді вона називалася Кіровський театр опери та балету) у 82-му. Чекали ті, хто лише багато чув про прославлену найбільшу (200 чоловік, з яких 170 — кордебалет) в світі балетну трупу та бачив концертні виступи окремих солістів. А тут ще — оригінальна хореографія самого Баланчина, видатного неокласика ХХ століття. До того ж «Дорогоцiнностi» в Маріїнському — перша старанно реконструйована версія балету за межами США, здійснена у співпраці з Фондом Джорджа Баланчина, який якраз і стежить за відповідністю стандартам стилю та техніки хореографа. Артисти та технічна група у складі 75 чоловік прилетіли до Києва напередодні. Літак через погодні умови запізнювався. Але прямо з трапу керівник балетної трупи екс-танцівник Маріїнки Махарбек Вазієв приїхав на прес-конференцію, приємно здивувавши журналістів чарівливістю, демократичністю, чоловічим шармом та прагматичним підходом до справи, чого так часом не вистачає творчим особистостям. Насамперед подякував продюсерській компанії «Альянс Шатро», завдяки наполегливості та професіоналізму якої вони приїхали до Києва. А їхати, признався без кокетства та удаваної компліментарності, хотілося: «Для нас Київ — дуже балетне місто з прекрасною публікою, яка уміє цінувати мистецтво танцю!» Однак не тільки публіка. Сам Махарбек Вазієв за час перебування в нашій столиці встиг побувати в хореографічному училищі, де придивився до кількох випускниць, підписав контракт iз солістом Національної опери Денисом Матвієнком. Це — штрих до ділового підходу. Та ще — Маріїнка, як і наш балет — організація бюджетна, а значить — небагата. Принаймні з яким-небудь Ковент Гарденом не порівняти. «Але для мене неприйнятно, — признався пан Вазієв, — коли люди сидять і нарікають на відсутність коштів та інші труднощі. Якщо грошей немає — їх треба шукати. І знаходити — на артистів, на зарубіжних знаменитих балетмейстерів, на нові постановки.» Абсолютно такий же Махарбек Вазієв непримиренний і в питаннях творчих. Майстерність та професіоналізм — над усе. У чому ми всі і пересвідчилися, побувавши на спектаклі « Дорогоцiнностi ».
Головний погост поп-масової культури — сцена «України» на цей раз представила справжні сценічні цінності. Одноденнні гастролі Маріїнського театру із Санкт-Петербурга пройшли з аншлагом на честь найбільшого хореографа ХХ століття, нашого співвітчизника Джорджа Баланчина (1904-1983 рр.).
Трикратний спектакль «Дорогоцiнності» присвячений не звичним романтичним героям, а абстрагований в області пафосу прекрасного, таємного, вічного, здатності людини відчути живе зіткнення з магією смарагдів, рубінів, діамантів.
Коштовні камені, як і люди мають свої імена, свою долю та, як доводить хореографія Баланчина — свою музику та пластику. Безсюжетний балет — не переказ мовою танцю деякого сюжету, так само як алмаз — не розповідь ні про що інше, як про самого себе.
«Дорогоцiнності» втілені їх живою подобою — майстрами маріїнського балету. Французький романтизм епохи «Жізелі» з його стриманим благородством відчувається в «огранюванні» танцем «Смарагдів» на музику Форе до драматичних спектаклів «Пеллеас i Мелезанда» та «Шейлок». Композиційно — це тенета кордебалету в створенні зримої діадеми з найяскравішим каменем, немов одухотвореному в сольних танцях прими Жанни Аюпової.
Балерина уникає поверхневих ефектів. Її «сяйво» холодним благородним світлом йде зсередини, вона «виспівує» кожний рух, немов вторить задуму ювеліра. Романтик Форе у виконанні Національного симфонічного оркестру України (диригент Валерій Овсянников із Санкт-Петербурга) віддав перевагу «заспокоєним» темпам, що додають балету інтонації меланхолії.
Зате «Рубіни» на музику «Каприччіо» Ігоря Стравинського прозвучали в стилі гарячої енергії яскраво-червоного каменя. У постановці підкоряє мажорна, навіть задьориста тональність, адже і рубін — камінь гарячий, як кохання. Стиль американського неореалізму, вибраний Баланчиним, по- снайперському точно відображений у стрімких метаморфозах кордебалету, перетворених у каскад ювелірних композицій, які створюють для солістів магічне поле не розсіяного, а зібраного в єдиний потік світла.
Дует Діани Вишневої та Адріана Фадєєва — вінець цього «тріумфу Рубіна», який став ледве чи не міфологічною істотою. Пластика Вишневої — досконала, з мигдалевою гіркуватістю модерну в його безмежній різноманітності. Але головне — її лінії, музичність, почуття темпоритму, духовна насиченість трюку, що розчиняється в танці. Її «рубін-супутник» виразний по-своєму: він вносить в американізований танцювальний лексикон частинки російського «жаргону». Він схожий на Адама, для якого Єва — Рубін. У складній техніці він немов грається кистями рук, стопами ніг, пустотливими гримасками, а найскладніші випробування «м’якої» техніки долає з усмішкою розпутного пастушка, що сподобався Зевсу.
Урочистий наряд «Діамантів» — вдячний поклін Джорджа Баланчина російській класиці. У композиції вгадується чисто петіпівська пристрасть до симетрії. Кордебалетні епізоди відрізняються мереживною цілісністю, солісти — Вероніка Парт та Данiл Корсунцев по-царськи несуть свою «діамантову місію». У манері виконання проглядаються навики «Лебединого озера», але і подібні штрихи ретро лише додають нових фарб в це танцювальне торжество.
Пітерці вірні високому стилю. Поява хореографії Баланчина на сцені Північної Пальміри — добрий знак руху у часі, який повільно тече в академічних театрах за своїми законами. Доки не прийде геній.
