Нині за офіційною статистикою на роботі за кордоном перебуває майже мільйон українських громадян. А, як свідчать неофіційні джерела, кількість цих заробітчан у країнах зарубіжжя перевищує сім мільйонів осіб. Причому, за інформацією правоохоронних органів, кожен сотий нелегал перебуває в розшуку як зниклий безвісти.
ТИПОВИЙ ВИПАДОК
Без обіцяної зарплати українці змушені були харчуватися на смітниках.
Історія, яку мені повідав черкащанин Олексій Павлюченко, доволі типова для наших співгромадян-нелегалів. Адже пошук кращої долі часто призводить їх майже до кабали...
...Довго перебиваючись із сім’єю з хліба на воду в тісній кімнатці гуртожитку, Олексій (за професією будівельник) зрозумів, що, працюючи в Черкасах, він навряд чи зможе колись заробити гроші бодай на найдешевше житло. А тут ще й товариш порадив звернутися в одну з київських фірм, яка «гарантовано» обіцяла роботу на «землях обітованих». На відміну від багатьох інших ця структура не вимагала за свої послуги великих коштів.
— Вам потрібно внести тільки двісті доларів за оформлення документів та двісті за путівку. До Чехії поїдете як туристи, а потім зустрінуть роботодавці й забезпечать високооплачуваною роботою і триразовим харчуванням, — пояснила хлопцям симпатична дівчина, співробітниця згаданої агенції з працевлаштування за кордоном.
Спокусившись на привабливу й відносно дешеву пропозицію, Олексій із товаришем Сергієм напозичалися у рідних та знайомих грошей і вирушили туди, де, як гадали, повинні були розв’язатися всі їхні проблеми.
За кордоном друзів і справді зустрічали. Вже немолодий чоловік Арсен, котрий представився менеджером будівельної фірми, відвів їх разом з такими ж прибулими українцями до обшарпаного будиночка на більш як десяток кімнат, у кожній з них стояло до 20 двоярусних ліжок. «Тут ви житимете, а працюватимете на спорудженні метро. Якщо хочете заробити багато грошей, то матимете змогу, бо робочий день не нормуємо», — повідомив Арсен.
Трохи розчаровані убогим житлом, хлопці однак намагалися не втрачати оптимізму. Наступним сюрпризом стало те, що їх ніхто не збирався годувати. «У нас такої домовленості з вашою фірмою не було», — у відповідь на запитання здивовано звів брови менеджер.
Далі потяглися до крику схожі один на інший дні. З сьомої ранку і до восьмої вечора — тяжка робота в підземеллі, освітленому тьмяними ліхтарями. У хлопців не було з собою грошей, тому, щоб не померти з голоду, вони змушені були йти на смітники, які стали їхніми годувальниками.
Через місяць заробітчани розшукали Арсена і запитали про зарплатню. «Зачекайте трохи, десь через тиждень буде», — заспокоїв той.
Однак минув тиждень-другий, але грошей, схоже, ніхто платити не збирався. Врешті- решт, через три місяці такої безплатної роботи, Арсен заявив: «Якщо вам щось не подобається, можете забиратися геть».
— Куди ми мали йти? Адже фактично були нелегалами, — продовжує Олексій. — Це означало, що вийдеш у місто і тебе одразу заарештує поліцейський. І потім без паспорта (його забрали роботодавці) доводь йому, хто ти такий і чим тут займаєшся...
У цьому сучасному рабстві хлопці працювали більше ніж півроку. В нещасті вони були не самотні — за їхніми підрахунками, в підземеллі тільки з одного бараку гнули спини до сотні українців. Одного разу між Арсеном і Станіславом з Луганщини через невиплату грошей стався інцидент, зчинилася бійка. А через кілька днів українця знайшли мертвим біля колії недобудованого метро. Там у підземеллі його нашвидкоруч і поховали. «Цей не перший»,— зітхнув літній чоловік Дмитро, земляк Олексія з Київщини, котрий на «роботі» перебував уже понад два роки. І додав: «Тут утворився цілий цвинтар із наших заробітчан...»
Після того випадку хлопці вирішили тікати. Правдами-неправдами дісталися українського посольства, і через якийсь час уже були на батьківщині. У Черкаси приїхали без грошей, але раді, що хоч живі лишилися...
МЕХАНІЗМ ОБМАНУ
За інформацією начальника відділу із боротьби з міжнародними злочинними угрупованнями Київського управління з боротьби з організованою злочинністю (УБОЗ) Олександра Яровенка, в багатьох країнах Західної Європи є безліч підприємств, де контингент працівників складається із українських нелегалів.
Як пояснив Олександр Олександрович, механізм обману наших співвітчизників такий. Наприклад, на фірму, яка «гарантує» роботу за кордоном, приходить дівчина і каже, що хотіла б там попрацювати швачкою. Співробітники «контори» називають вартість послуги з відкриття візи, оформлення документів — три тисячі доларів. Коли клієнтка відповідає, що таких грошей не має, їй пропонують альтернативний варіант: обіцяють вивезти за кордон і працевлаштувати... в кредит. Мовляв, щомісяця там отримуватимете дві тисячі доларів, то ж швидко цей борг віддасте.
І ось українка вже трудиться на швейному підприємстві. Але, як з’ясовується, реальний розмір зарплатні дуже відрізняється від обіцяного. Роботодавці повідомляють: українцям-нелегалам тут платять 150 доларів на місяць і мінус 50 доларів за харчування та житло. Не треба бути великим математиком, щоб підрахувати, скільки місяців доводиться нашим землякам працювати, аби повернути нібито заборговане. А висувати якісь претензії чи вимоги, коли ти фактично залишився в чужій країні без прав, ясна річ, марно.
У подібну кабалу люди потрапляють не тільки за кордоном. Є такі випадки і в Києві та в інших містах України. У столиці, наприклад, реалізатори на ринку нерідко по кілька місяців змушені задарма працювати на господаря за буцімто зіпсований чи вкрадений товар (часто сам хазяїн організовує «крадіжку», щоб не розраховуватися з найманцями). Нерідко ошукують їх і комерційні структури— переважно магазини та інші торговельні організації.
Трапляється, після кількамісячної роботи людині не тільки грошей не платять, а й кажуть, що вона заборгувала господарям чималу суму. В разі рішучого опору з боку жертви їй погрожують фізичною розправою.
В чому причина бід — у менталітеті чи правовій необізнаності?
Зазвичай українці в своїх бідах звинувачують усіх, кого тільки можна: державу, шахрайські фірми, всіляких закордонних пройдисвітів і навіть свій менталітет, який нібито є причиною нашої надмірної довірливості, але тільки не свою правову неграмотність.
КОНСУЛЬТАЦІЯ СПЕЦІАЛІСТІВ
Тому на прохання журналіста «Дня» в столичному УБОЗі дали невелику консультацію для тих, хто вирішив працювати за кордоном.
По-перше, звернувшись до фірми, що пропонує роботу, не соромтеся поцікавитися ліцензією на діяльність цієї структури. В тому документі обов’язково повинен бути вказаний перелік послуг, що їх надає фірма. Коли немає окремого пункту працевлаштування за рубежем, ліпше йти з такої «контори» геть. У жодному разі не слід спокушатися на різні пропозиції, мовляв, спочатку оформимо туристичну візу, а потім підшукаємо господаря-роботодавця.
По-друге, вимагайте в агенції з працевлаштування договір із зарубіжними підприємствами, де міститься замовлення на постачання робочої сили з України. Потрібно звернути увагу на дату укладання угоди, термін її дії, на те, яких саме робітників та спеціалістів запрошують, а також (обов’язково) розмір зарплати.
По-третє, фірма повинна підписати з клієнтом контракт, де має бути чітко вказаний перелік послуг, період надання, розмір оплати. Читати цей документ слід дуже ретельно, аби потім у суді не з’ясувалося, що клієнт заплатив кілька тисяч доларів не за гарантоване робоче місце, а за інформацію чи ознайомлення з визначними місцями якоїсь країни. На всіх паперах має стояти «мокра» печатка і підписи керівника або головного бухгалтера.
Це стосується і прийому на роботу в українських комерційних структурах. При укладанні трудової угоди, потрібно також вимагати, щоб у ній зазначили суму заробітної плати й терміни розрахунку. У жодному разі не можна спокушатися такими пропозиціями : ми офіційно вкажемо в контракті чотириста гривень, а фактично платитимемо тисячу п’ятсот. У ліпшому разі, якщо через місяць вас не обдурять, видавши неофіційну суму, то згодом недобрим словом згадаєте таке працевлаштування, коли отримуватимете «лікарняні», декретні, пенсії.
Дотримуючись цих елементарних правових норм, ви зменшуєте шанси обдурити вас навіть найдосвідченішим шахраям. А найкраще перед підписанням будь-яких сумнівних трудових угод проконсультуватися з юристом.
У Міжнародному правозахисному центрі «Ла Страда — Україна» бажаючим виїхати за кордон радять таке:
* Якщо ви хочете працювати чи навчатися за кордоном, потурбуйтеся, аби ваш контракт був написаний зрозумілою вам мовою, а також щоб чітко вказувалися умови, місце та час майбутньої праці.
* Нікому не довіряйте свій паспорт. Документи, що посвідчують особу, завжди тримайте тільки у себе.
* Залиште своїм друзям чи близьким детальну інформацію про своє перебування за кордоном з адресою та контактними телефонами, копію свого паспорта й контракту. Бажано також дати своє фото і адреси іноземних друзів.
* Не забудьте з’ясувати номери телефонів українських посольств та консульських представництв. До них звертайтеся, якщо опинилися у скрутній ситуації або вам хтось погрожує.
Пам’ятайте:
* Свідоцтво на повернення в Україну, коли ви втратили закордонний паспорт, видадуть також в амбасаді нашої держави.
* Ніколи не намагайтеся перетинати державні кордони за підробленими документами.
* За рубежем активно працюють неурядові організації та служби, які надають допомогу тим, хто потрапив у біду.
* Термін перебування на території іноземної держави вказаний у вашій візі. Порушення візового режиму призведе до депортації та унеможливить наступний виїзд за кордон.
* Не забувайте, що знання хоча б елементарних іноземних слів значно полегшить ваше життя на чужині.
Якщо з’явилася загроза потерпіти від торгівлі людьми, телефонуйте: 8-800-500-22-50 (дзвінки по Україні безкоштовні); (044) 205-37-36; 205-36-94 (для дзвінків у межах Києва та з-за кордону). За інформацією координатора соціальних програм центру «Ла Страда — Україна» Катерини Черепахи, цього року працівники Центру допомогли понад 30 українцям, для яких закордонні заробітки обернулися лихом.
