Уряд не ухвалює окремої постанови про надання тимчасового захисту шукачам притулку із Білорусі, оскільки громадяни цієї країни не прибувають масово до України.
Про це йдеться у відповіді за підписом голови Державної міграційної служби (ДМС) Наталії НАУМЕНКО на резолюцію учасників правозахисної дискусії «Боротьба за демократичний вибір — правозахисники, журналісти і громадські активісти Білорусі. Внутрішня та зовнішня політика України щодо ситуації в Білорусі».
Відповідаючи правозахисникам, Науменко посилається на ст. 18 Закону «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». У ній міститься критерій масовості в’їзду до України, що є підставою для ухвалення такої постанови.
Очільниця міграційної служби пояснює свою позицію тим, що із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до Держприкордонслужби протягом минулого 2020 року звернулися 19 громадян Білорусі, а за дев'ять місяців поточного року — 21. Водночас із 1 серпня 2020-го до 30 вересня 2021 року до ДМС із такими заявами звернулися 104 громадянина цієї держави.
«Враховуючи це, наразі відсутні підстави для ініціювання питання перед Кабміном щодо надання тимчасового захисту громадянам Республіки Білорусь», — ідеться у відповіді.
За словами директора Освітнього дому прав людини в Чернігові Сергія БУРОВА, причиною таких низьких даних є небажання білорусів отримувати в Україні статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. За його словами, білоруси вірять, що повернуться, коли в них удома перестане панувати антидемократичний режим. І багато хто намагається робити все для цього, перебуваючи фактично у вигнанні.
У свою чергу, розгляд заяви на отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, триває досить тривалий час, протягом якого особа обмежена в пересуванні навіть усередині країни і не може працевлаштуватися.
Сергій Буров продовжує, що статус особи, яка потребує тимчасового захисту, міг би надаватися набагато швидше, оскільки це «форма захисту, що є винятковим практичним заходом, обмеженим у часі». Отже, особа в більшому обсязі матиме доступ до державної системи освіти, охорони здоровʼя, можливості знайти роботу, користуватися всім комплексом прав без додаткових обмежень. Щоправда, яким саме буде порядок, що регулює надання тимчасового захисту, залежить від уряду. Саме урядовою постановою має встановлюватися процедура надання тимчасового захисту.
У правозахисній резолюції міститься також заклик до влади тимчасово вилучити адміністративну відповідальність для громадян Білорусі, які змушені були перетнути кордон України поза межами КПВВ через загрозу переслідувань на батьківщині, якщо водночас вони не збираються просити міжнародного захисту в Україні, а планують виїхати до іншої країни. Разом з тим для таких випадків владу закликають дозволити їм короткотермінове перебування, достатнє, щоб вони могли поїхати далі із України.
ДМС рекомендує правозахисникам опрацювати це питання з Держприкордонслужбою, оскільки притягнення до відповідальності — компетенція цього відомства. Утім, Науменко наголошує на рівності перед законом відповідно до ст. 248 КУпАП і вказує, що ухвалення нормативних актів, які надавали б певні переваги або обмеження для членів однієї групи порівняно з правами й можливостями інших груп, матиме дискримінаційний характер. Правозахисник з цим твердженням щодо шукачів притулку не погоджується.
«Дискримінаційний характер буде тоді, коли люди перебуватимуть у різних ситуаціях, а до них застосовуватимуться однакові заходи. Тобто не можна ставитись однаково до злочинця, якого потрібно помістити до місця несвободи за рішенням суду, і людини, яка не є злочинцем.
Навпаки, щоб уникнути дискримінаційного характеру, в подібній ситуації має бути застосовано розрізнене ставлення», — сказав Сергій Буров.
Крім того, міграційна служба повідомила про плани подати на розгляд уряду пропозиції продовжити строки постанов № 1302 «Деякі питання перебування в Україні громадян Республіки Білорусь» та № 1303 «Деякі питання оформлення посвідок на тимчасове проживання громадянам Республіки Білорусь, які є підприємцями, висококваліфікованими спеціалістами, зокрема фахівцями у сфері інформаційних технологій та інновацій, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України». У цих документах окреслено терміни легального перебування для певних категорій громадян Білорусі.
Правозахисник вважає, що такі заходи української влади значною мірою допомагають, але залишаються напівзаходами з допомоги білорусам під час кризи в їхній державі: «Бо просто подовження термінів легального перебування в Україні знімає лише одну проблему — людина легально перебуває на території України і може не повертатися до Білорусі. Але людям у цей час потрібно за щось жити. Вони не можуть працевлаштуватися на роботу, до прикладу. Українське законодавство зобов’язує роботодавців сплачувати іноземцям заробітну плату в 10 мінімальних зарплат на місяць. А це приблизно 60 тисяч гривень», — пояснює Сергій Буров і закликає владу вжити належних кроків на захист білорусів. Він погоджується з думкою, яку останнім часом пропонують фахівці: що виходом із ситуації могли б стати гуманітарні візи, як це роблять у Польщі і країнах Балтії.
Раніше ZMINA розповідала про бар’єри та проблеми легалізації білоруських пошукувачів політичного притулку в Україні.
Нагадаємо, 11 жовтня Кабінет Міністрів без конкурсу призначив Наталію Науменко головою Державної міграційної служби терміном на п'ять років.
Напередодні ООН опублікувала аналітичну довідку «Демографічні процеси». Її автори стурбовані прогнозом, що населення України може скоротитися до 35 мільйонів жителів до 2050 року. Приблизно треть українців помирає, досягнувши віку молодшого, ніж 65 років.
Микола МИРНИЙ, журналіст видання ZMINA
Анастасія РЕДКАЧ, студентка Навчально-наукового інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, спеціально для газети «День»
Очільниця ДМС Наталя Науменко та правозахисник Сергій Буров
