Згідно з дослідженнями ВООЗ, Україна належить до найбільш непитущих країн Європи. Її тверезість доводять оприлюднені організацією цифри: якщо у нас за рік одна людина випиває всього 2 літри чистого алкоголю, то житель Люксембурга — 13 літрів. У п’ятірці найбільших любителів спиртного опинилися також ірландці, португальці, французи й німці. Парадоксально, але при всьому цьому, вже за вітчизняними даними, щоп’ять хвилин в Україні помирають від алкоголізму. І 2002 року діагноз «хронічний алкогольний синдром» значився в картці у 0,6% українців. Більшою мірою нетверезість була характерна для Донецької (63 тис. на 100 тис. населення), Дніпропетровської (55 тис. на 100 тис.) і Харківської областей (45 тис. на 100 тис.). А про те, що справжня захворюваність неабияк різниться з даними статистики, свідчить істотне зростання останнім часом алкогольних психозів і цирозів печінки. Крім того, щороку в «нетверезих» дорожньо-транспортних пригодах гине в Україні близько 20 тисяч людей. Удвічі менше — від алкогольних отруєнь.
Про причини такого прихильного ставлення українців до спиртного говорили чимало. Одна з них, як вважають лікарі, — активна реклама алкогольних напоїв. Підтвердження цього — проведене недавно в США дослідження. Як виявилося, діти від десяти до чотирнадцяти років, які дивилися пивну рекламу, більш позитивно ставилися до споживання алкоголю, ніж ті, хто її не дивився. А крім того, вже інше дослідження довело, що п’ятихвилинне збільшення перегляду реклами алкоголю відповідає підвищенню споживання на п’ять грамів етанолу в день.
Уранці селом «пішла» сумна звістка: на вулиці знайшли неживу Ніну. Пленталася з «точки» (так у селі називають підпільну корчму), впала й замерзла. Пізно було — ніхто й не побачив. Згадували, тягнула з вівчарника балку до цієї «точки», бо з хати раніше все винесла.
Ніхто не міг передбачити, що горілка вчинить отаку жахливу розправу над сім’єю. Залишився один синок, та він не приїде, аби спорядити в останню путь свою матусю. Тягне строк у колонії. Разом з іще двома сільськими. За вбивство...
Обговорюючи сумну звістку, літні люди згадали й про Василька, якого троє забили до смерті. Вийшов якось вночі на своє лихо з хати, а ці троє — йому назустріч. Поверталися з дискотеки. Юні й п’яні. Потім на суді говорили, що нічого не пам’ятають. Хто першим вдарив, хто — останнім?.. Побили нещасного Василька руками й ногами так, що, як кажуть, жодного живого місця на тілі не залишилося. Виправдовувалися: горілка «винна», що з убивства з особливою жорстокістю почався світанок життя.
Того вечора Ніна, наче щось передчуваючи, не хотіла пускати сина на дискотеку до клубу. Там корчмар не зважає, що продаж алкогольних напоїв неповнолітнім заборонено. Як є гроші, то й у відро наллє.
Ніна просила, благала сина, щоб удома уроки вчив, нікуди не ходив. Адже знала, що з дискотеки він завжди п’яним повертається. Батька вдома не було, аби рішуче поклав цьому край. Поїхав у Підмосков’я на заробітки. Працював там на будівництві, переправляв дружині гроші, аби вона із сином у достатку жили.
Виглядаючи хлопця з дискотеки, Ніна ночами думала-гадала про те, що ж то відбувається з її сім’єю. У свій час вона у селі, так би мовити, не останньою людиною була. Зоотехніком на фермі трудилася, водилися худоба, свині, птиця, вівці... А потім наче тяжка авіаційна бомба впала на ферму. Не стало роботи ні їй, ні дояркам, ні телятницям із свинарками й птахівницями. Якогось дня й чоловік повернувся додому безробітним. Розповів, що виконував за нарядом передпосівний обробіток ґрунту, коли приїхали з району якісь люди. Зупинили трактора в гонах, звеліли, аби йшов додому, бо його Т-70С було заставлено в неповернутий кредит. Отак з товариства вивезли всю техніку. Розпайована земля заростає бур’яном, дичавіє.
Розвинутий соціалізм з усіма його вадами зруйнували остаточно й узялися будувати капіталізм. Кожен по-своєму. Той чи та — на заробітки за кордон. Ці удома дружно надриваються біля трьох-чотирьох корів і раз на тиждень везуть до столиці або до Одеси сир-сметану. Хтось «точку» відкрив. Село — з півтисячі дворів, і на них аж три «точки». Ще — шинок і крамниця, де також наливають. Ці нові об’єкти торгівлі поставлено з будматеріалів, на які ферму розтягнули. І ще (окремо для підростаючого покоління) — корчма в культосвітньому закладі. Розповідають, що за кожним з оцих об’єктів хтось із райначальства «стоїть». Буцімто тому ніхто не інспектує корчмарів, шинкарів, крамарів...
Тіло Василька знайшли на вулиці так само вранці, як потім — тіло Ніни. Майже на тому ж самому місці. То було навесні, коли цвіли вишні та школа готувалася до випускних іспитів. За сигналом із сільради прибула слідчо-оперативна група та «взяла» підозрюваних у злочині. Ніна не вірила, що її Васильок — співучасник убивства. Написала телеграму чоловікові. Той прибув. Усе, що заробив тяжкою працею, витратили на адвокатів. Одначе це нічого не дало. Пояснення обвинувачуваних у суді, що напилися до нестями, не стали «пом’якшуючою» провину обставиною. Засуджених відправили до колонії.
Після суду батько одного із трьох засуджених повернувся на заробітки. Кажуть у селі, що там, на чужині, він і помер. Проте за яких саме обставин знайшов свій кінець, — невідомо. Одна з версій — випив з горя, упав з риштувань і забився. Друга — начебто наклав на себе руки.
Не витримала удару лихої долі Ніна. Залишившись у хаті одна, почала потроху заливати своє горе горілкою. Коротке забуття — тяжке похмілля. І — знову забуття, а потім — похмілля. Невдовзі до її хати протоптали стежки сільські п’янички.
— Після вбивства Василька не минуло й двох років, як не стало й Ніни, — мовив тихо сільський голова. Розповів цю сумну-пресумну історію, взявши з кореспондента слово, що навіть району, на території якого «ця одиниця місцевого самоврядування», не назве у газеті: «Бо до пенсії допрацювати не дадуть». А відтак додав, що подібну «п’яну» історію можна почути в кожному селі.
