Твори Уласа Самчука в радянський період буди заборонені, їх не видавали і не вивчали у школі. А все тому, що письменник належав до українських націоналістів. Однак Самчук мав чималу популярність серед емігрантів, його публікації в пресі чи свіжі твори передавалися з рук в руки. За життя він видав відому трилогію «Волинь», повість «Марія» — фактично перший твір про Голодомор в Україні, «Морозів хутір» та інші. Утім, чимало з написаного залишилося неопублікованим. Серед «знахідок» Ірини Руснак — роман «Сонце з Заходу», який оповідає про участь Самчука, Ольжича, Чирського, Демо-Довгопільського, Шухевича і багатьох інших відомих українських діячів в обороні Карпатської України. Ще один — «Саботаж УВО» — розповідає про початок формування та діяльності ОУН.
«Літературний здобуток Уласа Самчука містить десятки художніх та художньо-документальних книжок, сотні статей, відчитів, доповідей, аналітичних заміток. З моменту своєї появи його твори викликали неоднозначні оцінки сучасників, тож процес осмислення творчої спадщини митця перманентно триває, — каже дослідниця творчості Уласа Самчука, доктор філологічних наук, професор Київського університету імені Грінченка Ірина РУСНАК. — Тривалий час невідомою залишалася доля роману «Сонце з Заходу» (1949), машинопис якого в архіві митця не зберігся. Це викликало навіть побоювання, що твір остаточно втрачений під час вимушеної мандрівки Самчука світами. Лише згодом з’ясувалося, що зібрана самим письменником тека газети містить потрібні числа заокеанського періодичного видання «Свобода», де друкувався твір. Але не вистачало двох номерів. Їх не було ані в архівах, ані на офіційному сайті газети. Однак за сприяння ужгородського видавця Івана Ребрика і редактора нью-йоркської «Свободи» Петра Часта вдалося відшукати відсутні номери у приватній колекції. І зараз, на щастя, роман готується до друку в ужгородському видавництві «Ґражда».
Головна сюжетна лінія відображає події в Карпатській Україні, життя міста Хуст за часів національного піднесення краю напередодні героїчного березневого зриву. У центрі оповіді — розбудова Української національної оборони, участь закарпатських селян у формуванні місцевих осередків Карпатської Січі, мистецьке і театральне життя, взаємини політичного і культурного бомонду Карпатської України, увага закордонних журналістів до політичних і суспільних змін у краю та інші значущі події тієї доби. Додаткова сюжетна лінія обертається навколо почуттів Володимира Кримського та його наполегливих залицянь до Ольги Бойчуківни, прагнення завоювати взаємність учительки-красуні. Ці стосунки злегка відтінено традиційним мотивом любовного трикутника, коли до Кримського приїздить дружина Емма.
У романі «Сонце з Заходу» більшість дійових осіб мала своїх легко пізнаваних прототипів. Одних людей, котрих письменник знав у Хусті, він увів у роман під їхніми іменами, для інших вигадував досить промовисті прізвища, а ще для декого допасовував специфічні імена. Під своїми справжніми прізвищами чи псевдо виступають у романі прем’єр-міністр Карпатської України Августин Волошин, керівник розвідувального відділу штабу «Карпатської Січі» Ганді, керівник «Летючої естради» Анатоль Демо-Довгопільський та інші реальні особи. Всі вони з’явилися на сторінках роману не випадково, оскільки факти їхнього життя, творчості, внутрішнього світу важать для прочитання епохи так само, як і реальні події.
Особливо цікавою є згадка про діяльність двох знімальних груп у Карпатській Україні (творців першої закарпатської кіностудії батька і сина Лисюків та американця українського походження Волтера Блондина (Бльондиненка), які залишили у спадщину нащадкам два документальних фільми: англомовну чорно-білу «Трагедію Карпатської України», яку кожен зацікавлений може знайти сьогодні в YouTube, і втрачену, тож фактично нікому не відому кольорову стрічку «Україна в огні».
Архів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України зберігає неоціненний скарб — машинописи неопублікованих творів Самчука. Серед них і роман «Саботаж УВО» (1931), який я теж уже підготувала до друку, і, сподіваюсь, він незабаром побачить світ. Улас Самчук написав його за короткий період — три з половиною місяці у Празі. Це перший і чи не єдиний в українській літературі міжвоєнної доби епічний твір про Українську військову організацію, який присвячений художньому осмисленню фактів нетривалого в історії міжвоєнної доби періоду, коли галицькі українці співіснували з поляками в межах однієї держави. Це була абсолютно нова тема для літератури. Улас Самчук, крім власного досвіду, обізнаності з окремими аспектами діяльності націоналістичного підпілля і невеликої підшивки нелегальних часописів, нічого не мав. Та мусимо визнати, що тема постання УВО, її діяльності, зокрема перших атентатів, саботажних акцій, частинного виступу тощо перебуває на маргінесі не лише української літератури, а й сучасної історичної науки. Попереду — копітка праця з вивчення цієї сторінки новітньої української історії, де роман Самчука теж може стати неоціненним джерелом для розуміння істинних підвалин націоналістичного руху, який охопив західноукраїнські терени в міжвоєнну добу.
Нещодавно мені вдалося відшукати розпорошену по закордонних українських часописах з нечисленними тиражами малу прозу письменника, яка виходила під власним іменем автора, криптонімом М. Ш., псевдонімами Влодко Іван, Ольга Волинянка та анонімно. Тож робота триватиме.
...Невидані романи Самчука, як на мене, покликані повернути сучасним українцям історичну пам’ять, можливість адекватно інтерпретувати події минулого, зрештою — спонукати гідно відповідати на виклики сучасності, формувати опірність до маніпулювання історичною пам’яттю з боку будь-яких спільнот, надто імперських».
