Конфлікт довкола збереження Обсерваторної гірки, прилеглого Павлівського скверу та санаторію «Салют», де були садиби художників Володимира Орловського та його зятя Миколи Пимоненка, набуває нового загострення. Нагадаємо, 2007 року Київрада уклала інвестиційний договір із ТОВ «Фонд розвитку будівельних ініціатив», за яким інвестор зобов’язувався відремонтувати санаторій «Ялинка» у Пущі-Водиці, а натомість отримував у власність поки що комунальний санаторій «Салют» на вулиці Гоголівській, 26—28, якраз на території Обсерваторної гірки (уся земля має статус історико-культурного заповідника). «Ялинка» вже з ремонтом, і пора інвестору отримати обіцяне. Однак громада проти.
ДОГОВІР — БЕЗ ПОРУШЕНЬ?
Усі ці роки місцеві активісти борються за збереження Обсерваторної гірки та прилеглих об’єктів. Навіть передали київським депутатам звернення з понад тисячею підписів місцевих мешканців, щоб зберегли місцину. Київрада у відповідь створила робочу групу, яка має з’ясувати: чи потрібен місту санаторій і як знайти компроміс з інвестором, що вже вклав гроші у ремонт «Ялинки»?
Одне із засідань робочої групи пройшло на території «Салюту». Активістка Ірина Нікіфорова зауважила, що чомусь до групи увійшло чимало депутатів-забудовників та представників земельної комісії Київради. Цей факт одразу насторожив. Як з’ясувалося, недаремно.
Не один рік активісти наполягають, що інвестиційний договір укладено нечесно, протизаконно, що є підставою для його розірвання. Представник інвестора Наталя Артеменко повідомила, що законність документу довели у суді. 2015 року відповідний позов подала прокуратура міста Києва, відповідачами були Київська міська держадміністрація і ТОВ «Фонд розвитку будівельних ініціатив». Суд ухвалив рішення, що договір укладено без порушень. Отже, місто у суді підтримало забудовника чи не змогло відстояти інтереси киян?
«ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ ТІЛЬКИ РЕСТАВРАЦІЯ»
Громадських активістів цікавило, що ж за таких умов планує робити інвестор, бо, як зазначалось у договорі, ділянку товариство отримує саме під нове будівництво. Наталя Артеменко зауважила, що «наш бізнес-план — не ваша справа». Також представник інвестора не відкидала припущень, що землю таки може бути передано у приватну власність. При цьому запевняла, що інвестору відомо про пам’ятки історії та культури на цій території та існуючі будівельні обмеження.
Активіст Марк Зельдич нагадав, що ці обмеження досить суворі: «2007 року громада домоглася, що було розроблено режим використання території, її поділено на три підзони. До першої зони, що суворо охороняється, входить Павлівський сквер, схил Обсерваторної гірки, сама гірка та садиби Пимоненка та Орловського. Тут заборонено будь-яке будівництво, крім реставрації існуючих об’єктів у межах їхніх параметрів, тобто площі та висоти. Це означає, що жоден забудовник не може надбудовувати, будувати, ущільнювати — тільки реставрувати».
Натомість Наталя Артеменко запевняла, що жодних багатоповерхівок тут не буде. То навіщо викидати на ремонт санаторію у Пущі-Водиці аж 47 мільйонів гривень, щоб нічого замість цього не отримати? Місто навряд чи зможе відшкодувати таку суму як відступні. Або це лише введення громади в оману?
«ТУТ НАВІТЬ СОКОЛИ ГНІЗДЯТЬСЯ»
Ще один аргумент від інвестора: якщо санаторій так потрібен місту, то чому його довели до такого занедбаного стану? Слушне запитання, адже заклад, що призначався для лікування дітей із психоневрологічними захворюваннями, давно не працює, його приміщення потребують ремонту, деякі — взагалі в аварійному стані. При цьому у штаті налічується близько 70 осіб, зокрема лікарі та медсестри, які щодня ходять на роботу, де нема пацієнтів.
Громада одноголосно «за» санаторій, адже розуміють: погодяться на обмін — втратять територію назавжди. І хоча цього разу компромісу сторони так і не знайшли, таку можливість не втрачено: робоча група продовжить свою роботу, а отже, в історії боротьби за санаторій поставлено кому. Поки що
Чому на утримання персоналу місто гроші знаходить, а на ремонт — ні? Активісти вважають, що чиновники умисно доводили санаторій до занедбаного стану. Це давня схема: спочатку пам’ятку доводять до руйнації, зносять, а потім будують все, що завгодно.
Утім, не втратив краси неймовірний парк із дубами, осокорами, каштанами, осиками. Загальна площа цього міста-саду — 1,4 гектара. Сам парк є пам’яткою садово-паркового мистецтва. «Це унікальна територія, тут навіть соколи гніздяться, білки живуть. Триярусний парк — де ви бачили таке у центрі міста?» — зауважує активіст Борис Малишев. І все це може стати приватною власністю.
ЗАБУТИЙ ХУДОЖНІЙ БОМОНД
Цінне місце не лише через парк, а й через уже згадані садиби Орловського і Пимоненка. Миколу Пимоненка вважають видатним художником-портретистом, жанристом, засновником реалістичної школи мистецтва, його картини є навіть у Луврі. Не менш знаменитий і його тесть — Володимир Орловський, який розвивав тему українського пейзажу, навчався у Петербурзі та Франції, став майстром світового класу. Чому б не розповідати про це у садибах, де мешкала знаменита родина, перетворивши їх на музеї?
Таку пропозицію громада просуває давно. Та чомусь ніхто її не чує. Так, голова робочої групи Київради, член комісії з питань охорони здоров’я при Київраді Юлія Лобан тему зустрічі з активістами завела в інше русло: чи потрібен санаторій мамам з хворими дітками саме на Гоголівській. Можливо, їм більше підійде відремонтований заклад у Пущі-Водиці?
Громада одноголосно «за» санаторій, адже розуміють: погодяться на обмін — втратять територію назавжди. І хоча цього разу компромісу сторони так і не знайшли, таку можливість не втрачено: робоча група продовжить свою роботу, а отже, в історії боротьби за санаторій поставлено кому. Поки що.
