Учора з роботи вигнали. Дружина за серце схопилася:
— Вигнали знову! А мені дітей годувати нічим. Ех ти!...
Як же це вона сказала? Ну у тому плані, що козел смердячий. І ну все в одну купу валити: мовляв, ти невдаха, з тобою ми пропадемо всі. Хтось там за неї сватався у молодості... хороша людина дуже... скоро з в'язниці вийде. А я телепень, валянок... моржевий.
Я говорю:
— Галю, я не невдаха.
Вона:
— А хто ти тоді? Ти хоч би раз проходив вулицею, щоб на тебе птахи не нагидили?
Я говорю:
— Це хороший знак. Вони гидять всім великим на пам'ятники, а на мене за життя.
Вона дивилася, дивилася на мене, каже:
— Іди і не приходь більше. Так буде краще для всіх нас. Попий востаннє води з-під крана і йди. Я проводжу тебе.
Пішли ми з нею. Вона попереду, я трохи позаду плентаю.
А у нас там риночок невеличкий, вона зупинилася чогось. Чого зупинилася? Грошей все одно немає ні копійки. За звичкою, напевно... як кінь.
А я йду. І уявляєш! — тільки з нею порівнявся, до мене підлітають двоє: один з камерою, другий із мікрофоном.
— Центральне телебачення! Ви — новий президент Росії. Ваш перший указ?
Я розгубився.
Той знову:
— Ви — президент Росії. Ваш перший указ?
Коли він вдруге сказав, тоді я тільки повірив. Таке свято відразу — роботу знайшов.
І тут жінка одна, вона помідори обмацувала, щоб не підклали гнилих, повертається, питає:
— Де президент Росії?
І як дасть цим помідором в лоб мені. І зі всіх боків як почалося! А там хто кислим молоком торгував, хто капустою квашеною, хто грибами, хто оселедцями... Не такий уже й маленький ринок виявився.
Стою я весь у томаті, у лусці, у капусті. Розумію, що кредит довіри до президентів вичерпаний. Думаю: «Зараз терміново у Барвиху, душ прийму і за роботу!»
І тут бачу — мужик один тягнеться рукою до гарбуза. У мозку блискавкою: не встигну в Барвиху. Раптом крик:
— Пустіть мене до цієї людини! Я — перша леді країни.
Там ще леді були... з кошиками, не пускають її, але Галя пробилася до мене.
Каже:
— Відречись від влади.
Я вiдповiдаю:
— Ти що? Така нагода. Взагалі у нас ніколи ще ніхто влади не зрікався.
Вона:
— А ти відречися. Не доводь країну, ти невдаха. Відречешся — я тобі пробачу все і буду любити.
Ну що... Дурень я, чи що? Звичайно, відрікся відразу.
Хлопець із мікрофоном повертається до когось, хто перший трапився:
— Ви новий президент Росії.
Той:
— Русіш не понімайн.
Така тиша настала... Чути стало, як на валютному ринку курс міняється. Потім хтось прошепотів:
— Господи вседержителю! То президенти говорили, ми нічого зрозуміти не могли, тепер ми говоримо — вони не розуміють.
Я Галю обійняв, говорю:
— Нічого, Галюню, щось іще підвернеться. Бачиш, — говорю, — який хороший знак мені у небі.
А над нами якраз журавлі клином летять. Гарно! — несказанно.
Кажу:
— Царські птахи!
І Галя каже:
— Так. З такої висоти і так точно...
