«Я побачив реальні фотографії, які показують різнобічне життя України в хронології, починаючи від перших років після здобуття незалежності й закінчуючи останніми подіями. Відображені найбільш значущі події новітньої історії України — і світлі сторінки, і трагічні, і буденні. Це слушна нагода освіжити в пам’яті таку ретроспективу. Всі фотографії зроблені дуже майстерно, а біля деяких просто хочеться зупинитися, роздивитися, щось згадати. Чудова ідея, цікава виставка. Дуже приємно, корисно, цікаво», — поділився з «Днем» враженнями киянин Олег, котрий відвідав фотовиставку «Дня» в Українському домі минулими вихідними. «Справжній український погляд на нашу країну Україну», — це відгук іншого киянина, вдячного читача нашої газети Романа Дондохи. А таку слушну нагоду створила передусім авторка задуму конкурсу, головна редакторка «Дня» Лариса ІВШИНА, працівники всіх відділів «Дня» та десятки партнерів нашого заходу з уже 23-річним досвідом. Висловлюємо їм щиру подяку.
Урочисте відкриття найкращих майже 300 світлин конкурсу 2020 — 2021 років, а також розділу найкращих фото за всі роки виставки й розділу, присвяченого Євгенові Марчуку, відбулося минулої п’ятниці (ми написали про нього в матеріалі «Подарунок «Дня» Україні ). Нагадаємо:
• Лариса Івшина наголосила: «…Ви побачите чесний погляд наших фотокорів, і ми дуже цінуємо довіру, яку вони надають газеті «День», надсилаючи нам свої роботи вже понад 20 років. Завдяки багатьом фотокорам творилася фотоісторія. Завдяки фантастичним фотожурналістам газети «День» вона зібрана. Це великий подвижницький крок…»
• Ольга ВІЄРУ, директорка Національного центру «Український дім», який гостинно приймає масштабний соціальний проєкт «Дня», відзначила: «Український дім» створений і працює для того, щоб представляти все найкраще, що є в Україні. Виставка газети «День» є частиною історії «Українського дому». Ми порахували, що 11 виставок відбулися в «Українському домі» і перша виставка відбулася саме тут. Але важливо для нас і те, що це 23-тя виставка взагалі й сьогодні ми вітаємо газету «День» з 25-річчям. Це не лише виставка, яка надає унікальні можливості для талановитих людей із усієї України, із будь-якого містечка й селища представити свій погляд на нашу країну. Це не лише проєкт, робота якого чи влучає в саме серце, чи примушує сміятися до сліз, нікого не залишає байдужим. Але фактично цими фото написана історія України. Це дуже важливо, і для нас це особливо цінний проєкт… Ми страшенно раді бути разом».
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
• Крім десятків фотокорів, нагороду одержала також Лариса Івшина — орден за видатні заслуги від Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Ректор Академії Максим ТИМОШЕНКО сказав: «Вручаю орден, вважаю, найпрофесійнішому журналісту України — людині, котра дійсно висвітлює проблеми культури і, взагалі, про культуру пише професійно. Наш колектив дуже любить вас». Крім того, Лариса Олексіївна отримала подарунок від торгової марки ZINKA, завдяки якій усі гості відкриття ласували смачними сирами. А ексклюзивними напоями, до слова, пригощала компанія «Сікера».
• Внесок журналістів «Дня» Івана Капсамуна і Валентина Торби у втілення місії «Дня» — ідентичність і модернізація — відзначила Українська агенція з перспективних науково-технічних розробок (UA.RPA) Її керівник Ігор Кабаненко вручив цінні призи нашим колегам.
• Лариса Івшина заснувала нагороду імені Євгена Марчука. «Кожен, хто бував на наших фотовиставках, завжди бачив, як Євген Кирилович дивився на знімки й робив це не один раз, приходив після відкриття, тому що дуже цінував талановитих людей, які вміють знімати, — пояснила вона. — …Першу відзнаку я хотіла б надати роботі, яка показала його — такого, якого його, може, не побачила країна, яка й досі не зрозуміла, кого втратила: розумного, мудрого, світлого, елегантного, націленого у майбутнє й того, який пам’ятав усе — своє коріння, своїх батьків, ніс через ХХ століття, через службу в такій складній структурі своє українство й доніс його… У нього був той колосальний потенціал доброти, такий рідкісний у наш жорсткий час».
«Нещодавно одна жінка написала мені у Фейсбуці: «Як шкода, що він не став президентом». А я відповіла: «Він став президентом. Більшість українців не стали його виборцями». І це показує той проєкт на майбутнє: що потрібно робити суспільству й із суспільством, щоби того, хто підніме планку, яку задав колись Євген Кирилович, суспільство могло обрати. Поки що це складно. Але я вірю, що всі зусилля газети «День» примножують той капітал суспільства, яке буде сильним і зможе обрати сильного чи сильну», — наголосила головна редакторка «Дня».
• Приз імені Євгена Марчука — один із фотоапаратів Євгена Кириловича — Лариса Олексіївна вручила Миколі Тимченку: «трударю газети «День» на фотополях, і так само людині не лише талановитій, а й дуже добрій, що важливо. Це теж фотоапарат-трудар», — відзначила вона.
• Особливою гостею вечора стала голова Благодійного фонду Порошенка, депутатка Київради від Партії «Європейська солідарність» Марина ПОРОШЕНКО, котра багато років вручає свій приз на фотоконкурсі «Дня». Вона привітала «День» з 25-річчям й Ларису Олексіївну з 25-річчям редакторства, наголосивши: «Ви постійно тримаєте руку на пульсі. Ви висвітлюєте абсолютно об’єктивно, чесно й правдиво інформацію. І дуже часто це те, чого сьогодні не вистачає українським журналістам. Відображення сьогодення — це основна політика вашої газети. Але також ви дуже багато уваги приділяєте історії України. Це допомагає українському суспільству зміцнювати нашу історичну пам’ять, впроваджувати український наратив в інформаційний простір».
«Дуже важливо виховувати сьогодні досвідчене суспільство, щоб формувати сильну, незалежну Україну. Ми всі добре знаємо, до чого можуть призвести незнання й відсутність поінформованості. У людей з’являється ілюзія, сподівання на краще, на віру в обіцянки, — продовжила Марина Порошенко. — Три роки тому, на жаль, люди, повіривши, обрали людину в президенти, яка була ще не підготовлена для цього. І сьогодні замість того, щоб об’єднувати країну, коли на її кордонах стоять тисячі російських найманців, країну розколюють ізсередини переслідування політичної опозиції. Це послаблює державу й не дає перспективи дати відсіч ворогові, який стоїть уже на нашому порозі. І лише досвідчене, свідоме суспільство може зрозуміти: щоби подолати всі проблеми, як всередині, так і ззовні, нам потрібно об’єднати свої зусилля, стати міцними й дати відсіч нашому ворогові. Тому що всередині ми тільки опоненти одне одному, й істина народжується в діалозі. А ворог у нас один, і цей ворог, на жаль, стоїть зараз на наших кордонах».
Свій приз (а це ноутбук) Марина Порошенко передала військовому фотокореспондентові Олександрові Клименку за його політичне фото «Хто кому вирок».
• Посмертно приз за роботу «Привіт, Патрику!» одержав Олексій Іванов, котрий, на жаль, минулого року помер від ковіду. Його батько Олександр ІВАНОВ, артист Національної філармонії України (ансамбль «Рідні наспіви») і теж фотограф, відзначив: «Газета «День» завжди вчасно і швидко реагує на всі зміни, які відбуваються в країні, й відчувається громадянська позиція самої газети і її колективу. Ваші фотокори — це професіонали, це дуже гарні люди, я дуже вдячний, що пам’ятають мого сина Льошу. Боляче, незрозуміло, але треба жити далі. Я навіть не знав, що Льоша користується такою увагою товаришів, з котрими він працював. Усі про нього казали лише добрі слова. Я щиро вражений цією відзнакою». «Хай живе газета «День» і хай живуть люди, які нею керують і які в ній працюють! Нехай ніяка зараза не бере їх і нас усіх! І щоб ніяка зараза до нас у країну не залізла далі», — побажав він.
• Володарем Гран-прі від агрофірми «Ольгопіль» та її керівника Павла Каленича став Євген Малолєтка за серію робіт із ковідних лікарень «Весна 2020 року. Західна Україна».
• Приз призів «Золотий день», а саме — злиток золота вагою 20 грамів від підприємця, готельєра В’ячеслава Юткіна одержав Андрій Дубчак за роботу «Очі морпіха». «Цього року дві домінантні теми. Одна — це лікарі, які борються з пандемією. А друга — військові, завдяки яким країна тримається. Ці напрямки і вдалі роботи талановитих людей заслужено відзначені», — підсумувала Лариса Івшина.
КОМЕНТАРІ
«УСІ ФОТОГРАФІЇ ПРОМОВЛЯЮТЬ…»
Михайло ПОЖИВАНОВ, громадський діяч:
— На всіх фотовиставках газета «День» фактично показує історичний зріз життя країни. Всі ці фотографії промовляють, особливо в поєднанні з назвами й підписами до світлин. Іноді, прочитавши назву, ти вже по-іншому оцінюєш фотографію. Все зроблено системно, правильно, професійно. Я завжди із захопленням ставлюся до вашої роботи, в чомусь навіть намагаюся допомагати, бо це не просто історія, а навчання. Як у найкращих музеях світу, люди на вашій фотовиставці не проходять повз робіт, а зупиняються, щоб подумати й осмислити їх. Не так важить, чи ці фото відображають нашу прекрасну природу, чи не дуже прекрасну політику. Звичайно, частина фотографій, яка присвячена Євгенові Марчуку, для мене дуже зворушлива... Я бажаю, щоб газета «День» на цьому не зупинялася і щоб ми всі разом зустрілися на 50-річному ювілеї.
«ЦЕ ЗАФІКСОВАНА У ФОТОКАРТИНАХ ІСТОРІЯ»
Олеся БЕЗСМЕРТНА, біологиня:
— Зупинися, мите — ти прекрасна. Саме зупинену, зловлену мить можна побачити на фотобієнале «Дня». Це те відчуття, коли не можеш відірватися від кожного фото. Це те відчуття, коли світлини змушують думати. Це той феномен зафіксованої у фотокартинах історії. Ну, і ще для мене день народження газети «День» виявився днем цікавих знайомств, народження ідей розвитку та співпраці. Дякую, «День», що ви є.
«УСІ РОБОТИ НА ФОТОБІЄНАЛЕ МАЮТЬ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ҐАТУНОК»
Андрій АЛЕКСАНДРОВИЧ-ДОЧЕВСЬКИЙ, головний художник Національного театру ім. І. Франка:
— Вітаю газету і вашого головного редактора з 25-річчям роботи. Вражений від світлин, які нині представлені на фотовиставці. Тут видно, який високий клас демонструють фотомитці, які є не лише репортерами, а фотохудожниками, які вміють підмітити цікавинки і вхопити мить смутку та радості. Бо наше життя — це чорні, білі та яскраві сторінки країни та людей. Вражають кадри сьогодення і події, які стали вже історією держави. Деякі світлини дивують, і відчувається, що людина була в куражі, а фотограф вловив цей момент. Є несподівані роботи, які демонструють різні ситуації як із військового побуту, так і з «передових», де героїчно борються медики з пандемічною ковідною навалою.
Я був приємно вражений, що на виставці можна побачити й акторів нашого Театру ім. І. Франка, зокрема ретрофото з ювілею Богдана Сильвестровича Ступки (2006 р.). Дуже шкода, що земне життя цього супермитця перервалося, але є наша пам'ять, записи відеовистав та фільмів за участю цього великого майстра театру та кінематографа. Порадувала світлина й нинішніх провідних акторів-франківців — Анатолія Хостікоєва та Богдана Бенюка, яких представлено в аншлаговій виставі «Швейк». Саме їхній багаторічний творчий тандем запропонував ідею створення спектаклю про справжню чоловічу дружбу, про доброту й людяність, які не підвладні ні часу, ні будь-яким випробуванням. Ця вистава прикрашає нашу афішу вже 23 роки — і стільки ж ви нині відзначаєте, як започаткували фотовиставку. А яка фантастична, динамічна світлина прикрашає плакат виставки і фотоальбом, на якій можна побачити нашу чудову актрису Ларису Руснак…
Усі роботи, які представлені на фотобієнале, мають європейський ґатунок, високий професійний рівень. Вітаю газету «День» з ювілеєм. Ви рухаєтесь у правильному напрямку, і бажаю величезних тиражів вашому виданню.
«ВИСТАВКА ПОКАЗУЄ, ЩО УКРАЇНА РОСТЕ І РОЗВИВАЄТЬСЯ»
Олександр ЧАЛИЙ, дипломат:
— Свого часу Лариса Івшина і газета «День» започаткували історичний фотолітопис українських реалій. Звичайно, кожен рік має свої особливості. На жаль, цього року вперше з нами немає Євгена Кириловича. Серед серії фотографій, які присвячені Марчуку, є фото, на якому він з фотоапаратом. Ця фотографія показує ще один вимір багатомірності цієї історичної постаті. Я дуже вдячний організаторам, що вони підготували світлини, присвячені життю Євгена Кириловича. Там є фантастична фотографія сільської хатки його батьків на Кіровоградщині, де він виріс.
Цьогорічна фотовиставка показує, що Україна росте і розвивається. Наша компанія «Грант Торнтон Україна» відзначила фотографію «Херсонська мозаїка», яка показує, що незважаючи ні на що, в сільському господарстві ми застосовуємо найпередовіші технології. Сподіваюся, найближчими роками Україна стане однією із передових держав із виробництва аграрної продукції. А щодо військової тематики — мене вразила світлина бійця Олександра — портрет молодого чоловіка після першого бою. Вона показує, яку ціну платить Україна заради своєї свободи і незалежності. Це роблять наші молоді люди, і за це ми маємо бути їм дуже вдячними.
Я радий, що ця фотовиставка розташована в Українському домі, а також що до її підтримки долучилося багато спонсорів. Хочу побажати, щоб все це продовжувалося. Ми, зі свого боку, будемо й надалі підтримувати фотовиставку. Також я планую переговорити з академіком Володимиром Семиноженком, який має авторський винахід вічного носія, що дає змогу зберігати багато інформації, записати на нього увесь архів фотовиставки газети «День», а також її подальші фотоконкурси. Адже дуже важливо, щоб все це зберігалося як фіксація України: її багатовимірності й мультикультурності, у якої прекрасне майбутнє.
«ОСОБИСТА ІСТОРІЯ…»
Валерія БОНДАРЕНКО, керівниця проєкту «Дороги вина та смаку Київщини»:
— Наш проєкт створено для спільного маркетингового просування товаровиробників Київщини. Зараз формуються цінності дороги, а вони проявляються якраз і у фото в тому числі. Тому до нинішньої фотовиставки долучилися троє наших учасників-виробників, які не лише представили свою продукцію для дегустації, а й відзначили призами та подарунками фотографів, чиї роботи справили на них враження. Дуже цікаво, що один із учасників обрав для нагородження портрет «Євген Кирилович», який зробив Руслан Канюка. Як виявилося, у цього власника хлібної пекарні-кав’ярні «Витач», яка розташована в селі Витачів Обухівського району, Олександра Собка є особиста історія, пов’язана з Євгеном Марчуком. Батько Олександра — Валерій рік жив у гуртожитку з Євгеном Кириловичем, і вони дуже подружилися. На згадку Марчук подарував товаришу своє фото з пам’ятним підписом. Валерій зберіг цей портрет ще 1960-х років. Фото в електронному вигляді передали до газети «День», і сьогодні воно представлене на фотовиставці. Тому власник пекарні-кав’ярні «Витач» Олександр Собко, попри те, що не зміг бути присутнім на відкритті фотовиставки, запрошує Руслана Канюку і всю редакцію до своєї локації, щоб скуштувати хліб із пекарні на дровах, насолодитися природою і гарно поспілкуватися.
«ТАКІ ВИСТАВКИ ДАЮТЬ ЗМОГУ ПОБАЧИТИ ЗДОБУТКИ І ВТРАТИ»
Олена ЗАДОРОЖНА, директорка PR-напрямку Бізнес-школи МІМ, консультантка з комунікацій:
— Я вперше на виставці «Дня», але бачила раніше цей проєкт газети, коли частина світлин із конкурсу експонувалася на станції метро «Театральна». Для мене ця виставка великою мірою про тримання руки на пульсі України. Наша країна — різна. Не можна сказати, що є правильне, а щось ні. Ідеться завжди про якийсь процес. І часто це біль, посмішки, якісь абсолютно неочікувані речі в очікуваних місцях, як, скажімо, фото Олександра Клименка «Непереборне українське». Це облаштування землі навколо себе, чого, здається, не можна зробити, але це відбувається.
Цікава тема — це погляди політиків. Це люди, які нібито щось намагаються через свій образ розказати й показати, але фотограф ловить момент, у якому більше нічого не треба, все зрозуміло без слів. Є якісь речі статичні, приміром, «об’єднання» України з Росією, світлина Андрія Недзельницького «Мохом поросло». Це ж уміння фотографа все це побачити. Бо це все є навколо нас. Просто хтось може це побачити, а хтось ні.
Дуже класно, що багато уваги приділено ветеранській тематиці. Мені важко насправді дивитися на фотографії, які змальовують нашу трагедію, але вони ж є частиною нашого життя.
Окремо дякую за частину виставки, присвячену Євгенові Марчуку. Це людина-епоха, яка пішла минулого року із життя. За великим рахунком, це той пласт історії, який цікаво показати і подивитися. Я от дивилася на фотографії про наш контингент в Іраку, і згадується, що так, це ж було, лише здається, що в минулому житті. Або ж бачимо парад з «Побєдами» і порівнюємо з нинішніми парадами. Тобто це цікаво навіть для того, щоб озирнутися і подивитися, де ми були, яким було наше місце у світі й де ми зараз. Такі виставки для мене цікаві тим, що дають змогу побачити ретроспективу, озирнутися назад і побачити життя. Тоді більше цінуються ті моменти, які маєш, тоді звіряєшся з собою, бачиш здобутки, але бачиш і втрати.
«НЕВЕРБАЛЬНИЙ СИМВОЛ «Дня»»
Галина БАБІЙ, ведуча Українського радіо, авторка радіо- і телепрограм, музикознавиця, ведуча концертів та інших мистецьких подій:
— На фотовиставку дуже чекала. В усіх анкетах «Дня» завжди згадувала у графі про улюблені проєкти і книжки, які всі маю, і Літню школу журналістики, де кілька разів читала лекції, — не менш важливою для мене є і фотовиставка. Це такий невербальний символ «Дня», коли «День» бачить те, чого словами не опишеш. І збирає на фотовиставці все те, що бачать люди, які бачать більше, ніж решта. І ця концентрація невербальної історії — є лише у «Дня». Це якийсь банк візуальних маркерів часу, які робляться на великому ентузіазмі і з великою любов’ю та відданістю цій справі. І такий невербальний маркер часу є лише у «Дня».
Я завжди приходжу на відкриття, щоб побачитися з Ларисою Івшиною, з «Днем», з людьми, а через кілька днів ідемо з чоловіком прицільно на кілька годин, вдивляємося у кожну фотографію, шукаємо якісь деталі, яких раніше не бачили. Адже це велика справа, за яку — велика подяка…
«ВИСТАВКА ПОКАЗАЛА СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ В НАШІЙ КРАЇНІ ЗА ДВА РОКИ»
Юрій СТЕФАНЯК, фотограф, учасник ХХІІІ Міжнародного фотоконкурсу «Дня»:
— Мені дуже сподобалася виставка. На мій погляд, бієнале добре показало саме життя країни за два роки. Більшість робіт пов’язані з пандемією, з якою зіткнулася Україна і весь світ. На знімках представлений і соціальний, і медичний аспект проблеми, і це дуже важливо. І дуже багато фотографій зі сходу України, де триває вже восьмий рік війна з Росією. Виставка показала соціальні зміни, які відбулися в нашій країні за два роки.
Для себе я відзначив серію фотографій Миколи Тимченка, які ілюструють повсякденне життя українців. Дуууже круті серії Євгена Малолєтки із лікарень, про події в Білорусі чи в Нагорному Карабасі. І дуже ефектна, але й страшна серія Зої Шу про бійців, котрі зазнали поранень та ампутацій.
Мені дуже втішно бути учасником такої виставки.
«ЦЕ ЕМОЦІЇ, ЯКІ ЗАЛИШАЮТЬСЯ НА ВСЕ ЖИТТЯ»
Сергій ЛИПКО, амбасадор торгової марки «Сікера», співзасновник медоварні «Медовий спас»:
— Сікера — це стародавня шумерська назва, яка нагадує про давність питних медів. Відвідувачі фотовиставки «Дня» мали нагоду скуштувати наші напої. В асортименті маємо шість видів «Сікери» від 13 до 15 градусів, сухі й напівсолодкі, а також два петнати (7,5 градуса). Ми долучилися до участі у фотовиставці разом з проєктом «Дороги вина та смаку Київщини». І я просто вражений здобутками «Дня». Особливо зачепили світлини на військову тематику. Є одна робота «Прощання», повз яку просто нереально пройти. Але, порадившись з колективом, ми обрали дві робити. Перша — це світлина «До перемоги» Бориса Корпусенка, на якій дівчинка біжить до фінішу, як символ нашої молодої компанії, котра біжить до свого розвитку. І друга — належить молодому фотографу Ярославу Вепрєву «Рим — як культурний приклад для Києва». На ній наш мер Києва сидить навпроти Колізею. Ідея така, що Колізей — символ вічного міста — Риму, а всі дороги вели до Риму і Рим славився дорогами. А наш мер очолює славне місто Київ, і всі дороги також ведуть до Києва, але є одна дорога, яка зараз особливо дорога серцю — це «Дорога вина та смаку Київщини». Вважаю, що не раз на рік, а частіше варто проводити такі виставки, їх варто робити пересувними, представляти в містах і містечках, особливо — військову тему, бо від таких фотографій мороз пробирає шкірою. Це емоції, які залишаються на все життя.
«ФОТОКОНКУРС «Дня» НАДИХАЄ ВЧИТИСЯ»
Віктор КОШМАЛ, учасник та призер ХХІІІ Міжнародної фотовиставки «Дня»:
— Особисто я беру участь у фотовиставках «Дня» з 2007 року. Крім того, я керівник дитячої фотостудії в Чернігові. Уже 42 роки працюю з дітьми. Роботи своїх гуртківців теж подаю на фотоконкурс. 2011 року була ціла група моїх вихованців, дехто із них одержав нагороди. Торік теж подав фотографії своїх вихованців. Цього разу нагороди одержали Матвій Бродовський за роботу «Переможець» та Єлизавета Штефюк за світлину «Бджоляр». Тобто я не зациклююся лише на тому, що сам умію, у мене є бажання навчити цього ще когось. Крім того, я організовував фотоклуб для дорослих «Прекрасне поруч». Люди хочуть бачити красу, яку показують у своїх роботах.
І фотоконкурс «Дня» теж надихає мене постійно чогось вчитися. Адже у кожного фотографа є багато прекрасних робіт, але із усього цього вибрати ту, яка насправді потрапила б у десятку, занадто складно. Тож для кожного учасника це теж величезна робота над своїми архівами.
«ПРЕКРАСНИЙ ПОЛІТ ДУМОК»
Віта ОЛІЙНИК, заступниця голови Фермерського господарства Тетяна 2011:
— Як партнери фотоконкурсу ми обрали двох переможців. Це Сергій Гудак, який представив серію робіт «Це очі лише однієї зміни…». На світлинах зображена робота медиків у Закарпатській обласній клінічній інфекційній лікарні, сфотографовані вони під час чергування в «ковідних» палатах. Це важка й водночас надихаюча праця, яка відтворює увесь той біль і напруження, що їх доводиться зазнавати нашим медикам під час нинішньої пандемії.
Друга — це світлина із серії «Світ очима дітей». У ній віддали перемогу Катерині Волощук за роботу «За покликом вітру». На ній відтворений такий прекрасний політ думок. Головний герой на велосипеді, з капелюхом — словом, дитина побачила те, чого не бачать дорослі. Тобто від нас дві номінації — доросла і дитяча. Для переможців підготували подарункові сертифікати на відвідування фермерського господарства Тетяна 2011. Фотографи зможуть побувати у нас на фермі, скуштувати всю лінійку продукції й відпочити з тваринами.
Фотовиставка «Дня» відкрита до 6 лютого 2022 року в Українському домі (вул. Хрещатик, 2). Вхід вільний за умови наявності «зеленого» COVID-сертифіката або ж негативного результату ПЛР- чи експрес-тесту, зробленого не пізніше ніж за 72 години.
Виставка працює з 11.00 до 18.00, крім понеділка.
