Майбутній винахідник і вчений зі світовим іменем Володимир Шухов народився у Грайвороні Курської губернії 16 (28) серпня 1853 року. Після переїзду родини до Петербурга, юнак закінчив Петербурзьку гімназію, під час навчання в якій зміг, хоч і отримав «двійку» «за нескромність», довести теорему Піфагора своїм способом. А потім було Московське Імператорське технічне училище, де він, навчаючись у батька аеродинаміки Жуковського, винайшов парову форсунку. Це відкриття настільки вразило видатного Менделєєва, що він розмістив її зображення на обкладинці своїх «Основ фабрично-заводської промисловості», а великий Нобель придбав на неї патент.
Шухов захопився практичною інженерною діяльністю, коли, як кращий студент, відвідав Всесвітню виставку в США. Побачивши, наскільки можуть бути корисними для його держави відкриття, він вирішив присвятити себе винахідництву. Але спочатку була робота в креслярському бюро на залізниці, а за порадою друга родини, славетного хірурга Пирогова, — навчання у Військово-медичній академії. Безперечно, талант Шухова розвинувся, відколи він перейшов працювати головним конструктором та головним інженером компанії Олександра Барі — підприємця російського походження з американською хваткою. Першим раціоналізаторським кроком інженера стала робота від цієї фірми в Баку, де якраз розроблялися нафтові родовища. Надивившись на калюжі з нафтою, сотні віслюків, які возять «чорне золото», Володимир Шухов першим у світі спалив рідке паливо з використанням винайденої ним форсунки. Невдовзі учений розробив принципи крекінгу, запроектував резервуари для зберігання нафти, а ще — безліч насосів, газгольдерів, металевих перекриттів для цехів, які вражали дешевизною та міцністю. Мало того, винахідник став «батьком» нафтоналивного флоту, автором першого нафтопроводу, принципи якого використовуються і нині.
УЧЕНИЙ, ЯКИЙ ПІДКОРИВ СВІТ
Всесвітня слава прийшла до Володимира Шухова у 1896 році: на всесвітній виставці у Нижньому Новгороді він представив десятки винаходів, у тому числі, нові конструкції перекриттів: чотири павільйони були з висячими перекриттями, чотири інших — з циліндричними сітчастими склепіннями, довершеними використаною в центрі жерстяною мембраною. Найбільшу популярність інженерові принесла презентована там водонапірна вежа, в якій він використав вертикальну ґратчасту конструкцію гіперболоїдної форми. З того часу в усьому світі побудовано сотні таких веж, які вирізнялися своєю легкістю, оригінальністю, дешевизною, практичністю.
Володимир Шухов ніколи не зупинявся на досягнутому. На початку ХХ століття він запроектував сотні інших споруд: мости, вокзали, заводські цехи, охолоджувальні вежі, парові котли, газозбірники, водопроводи. Неймовірний його внесок у суднобудування: щогли-гіперболоїди були на лінкорі «Імператор Павло І». Серед знакових об’єктів, збережених до нині — перша у світі сцена МХТ, яка обертається, перекриття московського ГУМу, Петровський пасаж, дебаркадер і перекриття залів Київського вокзалу. Кожна з таких споруд випередила час, як мінімум, на півстоліття.
Після революції 1917 року компанія Барі була націоналізована, а новим директором робітники обрали улюбленця Шухова. «Лебединою піснею» інженера мала стати 350-метрова радіостанція в Москві, на яку, на жаль, у країні не вистачило металу. Попри це, за підтримки Леніна її проект затвердили, але з меншою висотою: близько 150 метрів. Побудована у 1922 році вежа була настільки чарівною, що викликала захоплення у митців. Зокрема, Олексій Толстой під враженням від неї написав роман «Гіперболоїд інженера Гаріна». Дивовижними стали вірші братів Бурлюків, які вважали її етапною для європейського авангардизму.
Шухов був надзвичайно працездатним. Приміром, у 1920-х роках він у надзвичайно стислі терміни розробив конструкцію сітчастих багатоярусних гіперболоїдних опор переходу через р. Ока ЛЕП НіГРЕС під Нижнім Новгородом із довжиною переходу 1800 метрів. Останній винахід інженера — проект збереження мінарету знаменитого медресе Улугбека в Самарканді XV століття, який постраждав після землетрусу: той відхилився від осі на півтора метра. Ось тоді вчений запропонував своєрідне коромисло, яке допомогло вивести у стан рівноваги пам’ятку архітектури. Згодом було немало розмов відносно того, що Шухов зміг би «поставити на місце» і Пізанську вежу, але пропозиції так і не надійшли...
ІНЖЕНЕР РЕСТАВРУВАВ МХТ І МАЙСТРУВАВ МЕБЛІ
Володимир Шухов був всебічно розвиненою особистістю: він грав у шахи, був чемпіоном Москви з велоспорту, катався на ковзанах і лижах, любив вірші, конструював меблі, займався фотографією. Саме тому серед його друзів були письменники, актори, художники. Можливо, у цьому середовищі він і познайомився зі своїм «першим коханням» — знаменитою акторкою МХТ Ольгою Кніппер, яка згодом вийшла заміж за Чехова. Саме вона, на думку біографів, надихнула вченого на проект реконструкції МХТ, а також водонапірної вежі. Незважаючи на це, Шухов був щасливим у шлюбі: 18-річна Анна Мезенцева, з якою він одружився, народила йому двох дочок і трьох синів. В останні роки свого життя, коли він залишився вдівцем, в нього був страх за дітей, стався вимушений відхід зі служби, інженер усамітнився, хоча, будучи почесним членом АН СРСР, екс-членом радянського уряду, мав неймовірні можливості. Він відмовлявся від усього, в тому числі, від роботи за кордоном, а всі права на винаходи, як і гонорари, учений передав державі. Шухов помер внаслідок нещасного випадку 2 лютого 1939 року.
«УКРАЇНСЬКІ ОБ’ЄКТИ ШУХОВА ЗБЕРЕГЛИСЯ ЧИ НЕ НАЙКРАЩЕ!»
Так висловився президент Міжнародного фонду розвитку науки, культури та мистецтва «Шуховська вежа» Володимир Шухов-молодший, виступаючи у Москві на круглому столі з нагоди 160-річчя з дня народження свого прадіда. Незважаючи на те, що в усьому світі ідеї Шухова втілені в нові проекти відомих архітекторів, зокрема, Антоніо Гауді, Ле Корбюзьє, Оскара Неймера, а серед сучасних послідовників в частині використання сітчастих оболонок — Норман Фостер, Френк Гері, Сантьяго Калатрава, нинішній стан об’єктів надзвичайно критичний. В першу чергу, це стосується унікальної споруди — пам’ятки світового значення — радіовежі на Шаболовці, яка перебуває на межі аварійності.
На думку Володимира Шухова, найкраще збереглися об’єкти прадіда в Україні. Показовим у цьому є Аджигольські маяки, а також водонапірна вежа в Миколаєві, яку вдячні співробітники навіть увічнили у логотипі підприємства. Крім того, тут заклали першу у світі алею імені Шухова, а днями презентували віртуальну 3D-екскурсію (3dnikolaev.com), яка нічим не поступається аналоговій подорожі на Ейфелеву вежу.
Слід додати, що серед перших об’єктів Шухова в Україні — Лисичанська водонапірна вежа (1896), яка за своєю конструкцією нагадувала найперший гіперболоїд інженера. Крім того, інженер спеціально розробив проекти Євпаторійської водонапірної вежі з баками на різних висотах, вітряків для перетворення сили вітру в електроенергію. Найбільше втілення знайшли, безперечно, його водонапірні вежі, яких до 2000 року в Україні було всього-на-всього десять: у Білій Церкві, Фастові, Конотопі, Черкасах, Помічному, Полтаві, Шостці. На превеликий жаль, за ці роки декілька з них розібрані на брухт (у Полтаві — повністю, у Фастові — частково).
Шуховознавці з усього світу, а також Шухов-молодший, який опікується збереженням і захистом спадщини свого прадіда, вірить, що колись прийде «золотий вік» науки, а винаходи всесвітньо відомого вченого ще відіграють свою ключову роль у науці й техніці. У розвитку тих передових технологій, які давно випередив геніальний Володимир Шухов.
А поки що ініціативна група миколаївців створила новий розділ на ресурсі «3DМиколаїв», завдяки якому всі охочі можуть не просто побачити «Шуховську вежу» в форматі 3D, але й зазирнути у катакомби вежі. Старт нової віртуальної екскурсію відбувся в символічну дату — 28 серпня — в день 160-річчя Володимира Шухова.
