Досліджуючи ставлення українців до природи в минулому, фахівці називають наших предків «екоцентричними». Тобто такими, які жили в мирі з природою, берегли землю, водойми та тваринний світ, не завдавали нікому навмисної шкоди, бо усвідомлювали взаємну залежність. Наприклад, до води люди зверталися як до такої, що має власну душу, тому й зберігали водні угіддя — це було закладено у наших предків на ментальному рівні. Але за порівняно невеликий період ця ментальність різко змінилася і, за словами Тризубого Стаса, тепер ми «вкладаємо совість в майно і нерухомість». Наприклад, фахівці підрахували, що води Дніпра, якими користуються жителі 2/3 території України (близько 30 млн. громадян), за рівнем хімічного і бактеріального забруднення класифікуються як «забруднені» та «брудні». Загалом 88% наших річок мають екологічний стан від «поганого» до «катастрофічного». Тобто експерти вважають, що вони непридатні для всіх видів водокористування. Як ми виживаємо в такій ситуації і що можна змінити, напередодні Всесвітнього дня водних ресурсів «Дню» розповіла заступник директора Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна ТИМОЧКО.
— Тетяно Валентинівно, чому ситуація із забрудненням водойм в Україні продовжує бути, як висловлюються лікарі, стабільно важкою?
— Спеціалісти вважають, що води, придатної для споживання, на планеті існує близько 2% від загальної кількості, з яких 80% — це та, що є в льодовому покриві Землі, а питна вода озер, струмків і річок становить менше 0,001% загального вологозапасу планети. За словами Генсека ООН Пан Гі Муна, використання водних джерел нині вже перебуває на небезпечній межі, а економічна спрага ще зростатиме. За запасами місцевих водних ресурсів (1 тис. куб. метрів на одну особу) Україна вважається однією з найменш забезпечених країн у Європі, при цьому не реалізує жорстких цільових програм, аби зберегти запаси питної води. Слід наголосити, що до 1991 року у нас не застосовувалися економічні санкції за скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, а загальноприйнятий у світі принцип «забруднювач платить» був упроваджений лише з прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Проте природоохоронні збори та розміри штрафів є чи не найнижчими в Європі, крім того, як свідчить досвід, із багатьох сотень порушень у сфері водного законодавства лише поодинокі справи завершуються адекватними покараннями винних. Через те вкрай загрозливе екологічне становище склалось майже в усіх річкових басейнах України, і особливо в басейні Дніпра — основного джерела водозабезпечення країни. Незважаючи на спад виробництва, що привів до деякого зменшення стічних промислових вод, водні об’єкти України забруднені сполуками азоту, нафтопродуктами, важкими металами, в місцях водозаборів концентрація пріоритетних шкідливих речовин наближається до граничних величин, а в окремих випадках їх перевищує. Екосистеми малих річок одні з перших реагують на зміни в системі «людська діяльність — природа». А якщо врахувати, що малі річки в басейні Дніпра становлять майже 90% всієї річкової мережі, а в їхніх басейнах формується понад 60% водних ресурсів України, стає зрозумілим, звідки постають головні водні проблеми і з чого потрібно починати подолання таких проблем. Найбільшими забруднювачами українських рік, особливо в басейні Дніпра, є комунальні господарства, чорна та кольорова металургія, коксохімія та сільське господарство. Водоканали Києва, Дніпропетровська та Запоріжжя, меткомбінати Дніпродзержинська, Дніпропетровська, Запоріжжя, Кривого Рога, Запорізька АЕС багато років стоять першими у переліку забруднювачів Славутича.
На жаль, внаслідок господарської діяльності останнім часом ми втрачаємо глибокі водні горизонти. Великі осередки забруднених підземних вод сформувалися на Дніпропетровщині (Дніпропетровськ—Дніпродзержинськ, Новомосковськ—Павлоград, Кривий Ріг), а також на півдні України та в районі Житомир—Рівне. Причина — їхня інтенсивна безсистемна експлуатація, підтягування солоних морських вод, а також перехід високомінералізованих підземних вод із нижчих водоносних горизонтів.
За останні 10—15 років ситуація погіршилася й через те, що відбувається землевідведення під дачні ділянки в прибережних зонах, посилилося забруднення комунальними та промисловими стоками внаслідок зниження рівня водоочистки. Серед проблем українських річок — зарегульованість (каскади водосховищ, ставків та загат), розораність берегів, відсутність прибережних лісосмуг, дачні забудови аж до води, а останнім часом — намивання в заплавах для подальшої забудови. Порушують екологічну рівновагу й водосховища — через уповільнення водообміну, що спричиняє процеси підтоплення і засолення грунтів. А ще до 10% забруднення водних об’єктів дають атмосферні опади.
— А малих річок стає все менше?
— Нині в Україні понад 22 тисячі малих річок, хоча ще кілька десятиліть тому фахівці налічували їх понад 60 тисяч. Ще в нашому дитинстві існували річки, з яких можна було сміливо напитися води... Найяскравіший приклад — літописна Либідь. Ще один приклад — Самара: колись судноплавна аж до Павлограда річка нині перетворилася на каскад озер. Її прозора і м’яка вода нині в офіційних звітах оцінюється як одна з найбільш забруднених в басейні Дніпра. Як зазначається в одній із інформаційних довідок Мінприроди, мінералізація річок Оріль, Самара, Вовча значно перевищує допустимі норми. Причиною такої засоленості є розробка протягом останніх 50-ти років вугільних пластів у Західному Донбасі, що ведеться в заплаві Самари. У жодній іншій європейській країні не наважилися б на такий злочин: мільйони кубометрів ропи, яку відкачують з шахт, потрапляє в річки. Подібна ситуація на Інгульці: його забруднює гірничо-металургійний комплекс. Що вже казати про Донбас — там із річок знущаються всі разом. У Нижньому Придніпров’ї, Донбасі на сьогодні нема жодної чистої річки, а підземні водні об’єкти вкрай обмежені або непридатні до водокористування.
— Чи потрапляють до нас викиди з-за кордону?
— Слід згадати неодноразові забруднення рік Закарпаття через аварії на румунських підприємствах. Колись чиста Десна нині до нас із Росії приносить усі проблеми, спричинені відсутністю якісних очисних споруд на підприємствах і населених пунктах, розміщених на її берегах. Але найбільше забруднюємо свої води ми самі.
— Чи має природа ще ресурси до самовідновлення?
— Так, але чим далі ми бездумно її експлуатуємо, тим швидшим стає процес деградації. Поки ще діють механізми самовідновлення на водних об’єктах. Найперше — це кругообіг води, однак для його нормального перебігу потрібно подбати про чисте атмосферне повітря. Важливою складовою водовідновлення є її фільтрація через верхні шари грунту. На жаль, і в цьому аспекті ми добряче насолили природі — стан забрудненості та засоленості наших грунтів викликає велику тривогу... Варто також згадати про роль порогів для очищення, оздоровлення води. Подібну роль, хоча й меншою мірою, виконує піщане річкове дно. Пороги називають легенями рік і саме тому екологічна громадськість відстоює пороги Південного Бугу, які зараз затоплюють водосховищем Ташлицької ГАЕС.
— З кожним роком погіршується якість питної води, особливо в містах. Як би ви її оцінили?
— Державний санітарно-епідеміологічний нагляд за водою в Україні покладено на державну санітарно-епідеміологічну службу Міністерства охорони здоров’я. Однак переважна більшість наших лабораторій не може визначити всіх наявних (чи хоча б більшості) забруднювачів у воді. Крім того, нагляд не поширюється на бутильовану питну воду та воду з місцевих водних джерел. Зокрема, загальна мінералізація за українськими стандартами, які існують з радянських часів, має бути в межах від 100,0 до 1000,0 мг/куб. дм. Водночас у США та країнах ЄС норми дещо інші. До того ж, у наукових колах існує думка, що використання м’якої води більш позитивно впливає на організм людини. Зокрема, на тривалість життя. До речі, ще Авіценна писав: чим менше солей у воді, тим вона краща...
Проблеми у сфері охорони вод від забруднення та виснаження не тільки не вирішуються, а й значно загострюються. За даними Держспоживзахисту, стан питної води централізованого водозабезпечення у 12-ти областях України визнано критичним, у восьми — незадовільним і тільки в п’яти — задовільним. Централізованим питним водопостачанням забезпечено 450 міст, приблизно 90% селищ міського типу, а також 25% сільських населених пунктів. Але при цьому четверта частина очисних споруд водопровідної мережі в Україні, кожна п’ята насосна станція та половина насосних агрегатів вже відпрацювали термін експлуатації. В аварійному стані перебуває понад 37 тис. кілометрів водопровідних та 14 тис. кілометрів каналізаційних мереж (понад 30%). До того ж, норми водоспоживання перевищують показники розвинутих країн майже утричі і становлять понад 300 літрів на одну особу за добу. Через те втрати в системах водопостачання сягають 30—40%, а в деяких регіонах — і 50%.
— Можливо, краща ситуація з водою у сільській місцевості?
— Вона є однією з найгірших у Європі. Нині в Україні тільки чверть сільського населення користується послугами централізованих систем водопостачання. Решта для питних потреб використовує колодязі, саморобні свердловини, прируслові копанки, а також привізну воду. Найгірша ситуація в південних областях, а також в промислово розвинених регіонах, бо питне водопостачання країни майже на 80% забезпечується за рахунок поверхневих вод (якісних їх майже не залишилося). У сільській місцевості налічується понад 2 млн. шахтних та трубчастих колодязів і майже половина з них перебуває в незадовільному стані (у воді виявлено вміст небезпечних органічних сполук, який у три-п’ять разів, а в окремих випадках — у 50—100 разів перевищує допустимі санітарні норми).
— Вихід — купувати бутильовану воду? Навколо цієї теми теж існує багато дискусій...
— Щоб зберегти природні мінеральні води у тому стані, в якому вони є в джерелі, їх не можна жодним чином обробляти. Можна лише очистити за відповідними нормами. Нині на українському ринку немає чіткої класифікації бутильованої води за типами і, відповідно, нормативних документів на всю наявну у продажу воду. В Україні досі не затверджено держ-стандарт на бутильовану питну воду, хоча українськими науковцями його вже розроблено. Хочу згадати, що багато громадян вживають бюветну воду (із водоносних горизонтів глибокого залягання, які гідравлічно не зв’язані з поверхневими водами). Вона вирізняється високим ступенем чистоти, сприятливими органолептичними властивостями, що зумовлено доброю захищеністю пластів. Але слід пам’ятати, що її можна вживати у сирому вигляді не довше доби, особливо теплої пори року. Найкраще ж пити природну воду з глибинних підземних джерел, особливо якщо вода є м’якою. Найбільш цілющою вважають води з курортних місць — Миргорода, Трускавця, Моршина, Сваляви.
Слід зазначити, що якість питної води істотно впливає на всі фізіологічні та біохімічні процеси, що відбуваються в організмі людини. Наприклад, води із загальною мінералізацією понад 2 г/л прискорюють процес старіння, тому мінеральні води варто вживати нетривалий час і лише за призначенням. Навіть рівень ракових захворювань є вищим у тих областях України, де люди змушені пити «тверду» воду. Також уживання неякісної води обумовлює високий рівень захворюваності кишковими інфекціями, гепатитом, збільшує ризик впливу на організм людини канцерогенних і мутагенних факторів, пригнічує діяльність імунної системи, підвищує ризик виникнення алергії та спричинює розвиток тяжких хвороб. Неякісна вода — одна з причин високої смертності та низької тривалості життя українців.
— Що ваші фахівці можуть запропонувати для покращання ситуації?
— Всеукраїнська екологічна ліга спеціально до засідання РНБОУ з питання поліпшення питного постачання та охорони вод підготувала певні пропозиції. Серед них — провести інвентаризацію існуючих водних об’єктів в Україні, відновити екологічні паспорти малих річок, щоб «знати стан здоров’я кожної, та підібрати рецепти лікування, оздоровлення», здійснити грунтовний аналіз законодавства щодо водно-болотних угідь і басейнів малих річок, розробити Екологічний кодекс України, у якому врахувати кращі здобутки національного законодавства та придатні для України надбання з європейського досвіду. Також ми вважаємо, що слід прийняти низку нових законів, в яких передбачити впровадження, чітку регламентацію та моніторинг виконання оцінки економічних збитків та отримання економічних ефектів від вирішення водогосподарських проблем у реальному секторі економіки. Ми переконані, що необхідно впровадити законодавчо-правове забезпечення доступу до інвестицій в природоохоронній сфері... Це — лише невелика частина наших пропозицій.
