13 травня стало чорною сторінкою в історії житомирського краю. Саме цього дня під час виконання бойового завдання на околиці населеного пункту Октябрьське в 20 км від м. Краматорська, десантники 95-ї окремої аеромобільної бригади Збройних сил України були обстріляні бойовиками. Сепаратисти наносили вогневі удари з гранатометів та вели щільний вогонь зі стрілецької зброї. Понад 40 нападників перебували в засідці вздовж річки. Військовослужбовці прийняли бій, в результаті якого загинуло шість наших вояків. П’ятеро з них — мешканці Житомирської області, один військовослужбовець з Харківщини.
16 травня у військовій частині на Корбутівці житомиряни прощалися з загиблими десантниками 95-ї окремої аеромобільної бригади — капітаном Вадимом Забродським, старшим лейтенантом Віталієм Дульчиком та молодшим сержантом Віталієм Рудим. Ще двох вбитих військовослужбовців: Олега Славицького та Сергія Хруща родини забрали одразу додому в Ружинський район. Із загиблим 20-річним Олександром Якимовим, старшим навідником мінометного взводу 95-ї окремої аеромобільної бригади, його земляки, рідні й близькі прощалися на батьківщині в с. Кулиничі на Харківщині. В Олександра залишилася вагітна дружина, яка очікує з дня на день народження дитини...
У Житомирі на прощанні з військовослужбовцями були присутні керівники області й міста, духовенство, військові і багато житомирян, які не знали загиблих, але прийшли віддати їм шану. Труни з героями неоголошеної війни під вигуки «Слава героям!», «Герої не вмирають!» заносили в приміщення військової частини, де їх оплакували рідні та відспівували священики.
Від імені міністра оборони, начальника Генерального штабу, від офіцерів і генералів Збройних сил України найщиріші співчуття рідним і близьким героїв висловив т. в. о. начальника управління по роботі з особовим складом ЗС України генерал-майор Олександр Розмазнін. «Хлопці віддали свої життя заради того, щоб Україна була соборною і незалежною, — сказав він. — П’ять кращих синів Житомирщини виконали свій військовий обов’язок до кінця. Ворог відповість за кожну сльозинку дитини, дружини, матері загиблих».
Хто ж вони, ці мужні воїни, які зійшлися в поєдинку з підступним ворогом? 35-річний капітан Вадим Забродський, заступник начальника штабу аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади, житомирянин. І рідні, і друзі та знайомі не можуть ще до кінця повірити в непоправну втрату порядної, хорошої людини. Залишилися без батька дві донечки: дев’яти і десяти років. Саме вони несли під час траурної церемонії татусеві нагороди.
У важкій скорботі близькі схилилися над домовиною молодшого сержанта, командира відділення аеромобільного взводу Віталія Рудого. Осиротів його маленький дворічний син Єгор, лишилася вдовою дружина Леся. 30-річний чоловік мешкав з родиною у с. Головине Черняхівського району, був призваний на службу за мобілізацією.
Старший лейтенант 28-річний Віталій Дульчик, командир аеромобільно-десантного взводу, з Бердичева. Тож після вшанування його пам’яті в Житомирі на території військової частини, наступного дня, 17 травня, з ним прощалися в гарнізонному будинку офіцерів у Бердичеві. Він єдиний син у батьків, випускник 14-го колегіуму, був доброю людиною, гарним офіцером і загинув як герой, — розповідають про нього бердичівці. 30 квітня, майже за два тижні до своєї загибелі, Віталій Дульчик зустрів 28-й день народження... Це перша, але від того не менш болюча втрата, якої зазнав Бердичів у війні на сході України. І понад усе люди хотіли б, щоб ця втрата була останньою...
Двох своїх героїв поховали земляки в Ружинському районі. У селі Зоряне односельчани проводжали в останню путь 39-річного Олега Славицького. Він сержант запасу, був призваний в армію за мобілізацією. Працював у місцевому сільгосппідприємстві, разом з дружиною Світланою виховували 17-річного сина і 13-річну доньку, які нині осиротіли.
У селі Верхівня прощалися з рядовим Сергієм Хрущем. Його знали як щиру людину і прекрасного сім’янина. Саме у день, коли відбувалося поховання Сергія, його дружині Людмилі виповнилося 32 роки. Жінка не може оговтатися від шоку та болю втрати. У них з Сергієм троє дітей. Найстарша, 11-річна Тетянка, намагається підтримати маму і дуже сумує за татом. У соцмережі дівчинка написала: «Он людям безотказно помогал. Всем, кто нуждался, помощь предлагал... Всегда отцом я так гордилась! Теперь же с ним навек простилась!»
Як сказав на прощанні з воїнами в Житомирі т.в.о. начальника штабу 13-го окремого аеромобільного батальйону капітан Ігор Коржовський, девізом Високомобільних десантних військ є слова «Ніхто, крім нас». І вони завжди його дотримуються: було поставлено військове завдання, і хлопці поїхали виконувати його. Вони служать Україні гідно і віддано. «Загибель товаришів, підступний і цинічний удар, — сказав Ігор Коржовський, — і настрої у військових на сході України дуже серйозні. Бойові друзі загиблих доведуть своїми діями, що ці смерті не були марними».
Страшно, але нинішній понеділок також став чорним для Житомирщини — загинув ще один військовослужбовець. «19 травня о 04.30 блокпост українських військовослужбовців в районі Слов’янська було обстріляно з міномету. Терористи діяли традиційно цинічно та підступно, із засідки, розташованої на території дитячого садочку в районі залізничного вокзалу міста. Бойовики провокували військовослужбовців на дії у відповідь, щоб змусити українських військових зруйнувати внаслідок обстрілу дитсадочок», — йдеться у повідомленні прес-служби Міноборони. Внаслідок мінометного обстрілу від отриманих поранень загинув солдат мінометного підрозділу окремої аеромобільної бригади Геннадій Беляк.
Вічна пам’ять героям...
Фото з сайта «8 корпус» та соціальних мереж
