Водночас голова ФПУ Олександр Стоян у листі зазначає, що
«п'ять раундів переговорів щодо справедливих компенсаційних виплат жертвам
рабської і примусової праці, які відбулися в Бонні й Вашингтоні, не дали
очікуваних результатів». 6 — 7 жовтня на переговорах у Вашингтоні німецька
сторона запропонувала надати DM6 млрд. ($3,33 млрд.) для виплати жертвам
нацистського переслідування. По DM2,2 млрд. планується виплатити примусовим
працівникам і жертвам примусової рабської праці. При цьому не надаються
гроші на остарбайтерів, яких використовували в сільському господарстві
Німеччини у воєнні роки. «На початковій стадії переговорів, — розповів
«Дню» начальник прес-центру ФПУ Петро Швець, — Німеччина обіцяла виплачувати
компенсації в таких самих розмірах і на таких самих умовах, що й польським,
чеським, словацьким, англійським, французьким, єврейським і багатьом іншим
жертвам нацистського терору. Нині ж представники німецької сторони повідомляють
про своє рішення зменшити суму кожної компенсації і виключити з числа потенційних
одержувачів примусових працівників сільського та приватного господарств,
сумніваючись також щодо правомірності виплат тодішнім дітям і підліткам,
за їх важку працю».
Нині чимало німецьких підприємств, фірми, банки, страхові
компанії надають кошти для компенсацій українським «остарбайтерам». Серед
них, до речі, й ті, на яких працювали українці під час війни. За розрахунками
українських експертів, компенсація для колишніх примусових працівників
німецької промисловості має становити приблизно DM10 тис., для в'язнів
концентраційних таборів — майже DM20 тис. і приблизно DM5 тис. для примусових
сільськогосподарських працівників на одну особу.
P.S. Поки що обидві сторони не прийшли до єдиного рішення.
Незважаючи на листи й звернення. А тим часом людей, які є безпосередніми
одержувачами цієї допомоги, стає все менше. Сьогодні в Україні проживають
понад 600 тисяч депортованих і 200 тисяч переміщених осіб, які були на
примусових роботах в умовах табірного режиму як на території третього рейху,
так і на окупованій території України. Для кожного з них ці декілька десятків
німецьких марок — як моральна компенсація за роботу в Німеччині і як матеріальна
— за принизливі умови, в які їх поставила батьківщина. Минає (зволікають)
час... Комусь ці папірці з водяними знаками вже будуть непотрібні.
КОМЕНТАР
Президент Української іноземної юридичної колегії Данило
КУРДЕЛЬЧУК:
— У травні, коли ми починали ці переговори, то сподівалися,
що зможемо домогтися початку виплат вже у вересні. Німці довго не хотіли
говорити конкретно і лише восени у Вашингтоні назвали конкретні цифри.
Проте DM6 млрд. — цифра для нас неприйнятна. Тим паче, що у перелік тих,
кому повинні виплатити компенсацію, не ввели остарбайтерів, залучених колись
у сільське господарство — це велика кількість людей, які, на жаль, щодня
йдуть від нас. Американські адвокати, котрі першими порушили питання про
компенсації, переконливо довели, що багато гігантів сучасної німецької
індустрії постало саме в роки війни, завдяки примусовій праці іноземців.
Я вважаю, що саме тому представники цих компаній не можуть нині говорити,
що вони не зобов'язані відповідати за попередників. Врешті-решт, для нас
це не тільки питання грошей, але і людської гідності жертв нацизму — несправедливо,
коли одним платять більше, ніж іншим, хто працював разом з ними. У неділю
(14 листопада) ми вилітаємо на новий раунд переговорів, і хоч є багато
тих, хто вважає, що краще погодитися на менше, ми маємо намір твердо відстоювати
права наших співгромадян, які потерпіли від нацизму.
