Як добру, оптимістичну ініціативу сприймаю створення недавно у Києві Фонду інтелектуального співробітництва «Україна — ХХI століття» , який очолив представник нового покоління українських політиків, учених і бізнесменів — власне у такій їх триєдності — пан Богдан Губський. Бачу в цьому український варіант практикованої, зокрема нашими західними сусідами, співпраці університетських інтелектуалів і вітчизняних «капіталістів» (у Польщі, наприклад, вони об’єднані в Клубі імені Адама Сміта).
Так, треба довести світові, що «Україна не олігархічна, а Україна — інтелектуальна держава» (проф. Мирослав Попович), та ще важливіше довести самим собі, що ми, українці, всупереч різним скептикам і неприхильним до нас «іміджмейкерам», — нормальний європейський народ, чи принаймні можемо і хочемо ним бути. Що у плині наповнених працею, а не крутійствами, крадіжками і п’яним «загулом» буднів можемо бути розумними, винахідливими й енергійними, самостійно творити, конкурувати з іншими.
Налагодження з цією метою інтелектуальної співпраці зініціювали представники київської еліти, і слід привітати їх з цим. Важливо, щоб ця ініціатива була помічена і підтримана суспільством. Похвальним є намір у співпраці інтелектуалів, політиків і людей бізнесу спільно «зосередити свою увагу на проектах, які відповідають національним інтересам, спираючись при цьому на вітчизняні фінансові та інтелектуальні ресурси». Це не свідчить про куций, обмежений, зорієнтований на малі «досяжні цілі». В усякому разі інтерв’ю з доктором економіки, депутатом ВР Б. Губським («День», №126) виказує ширші амбіції людей, що називають себе «новим поколінням». Слід розуміти, що очолюваний ним Фонд, співпрацюючи з владою, зокрема з адмінстрацією Президента і урядом, не одержавниться, не набуде рис якогось департаменту, а буде самостійною, самодіяльною організацією. Не займатиметься реанімацією неринкових, високозатратних підприємств і галузей, успадкованих як шматок колишнього союзного «народногосподарського комплексу», а буде сприяти творенню нових ідей і нових речей на ринок.
Так само не буде робити співпрацю в трикутнику «інтелект — політика — бізнес» своєю монополією, а буде заохочувати створення в регіональних центрах культурного та промислово- комерційного життя місцевими елітами своїх осередків співпраці з бізнесом, різних клубів та об’єднань. Не уявляю собі, що Львів залишиться обіч цього. Тут це мало би бути щось інше, ніж відродження НТШ чи «Львівська Бесіда».
Крім розроблення і підтримки суто економічних проектів, інтелектуалізації та уцивілізування наших так званих «олігархів» і «олігарчиків», є необхідність зайнятися вихованням в українців ринкової, себто «капіталістичної» свідомості, нової для більшості наших співвітчизників і нормальної, звичайної для західної людини моделі соціально-психологічної поведінки та життєвих цінностей. Визнаймо: наш пересічний обиватель настроєний антиінтелектуально, занадто цінить «зв’язки», поняття «розумний» підміняє іншим — «хитрий», не бажає визнавати того, що в когось просто голова краще працює. Отож, авторитетним людям треба пропагувати повагу до інтелекту, до знань.
Мало і непереконливо мовилося досі у нас про те, як багато значать в успіху чи неуспіху будь-чого бажаного віра і зорієнтованість на максимум. На Заході, у тих же Штатах, людину змалку вчать: кожен може отримати від життя не більше, ніж очікує; мати свою «велику мрію» і вірити в себе; невдача — не трагедія, а стимул почати нову справу. Популярною є притча: хто прийде до наповненої водою криниці з глечиком — набере глечик, хто з відром — набере відро, хто ні з чим — з пригорщі мусить пити... Постійне, з року в рік, очікування неврожаю, росту цін, інфляції, інших бід врешті- решт таки може призвести до лиха. Негативні емоції — руйнівні. Якщо людина за своєю натурою, внутрішнім наповненням — злидень, то й вигравши в лотерею мільйон, не розпорядиться ним як слід і через якийсь час знов буде злиднем. Американці підтвердили це спеціальними дослідженнями.
Знаю початкуючого фермера, так назву цього малоземельного господаря, який тут у нас, в умовах підгір’я, з 60 арів намолотив 3,5 тонни озимої пшениці і каже, що цей рік для нього непоганий, на полі вродило і в саду гілля гнеться від плодів. А пшениці восени посіє більше, вже підрахував...
Думаю так: Фонд інтелектуальної співпраці, створення якого вітаю, інші подібні утворення мали б діяти також в інтересах ось таких простих українців, напористих і вмілих у праці оптимістів.
