Сьогодні в нас чума, а колись була холера. Холера — хвороба для вибраних, на неї слабують лише люди. Коли вже занедужав на холеру, можеш бути впевненим, що ти — людина (іноді бракує цієї впевненості). А коли на чуму, то це ще питання, позаяк на неї хворіє всяка нечисть.
Ох, холера! Оце була хвороба! Від неї навіть іноді видужували. А холерні бараки? Хіба їх можна порівняти з чумними ямами? Звалять тебе в чумну яму, поллють вапном і лежи, відсипайся.
І ми ще були незадоволені. Холерою незадоволені! Хоча лежали не в ямах, а в нормальних барачних умовах і дехто навіть одужував. І однаково ми були незадоволені. Отож і маємо тепер чуму. Звісно, чума — демократичніша хвороба, позаяк їй підвладна усяка тварюка, а не лише вибране людство. Проте демократія хороша, коли вона витягує з ями, а не звалює в неї.
Хоча дехто й тепер, при чумі, продовжує лаяти холеру. Кажуть, що це було закрите барачне суспільство. Їм подавай відкриту яму, аби можна було вапно відкрито красти, сплавляти її на всі чотири відкриті сторони.
Але у більшості своїй народ згадує холеру добре і сподівається, що вона ще, можливо, повернеться. І проголошує народ:
— Холеру на нашу голову!
І на весіллях, іменинах й інших торжествах найкраще побажання:
— Щоб тебе холера забрала!
