Сварлива жінка, що «пиляє» свого чоловіка за низькі заробітки, насправді так, як уміє, дбає про спільних дітей, а махінатор із «сірими» оборудками міг би бути хорошим посередником у торгівлі, якби мав для того умови, освіту та кодекс честі. Впливовість олігархату на державні процеси така сильна, бо люди самі дозволяють, ба більше, вимагають присутности такого типу «неформального управління». В цьому переконана дослідниця українських архетипів Катерина ХОПТИНСЬКА. Вона визначає вісім основних поведінкових сценаріїв, які притаманні колективному несвідомому нашого суспільства та схиляється до думки, що їхнє глибше пізнання допоможе вийти з замкненого кола проблем, яким блукає держава після здобуття незалежности.
Це фактично наслідок польової роботи, скрупульозного аналізу української літератури та історії, а також вивчення матеріалів, як робили раніше вітчизняні науковці в царині архетипіки. Сьогодні Катерина задумується над створенням книжки, найімовірніше, науково-популярної, і продовжує свої дослідження.
«МИ ВИКОРИСТОВУЄМО ЩОДО СЕБЕ ЧУЖІ ПОЯСНЮВАЛЬНІ СХЕМИ»
— Логічно буде запитати найперше, як економіст перетворився на людинознавця?
— Коли я працювала в ІТ-секторі, нашими замовниками були люди звідусіль. І я спостерігала, що хоч ти працюєш з величезною корпорацією, хоч ти відкриваєш маленький інтернет-магазин, усюди зустрічатиметься з набором одних і тих самих помилок. При чому вони будуть ідентичні у Львові і Донецьку, в Житомирі й у Херсоні. І жодні схеми розв’язання цих проблем, які пропонували іноземні книжки, не підходили. Це було на початку 2000-х, і тоді був дефіцит перекладної профільної літератури, але мені пощастило вчитися безпосередньо в авторів книжок, а отже, запитувала в них про розв’язання якихось ситуацій, куди не прикладалися їхні схеми. Вони розказували щось загальне, що знали про Радянський Союз, але я так і не отримувала відповідей, бо вони і самі, мабуть, не знали, чому в нас то не працює.
До того ж ті, хто вариться в галузі, знає, що ІТ-тусовка дуже різна, якщо порівнювати Україну, Білорусь та Росію. Те, що працювало навіть у сусідів, часто було неефективне в нас. Коли почалась Революція Гідності, а потім війна, я зрозуміла, що досягла стелі в своїй сфері й покинула роботу. Але в той самий час я багато спостерігала за людьми і не розуміла, чому вони не бачать того, що очевидно мені, чому так сильно підпадають під вплив емоцій. І з 2015 по 2017 рік я багато їздила Україною, спілкувалась із великою кількістю людей, зокрема на сході, у тому числі з прихильниками «республік», з тими, кого можна назвати «відірви і викинь». Мені цікаво було розібратися, як люди мислять, приймають рішення. І в чому саме наша відмінність від тої самої Росії, Румунії чи Польщі.
— А з чого саме виросло бачення структури українських архетипів? Чи не достатньо того, що запропонував світу Юнг?
— Юнг дуже класно систематизував шаблони поведінки на рівні всього людства. Сюжети Юнга програються однаково в кожній точці світу, чим успішно користуються маркетологи. Наприклад, якщо ви скажете «злодій», то і в Україні, і в Китаї, і в Америці, і будь-де це поняття буде зрозумілим. Однак те, як саме воно потрактовується локально, які риси в цього «злодія», буде відмінним залежно від культури і звичаїв кожної країни. Потім я побачила міркування Олексія Арестовича щодо «наших» архетипів і подумала, що насправді варто глибше дослідити цю тему. Бо поки що ми використовуємо щодо себе чужі пояснювальні схеми, західні чи російські. А отже, не ми розказуємо світові про те, якими ми є, натомість нам же самим розказують про нас зовні.
Це можна проілюструвати на прикладі тези «в українській мові нема слів на означення технічних термінів», хоча вони в нас здавна були. Я пам’ятаю, мій дід показував мені якийсь інструмент робочий і називав його словами, яких я не знала. Росіяни, які мандрували Україною в ХІХ столітті, лишали спогади з замальовками возу чи будинку позначками, як це називалося. Сьогодні це все вийшло з вжитку, його витіснила імперія через свої ГОСТи, що логічно для імперії. Бо це величезна територія, і розуміння того, як називається інструмент чи деталь, має бути однаковим у Бурятії і в Україні, щоб люди розуміли, що ти в них просиш. Але в кожному регіоні, який доєднав до себе Радянський Союз, була своя термінологія, і її понищили. В моїй роботі доходило до смішного, я писала всю українську документацію, бо ІТ-сектор був всуціль російськомовний. Цілу проблему складало перекласти щось по типу «ячейка». І на всю величезну компанію не виявилося людини, яка б українською могла скласти опис до софта.
«ВПЛИВ ІНШИХ КУЛЬТУР ВІДОБРАЖЕНИЙ У НАЗВАХ АРХЕТИПІВ»
— І в що ж зрештою вилилися всі ці розвідки та спостереження?
— Передусім зазначу, що в класифікації я виходила з концепції Юнга про аніму і анімуса, жіноче і чоловіче, що «зашито» в кожному з нас. На сьогодні я описала вісім ключових архетипів — чотири жіночі і чотири чоловічі. І додатково по три вищих архетипи, але зупинитися хочу на переліку основних. Жіночі архетипи в нас більш давні за походженням і мають назву персонажів, а чоловічі походять з того, що на цій території в різний час залишали по собі багато різних народів. І цей вплив інших культур якраз відображений у їхніх назвах.
Найдавніший український архетип — це Мавка, яка бере свій початок із доцивілізаційних часів і працює з хтонічними силами природи. Це жінка, яка феноменально відчуває природу, але не дуже розуміє, як жити з цивілізацією. В нашому сьогоденні це відображається через бажання вірити в казки та дива, прагнення дбати про екологію. В сьогоденні такі люди можуть отримати епітет «самашедча», бо соціум не розуміє цієї емпатії до планети і того, що в її моделі світу навіть камінчик живий. У літературі поведінка Мавки добре описана в «Лісовій пісні» Лесі Українки. І тут же є Лукаш, у якому відображений другий давній архетип — Русин. Він уже живе в світі богів і зберіг у собі певні моделі поведінки язичницького періоду. Такі люди довірливі, їх легко обманути, але вони потребують, а отже, шукають когось, у кого треба вірити. Такий собі ідеальний виборець для політиків. У сьогоденні Русин може бути «антиковідником», вірити в теорію змови і протестувати проти 5G-вишок. Сюди ж можна зарахувати цілителів і адептів нетрадиційної медицини.
Наступною в часі з’явилася Солоха. Поведінку, притаманну цьому архетипу, описав Гоголь. Це відьма, жінка, що відповідає за знання. В низькому прояві — алкоголічка, проститутка. Її сильна сторона — вона уміє спілкуватися, і її основна модель — спілкування одне на один із дуже різними людьми. В Гоголя це і чорт, і священник. Вона може знайти підхід до кожного, вміє детально і терпляче пояснювати, і тому до неї йдуть. Солоха не працюватиме у великій компанії, їй це нецікаво і не треба, але вона буде хорошим психологом, косметологом, перукарем, там, де є взаємодія один на один. Трохи пізніше за Солоху з’явився Варяг, чоловік-воїн. На відміну від трьох попередніх, язичницьких архетипів, він може бути як язичником (у несвідомому), так і християнином (у свідомому). Представники цього архетипу хороші майстри, інженери, ремісники. Якщо чоловік не дивиться схему, а одразу інтуїтивно йде збирати, наприклад, меблі, то з великою ймовірністю це Варяг. Так історично склалося, що люди цього архетипу багато страждали — їх винищували, бо вони принципові, в них висока внутрішня етика. Це перший з архетипів, для кого важлива ієрархія.
— А чи можна сказати, що якісь з архетипів найбільш поширені сьогодні і ми їх можемо найчастіше спостерігати вживу?
— Ось згаданого вище Варяга ми масово спостерігали в 2014 році, коли обороняти країну пішли ті, про кого й подумати не могли, що він воїн. Хто мирно порав своє господарство, але раптом узявся за зброю, коли виникла така потреба. А серед жіночих архетипів — це Кайдашиха, найбільш недооцінений жіночий архетип. Він проявляється тоді, як треба виживати. Всі мали справу зі сварливою жінкою, яка розказує всім, як треба жити, як вона жертвує всім ради родини, якій віддала найкращі роки свого життя, і як того ніхто не цінує. Вона добре описана в «Кайдашевій сім’ї» Івана Нечуя-Левицького, де Кайдаш, до речі, той же Варяг. Так-от, Кайдашиха у високому прояві любить життя, в неї все в порядку: хата прибрана, діти нагодовані, в коморі добрий врожай. Для цього єдиного жіночого архетипу справді важлива родина і разом із Варягом у них виходить та сама класична сім’я з великим господарством. Це хороші санітарки, виховательки, вони тягнуть на собі всю сферу обслуговування і готові це робити майже безоплатно, але безгрошів’я їх скалічує. Коли Кайдашиха не має грошей, вона стає злою, це її захисна стратегія. В той самий час вона годна відрізати собі ногу, щоб врятувати дітей. І підозрюю, якби не цей архетип, то, може б, ми і не пережили Голодомор. Бо те все можна було витягнути лише на вольових якостях і не з’їхати з глузду.
«ВАЖЛИВО СТВОРЮВАТИ СВІЙ КОНТЕНТ»
— Якщо говорити про Україну модерну, то представникам яких архетипів належало би її розвивати і презентувати світові?
— Архетип Турка, який прийшов до нас із Півдня і Сходу. В низькому прояві він про «мутки», а у високому — це якраз торговець, комунікатор, переговорник, може домовитися з будь-яким і будь-де. Він здатен піти крізь правила заради досягнення мети і на міжнародній арені міг би робити хорошу промоцію країні та налагоджувати економічні зв’язки. Для реалізації потенціалу йому треба простір, і я переконана, що цей архетип теж належно не оцінений. Наступна в часі за ним — Панночка. Якщо Мавка це про творчість, то Панночка це вже про естетику, культуру, високе мистецтво. В низькому прояві це інстадівчатка з губами качечкою, які полюють на сукенки, але це тому, що вони відчувають нове. Панночка у високому прояві це про реформи, новації. На початку минулого століття саме представниці цього архетипу започатковували феміністичний рух і розвивали культуру. І останній архетип — Єзуїт, якого ви точно зустрінете серед програмістів та науковців. Ці люди заробляють інтелектуальною працею, але часто відірвані від життя. Вони не можуть прокомунікувати важливість своєї роботи і відкриттів, а тому часто реагують на соціум зверхньо: «там нема кому пояснювати, не зрозуміють». Але стань між ними і суспільством Турок, і можна б було цю проблему розв’язати взаємовигідно через пояснення одним цінності роботи інших для їхнього ж благополуччя.
— І питання на завершення: якщо в нас стільки всього хорошого, чому ми не реалізовуємо цей потенціал на повну? Що нам заважає?
— Виживальницькі схеми. Останні три сотні років ми мусили пристосовуватися, щоб вижити. Якщо я розмовляю українською і мене за це вбивають, що я маю зробити, щоб не вбивали? Окей, російська мова і від мене відчепилися? Це прекрасно. І так само з усім іншим. Це нормальна захисна реакція — адаптовуватися до важких обставин. Загалом ми класні хоча б тому, що взагалі вижили після того, що пройшли. Саме тому зараз важливо створювати масово свій контент, насичувати його своїми смислами, тому важливі свої архетипи, свої пояснювальні схеми. Я категорично проти використання словосполучення «комплекс меншовартісности» — давайте називати речі своїми іменами, ми виживали. А ще я проти тієї кампанії, яку я відстежую і яка масовано запущена з 2018 року, мовляв, люди «кугути», «бидло», «тупі» і їм нема смислу нічого пояснювати. Вона підриває довіру одне до одного. Так, буває, що люди кричать одне на одного в маршрутках, у якихось стресових ситуаціях, і можна трактувати це, як ніби вони дурні і невігласи. Та коли подивитися на це з точки зору виживальницьких схем, усе прояснюється. Але для того, щоб достукатися до людини через усе це, її слід спочатку заспокоїти, дати чуття безпеки, тоді вона буде здатна засвоїти те, що їй пояснюють.
ДОВІДКА «Дня»
Катерина Хоптинська 12 років пропрацювала в ІТ і великою мірою розуміє світ з точки зору логіки і цифр. Тривалі спостереження за тим, як взаємодіють люди у суспільстві, наштовхнули її на думку систематизувати сценарії поведінки і шукати відповіді на питання, чому ми з такою завзятістю ходимо по одних і тих самих граблях. Після подій 2013—2014 року і участі в Революції Гідності покинула роботу та занурилась в дослідницьку та освітню діяльність. Керуючись ідеями Карла Густава Юнга, Катерина виділила і описала вісім основних архетипів, і ще шість вищого порядку. Заснувала і розвиває Школу людинознавства «Логос».
