Хоч як це дивно, але преса майже залишила поза увагою цей феномен. А дарма. Подібних технологічних вибухів наша країна не бачила вже давно. Тим, хто має доступ до мережі, відомо, що Україна поки що представлена там дуже скромно. Але темпи, з якими збільшуються українські ресурси, вражають уяву.
Хоч це й дивно, але найменш спритними виявилися саме ті, хто більше за інших зацікавлені в публічній увазі — політики й політичні партії. Напередодні парламентських виборів кілька політичних об'єднань відкрили свої сторінки, але потім, на жаль, майже забули про них. Ці сайти не оновлюються, застарівають, перестають бути інформативними та не посідають у рейтингах скільки-небудь помітного місця. Єдиним політиком, який не лише яскраво заявив про себе в Інтернет-просторі, а й використав інші можливості мережі, залишається Євген Марчук. Утім, це легко можна пояснити. Інтернет належить до нових технологій, і для того щоб скористатися ними, необхідна особлива ментальність, яка, як відомо, формується не за один день. Мабуть, Марчук, який відомий своїм прогресивним, європейським мисленням, виявився готовим сприйняти нове раніше, ніж його колеги-політики.
Кажучи про стрімке входження України до нового міжнародного співтовариства, не можна не нагадати, що присутність в Інтернеті зобов'язує. Учасники міжнародної мережі мають свій неписаний кодекс честі.
Чого ж не можна робити в Інтернеті? Хоч як це важко, а не рекомендується брехати. Не можна красти, бути надто настирливим, грубіянити. Не можна не поважати своїх читачів, не можна ставитися до них зверхньо. Іншими словами, не можна робити всього того, чого не треба робити в цивілізованому бізнесі. Але чесне ставлення до партнерів все-таки стоїть на першому місці.
Брати-слов'яни вже привнесли в Інтернет своє «ноу-хау». Йдеться, передусім, про рейтинги популярності. Ще за радянських часів автолюбителі призвичаїлися підкручувати лічильники назад, щоб втелющити довірливому покупцеві старий автомобіль під виглядом майже «неходженого». Тепер заповзятливі господарі web-сторінок призвичаїлися прокручувати свої лічильники вперед. Це зробити просто. Зі свого комп'ютера господар сторінки протягом всієї доби безперервно викликає свій же, до сліз улюблений сайт. Незворушний лічильник реєструє кожне звернення, й рейтинг сторінки злітає до неба. Навчені гірким досвідом господарі російських і українських лічильників уже попереджають своїх потенційних клієнтів, що так робити не можна й погрожують санкціями. Подібних попереджень не зустрінеш на лічильниках, які працюють з клієнтурою на іноземних мовах. Ці технології для них незрозумілі.
Автори всіляких містифікацій в Україні використовують ще й той факт, що мають справу з недосвідченим населенням. Прикладом може бути одна київська газета. З номера в номер вона публікує повідомлення про свою безпрецедентну популярність у мережі. Для підтвердження автори посилаються на «рейтинги». Як називаються ці рейтинги, яким є їхній статус? Про це — жодного слова. Розрахунок простий: розуміють небагато людей, а інші повірять, куди їм подітися.
Маніпулювання рейтингами — чудове поле діяльності для містифікаторів. Мережа переповнена всілякими рейтингами. Серед них є дуже шановані, є рейтинги середньої руки, є й такі, які не сприймає всерйоз серйозна аудиторія. Річ у тім, які саме видання беруть участь у певному рейтингу.
Кожен власник web-сторінки сам вирішує, в якій компанії йому «веселіше». Серйозні сусіди не дадуть йому піднятися на дуже високі позиції, сусіди дещо простіші, звичайно ж, поступляться місцем на самісінькому початку списку. Останнє, щоправда, не дуже престижно, зате дає можливість хвалитися перед недосвідченою публікою уявними досягненнями у віртуальному просторі.
Господарі українських сайтів стоять перед вибором: дотримуватися загальноприйнятих правил чи пуститися у всі заставки, занапастивши репутацію своєї країни не лише в реальному житті, а й віртуальному світі комп'ютерної співпраці. Відомо, що господарі комп'ютерів легко можуть заблокувати доступ до своїх ресурсів для небажаних гостей. Бути чи не бути Україні персоною «нон-грата» у всесвітній комп'ютерній мережі — на це запитання можемо відповісти лише ми самі.
