Єпископ Леон Дубравський прибув до Чорного Острова із світлої нагоди реконсекрації — повернення благодаті Божої до костьолу Внебовзятої Діви Марії. Смиренно вислухавши послання, хтось із святково одягнених мирян звернувся до панотця: «Поверніть нам «Лауру»!» І місцеві католики, до яких приєдналися запрошені на службу православні, з ентузіазмом підтримали патріота Чорного Острова: «Поверніть!..».
СКЛЕП — У ЧОРНОМУ ОСТРОВІ, ПАМ’ЯТНИК — У КАМ’ЯНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ
Натомість почули від єпископа, що він щиро поділяє турботи пастви, одначе нічим не може зарадити. Хоча «Лаура», творіння славетного скульптора Віктора Бродського, — у Кафедральному костьолі Кам’янця-Подільського, де править службу Леон Дубравський. І є загальнодоступною для огляду городянами і гостями стародавнього міста.
Скульптура — на балансі Кам’янець- Подільського історичного музею-заповідника. Як повідомила «Дневі» директор цього закладу Людмила Станіславська, «державна власність, «Лаура», знаходиться у Кафедральному костьолі відповідно до угоди про співробітництво, укладеної 30 жовтня 1997-го між музеєм-заповідником і громадою римо-католицької церкви святих Петра і Павла».
Пристрасті за «Лаурою» у Чорному Острові, розташованому при злитті двох річок, Південного Бугу і Мшанця, за 17 кілометрів від Хмельницького, вперше закипіли два роки тому («День», 28 грудня 2005-го). Відтак потроху вляглися. Нарешті, піднеслися новою хвилею. Місцеві спостерігачі вважають, що про скульптуру згадали з двох причин. Перша — будівлю, що у період войовничого атеїзму правила за клуб, повернули релігійній громаді. Брат Джорджіо радіє, що, нарешті, завершилися ремонтні роботи і відбулася реконсекрація храму. Там-таки, у костьолі, — родинний склеп панів Пшездецьких, де було встановлено «Лауру». Друга причина — місцевий ентузіаст Олександр Казиміров із півроку тому заходився створювати літературно-краєзнавчий музей у маєтку Пшездецьких. Панська садиба сьогодні — руїни, що мало нагадують про не таку вже й давню красу і велич.
Саме з ініціативи Казимірова районна влада «знайшла» гроші для ремонту споруди. Одначе зусилля сучасних зодчих, на жаль, не спрямовані на історичне відтворення архітектурної пам’ятки. Тому доведеться дати волю уяві, що «намалює» те, що було, та загуло. «У XVIII столітті на території маєтку Пшездецькі збудували розкішний палац. Будівельні матеріали возили аж із Італії. Два крила палацу сполучалися переходом. В одному крилі родина відпочивала, в іншому — приймала гостей. Там, де приймала гостей, була колонна зала, стояло фортепіано», — записав у ще незавершеній історії Чорного Острова Олександр Казиміров.
Він радіє, що «до цього часу збереглися чотири грубки і дубові сходи». І продовжує: «Інтер’єр прикрашали роботи видатних художників. Панська бібліотека складалася із 10 тисяч книг. До речі, Леонід Глібов, який у ті роки працював у Чорноострівському училищі, брав книги із цієї бібліотеки...». Якось поміж Карлом Пшездецьким і відомим байкарем відбулася розмова, після якої Глібов «уже не користувався «послугами» цієї книгозбірні». А невдовзі байкар назавжди залишив Чорний Острів. Із внутрішнього двору був вихід до ставка, посеред якого — острівець. Той острівець був улюбленим місцем відпочинку для Марії і її молодшої сестри Лаури, якій волею лихої долі судилося стати неживою натурою для скульптора Віктора Бродського.
ФАТАЛЬНА ПРОГУЛЯНКА
Дочка відомих магнатів Пшездецьких на ім’я Лаура, за одним із переказів, повертаючись із прогулянки, упала з коня. Діагноз: перелом хребта. Батько, який не міг спостерігати, як згасає молоде життя, везе доньку на лікування до Італії. Одначе у далекій дорозі сталося найгірше...
Є й інші версії щодо того, як у далекому 1874 році передчасно пішла із життя панночка. Убиті горем батьки, аби увічнити пам’ять про Лауру, замовили надгробок професорові Віктору Бродському. Талановитий скульптор народився на Волині. Після закінчення Петербурзької академії мистецтв одержав нагороду — шестирічну стипендію для вдосконалення майстерності в Італії. У 1870 році заснував свою майстерню у Римі, де й створив із білого каррарського мармуру надмогильний пам’ятник Лаурі...
Біля однієї із стін стародавнього храму у Кам’янці-Подільському на біло-мармуровому античному ложі, наче жива, — чарівна дівчина під тонким, схожим на прозоре покривалом. На подушці — розплетена коса. Поруч із згаслим факелом, як символом короткого, як спалах, життя, — чи то янгол, чи то купідон (дослідники не знайшли спільної мови щодо цього «штриха» скульптурної композиції). Розгорнута на 21- й сторінці книга... Хто був у Кафедральному костьолі, хто бачив цей шедевр світового мистецтва, той одержав незабутнє враження. Натхненний митець ніби «позбавив» холодний мармур його кам’яної сутності. Віктор Бродський продовжив давню традицію. Згадаймо єгипетські саркофаги, надмогильні пам’ятники римським патриціям. До речі, на кладовищі Санта Верано у Римі — майже точна копія «Лаури», зроблена ним же, Бродським, пізніше. Виконав замовлення тодішнього міністра зовнішніх зносин Італії барона Джузеппе Дожордано Санно. Барон нібито наполіг на тому, щоб пам’ятник його померлій при пологах дружині був подібним до «Лаури». Відомо, що над замовленням Пшездецьких скульптор працював два роки в Римі. Отож інформація про те, над чим саме він працює, стала, як тепер кажуть, набутком гласності. Одначе, питається в задачі: як сталося, що встановлений у родинному склепі Пшездецьких пам’ятник опинився у Кам’янці-Подільському, за сотню кілометрів від Чорного Острова? Був отакий історичний період, коли, як співалося у пісні, «...старий світ зруйнуємо вщент». Коли храм віддали культармійцям, то й винесли із склепу шедевр монументальної творчості. Десь вона там заростала бур’янами на задвірках Чорного Острова. З цього приводу у селищі розповідають усілякі небилиці. Буцімто хтось із пролетарських зодчих «виявив», що «Лаура» чимсь схожа на вождя світового пролетаріату, а відтак з усією класовою рішучістю взявся за «перевтілення» образу. Одначе каррарський мармур виявився крихким під «серпом і молотом».Тому, мовляв, пам’ятник привезли до Кам’янця-Подільського пошкодженим: без хреста, що був у руках Лаури, з розбитим факелом... Й отак ще ведеться на цьому грішному світі: то нікому не потрібне, а то — всім. Історія зберегла записи тодішнього наукового співробітника Кам’янець-Подільського історичного музею Михайла Матвеєва, який добився від партійно-радянських органів дозволу і грошей для перевезення пам’ятника із Чорного Острова, що за 17 кілометрів від Хмельницького. Для цього йому довелося переконувати, що рід Пшездецьких дав учених, діячів науки і культури, що Костянтин Пшездецький свого часу вважався видатним агрономом-селекціонером краю. Отож разом з «Лаурою» до Кам’янця-Подільського «переїхали» пам’ятники і самому Костянтинові Пшездецькому, і дівчинці, начебто сестрі Лаури.
ІСТОРІЯ ПОВТОРИЛАСЯ. ЯК ФАРС...
Оцей «переїзд» не залишився поза увагою вченого світу. Тут-таки про свої претензії на шедеври мистецтва заявили Московський музей імені Пушкіна і Ленінградський музей російського мистецтва. В архівах збереглися датовані 1940-м роком листи з оцих закладів на тему: мистецтво належить усьому народові... Із Кам’янця-Подільського відповідали: караррський мармур крихкий, у дорозі всяке може трапитися. Одначе хтозна, чим усе те закінчилося б. Невдовзі ж почалася війна. Не до мистецтва..
Одначе Чорний Острів не забув і про свої історичні кривди й образи на Пшездецьких. «Свавілля Пшездецьких щодо покріпачення чорноострівських селян дійшло до таких меж, що справою про примус селян працювати навіть у святкові дні змушений був 1838 року зайнятися проскурівський повітовий суд. Не прийнявши ніяких рішень, суд під тиском незаперечних фактів усе ж констатував перевищення прав поміщиком», — відзначає літописець. Як кажуть у народі, усякого потроху бувало у «тому» житті. А що ж у «цьому» житті? «Жахливе майнове розшарування відбулося у Чорному Острові. Середнього класу немає. Молоді люди ведуть нездоровий спосіб життя», — із сумом мовить брат Джорджіо. Історія повторюється. Тоді — трагедія. А тепер що?.. Вдруге сталося: «...старий світ зруйнуємо вщент». От тільки вже без музичного супроводу відбувся процес занепаду. «Із 62 підприємств, установ і організацій, що були у радянський період, не залишилося й половини», — повідомили у селищній раді. «У далекому 1556 році король Сигізмунд Август дарував Чорному Острову Магдебурзьке право. Цим документом було покладено початок розвитку тодішнього містечка», — розповідає директор літературно-краєзнавчого музею, що створюється, Олександр Казиміров.
Який же документ і хто «подарує» сьогодні Чорному Острову, аби «повторилася» та далека історія?.. Й він, Олександр Казиміров, не втрачає надію на те, що пам’ятник буде там, де йому й належить бути: Лаура Пшездецька спочиває тут... Директор Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника Людмила Станіславська вважає, що повернення «Лаури» до Чорного Острова навряд чи відбудеться: «Скульптура — державна власність, не є культовою. Тому з боку місцевої громади селища не може бути жодних претензій на цей шедевр. Єдине, що може бути підставою для розгляду цього питання, — вимога нащадків Пшездецьких». Брат Джорджіо розповідає, що є дві родинні «гілки» Пшездецьких. Одна — у Польщі, друга — у Франції. Він зазначив: миряни сподівалися, що з нагоди реконсекрації костьолу Внебовзятої Діви Марії приїде з Варшави Маріан Пшездецький. То й, можливо, він висловив би свою думку щодо місця «Лаури» у нових умовах. Одначе панові Маріанові стали на перешкоді справи. На жаль, не зміг скористатися запрошенням від брата Джорджіо... Та ще, як кажуть, не вечір.
