Новорічна анкета «Дня»

1. Яким ви запам’ятали 2008 рік? Яким він залишиться в історії України та світу?

2. Складіть ваш особистий рейтинг подій минулого року.

3. «День-2008»: яким ви його побачили? Яким хочете бачити в 2009-му?

4. Розкажіть про себе: місце проживання, вік, професія, захоплення...

5. Ваше новорічне звернення до українців або афоризм.

Михайло РЄЗНИКОВИЧ, головний режисер Театру ім. Лесі Українки:

1. Мені як людині творчій він запам’ятався квітневими гастролями театру в Москві. Ці гастролі були унікальні передусім тим, що зібрали в одному гастрольному репертуарі нашого театру п’ять вистав видатного театрального сценографа Давида Боровського і були присвячені його пам’яті. В результаті цих гастролей народилася чудова ідея заснувати у Києві фестиваль Давида Боровського і вже 2009 року (цього року виповнилося б 75 років від дня народження художника) провести фестиваль пам’яті Давида Боровського з показом вистав, створених ним у Києві, Москві та Санкт-Петербурзі.

Як людині, яка живе у суспільстві та, звичайно, не має можливості бути вільною від суспільства, від процесів, що в ньому відбуваються, рік запам’ятається коаліційною вакханалією і, звісно, світовою економічною кризою, котра боляче вдарила і ще вдарить по найбільш незахищеним сферам людської діяльності — культурі, медицині й освіті. Ось такі полярні, але надзвичайно емоційні зарубки залишить цей рік у моїй пам’яті.

2. Мій рейтинг цілком відповідає тим подіям, які мені запам’яталися в році, що минає.

3. Як і в минулі роки, газета — одна з небагатьох в Україні — продовжує тримати високу професійну планку, дає поживу розуму і, що найголовніше, лишається одним із небагатьох видань, які приділяють велику увагу питанням культури взагалі й театру зокрема. І робить це на високому професійному рівні. Хотілося б, що б у новому році газета не розгубила всіх своїх кращих досягнень і ще більше займалася проблемами вітчизняної культури, професійним аналізом усього, що відбувається в театрі, кіно, живописі й літературі.

4. Як новорічнє звернення, хотілося б нагадати одну мудрість: кожний із живих щороку має щось забувати, а щось пам’ятати. Я б побажав усім читачам постаратися вирішити самим для себе питання — що їм назавжди забути, а що назавжди запам’ятати з року, що минає.

Кармела ЦЕПКОЛЕНКО, композитор, професор Одеської консерваторії, арт-директор Міжнародного фестивалю сучасної камерної музики «Два дні й дві ночі»:

1. Безумовно, як усі високосні роки, 2008-й запам’ятається мені як рік напружений, насичений різноманітними подіями. У ньому було досить місця й трагічному.., й радісному....

2. Народження онука Арсенія.

— Проведення 14-го Міжнародного фестивалю сучасного мистецтва «Два дні й дві ночі нової музики» (квітень, Одеса, Україна);

— написання кантати «Історія єресі» для змішаного хору a capella за поезією Оксани Забужко;

— написання моно-опери «Сьогодні увечері Борис Годунов»;

— участь в Асамблеї Всесвітніх днів сучасної музики в ролі президента української секції ISCM (жовтень, Вільнюс, Литва);

— участь у Міжнародному культурному проекті «Чорне/Північне моря» (Black/North SEAS);

— участь у фестивалі української камерної музики (жовтень, Техас, США);

— участь у «Київ Музік Фест» (жовтень, Київ, Україна);

— участь у «Is arti Festival « (листопад, Каунас, Литва).

3. Газета «День» відображає різносторонньо й концептуально всі події нашої довколишньої дійсності. Хотілося б, аби газета гідно утримувала свій високий рейтинг і наступного року.

4. Крім звичайних побажань (здоров’я, радості, добра й щастя), хотілося б, щоб люди навчилися чути. Маю на увазі не фізіологічну здатність просто чути, а вміння:

— прислухатися й слухати;

— слухаючи, розрізнювати тембри;

— відкриватися, щось почувши;

— розуміти, сприймаючи навіть зітхання;

— будувати концепцію — структурно;

— робити висновки, вдихнувши енергію зверху.

Я знаю, що це дуже важко й майже неможливо, але дуже й дуже хотілося б, щоб люди спробували цього навчитися....

Ольга ПЕТРОВА, художник:

1. 2008 р. в історії України залишиться роком глибокої неповаги владної верхівки до народу. Через непрофесіоналізм влади, випадковість персонажів, які натягли на себе маски очільників народу, через корупцію та хиже розкрадання України між кланами «нуворішей» наша країна зруйнувала надії цивілізованого світу на її демократичний поступ.

2. Цей рейтинг був із знаком мінус — сходинки, що ведуть у темряву.

3. Газета є коректною, висвітлює культурну ситуацію, розуміючи виключну роль мистецтва. Газета могла би бути різкішою у висвітленні гострих суспільних питань.

4. Зміцнювати в собі почуття свободи особистості, самоповаги. Не бути пасивними, коли держава вочевидь придушує демократію. Послідовніше формувати громадянське суспільство та бути щасливими у родинах.

Сергій ГЛУЩЕНКО, м. Запоріжжя:

1. 2008 рік я запам’ятав дуже різним. Все абсолютно цього року зрушилося зі старого місця і почало укладатися якось по-новому...

2. Головна подія 2008 року, який минає, — ювілейна фотовиставка «Дня» в Українському домі. Інші — малозначні!

3. У «Дні» побував 26 травня і 26 вересня 2008 року. Враження — незабутні. Це — НАЙКРАЩА ГАЗЕТА У СВІТІ! В один із подальших років дуже хочеться побачити «День» У КОЛЬОРІ (досить порівняти тільки фото в інтернет-версії «Дня» і в надрукованому вигляді — небо і земля!)

4. Все життя (майже, окрім дитинства, воно — лієпайське) прожив у Запоріжжі. І не шкодую про це. За професією — інженер-механік. Найбільше бажання сьогодні — ПОСТАРАТИСЯ ЗРОБИТИ ТАК, ЩОБ НАШОМУ ЗАГАЛЬНОУКРАЇНСЬКОМУ ДИВУ — ГАЗЕТІ «ДЕНЬ» ЗАВЖДИ БУЛО ДОБРЕ!

5. Звернення до українців (своїх сусідів, друзів і навіть зовсім незнайомих). Таке ж, як і минулого року: ДОСИТЬ УЖЕ ЛИШЕ ІСНУВАТИ (ВЛАШТОВУВАТИСЯ ЖИТИ), НУМО ВЖЕ, НАРЕШТІ, ЖИТИ — У ПОВНОМУ РОЗУМІННІ ЦЬОГО СЛОВА!!!

Роман БАЛАЯН, режисер:

1. А) кошмар в українській політиці;

Б) обрання в Америці президентом темношкірого американця.

2. А) обрання Обами;

Б) війна в Грузії.

3. Газета стала вельми цікавою в порівнянніз 2007 роком. Бажаю бути набагато цікавішою, ніж 2008 року.

4. Дай нам Боже, щоб 2009 року так усе склалося в Україні, щоб ми, нарешті, припинили цікавитися політикою. Бажаю здоров’я всім громадянам України.

Ірина ДАНИЛЕВСЬКА, голова оргкомітету Ukrainian fashion week:

1. Українські дизайнери в лютому взяли участь у Вашингтонському тижні моди. Колекції були схвально сприйняті глядачами та американською пресою. Восени ми провели наймасштабніший за свою 11-річну історію Український тиждень моди. Це стосувалось і кількості колекцій, і додаткових проектів «навколо» Тижня. Було акредитовано рекордну кількість представників преси... Та найважливішим став приїзд до Києва на Український тиждень моди одного з найбільш авторитетних у світі фешн-критиків — редактора відділу моди The Daily Telegraph Гіларі Александр (Hilary Alexander) з Великої Британії та європейського редактора американського он-лайн видання Fashion Wire Daily пана Ѓодфрі Діні (Godfrey Deeny). Завдяки їхнім матеріалам сотні тисяч людей дізналися про Україну багато позитивного.

Мистецький арсенал провів міжнародний архітектурний тендер, і це вселяє надію, що Україна матиме сучасний центр мистецтв, у якому знайдеться місце й для української моди. Кінець року, на жаль, був відзначений повною аморальністю та цинічним ставленням до власного народу нашої корумпованої влади.

2. Коцерт Пола Маккартні на Майдані. Благодійний аукціон, який ми провели спільно із фондом АнтиСНІД Олени Франчук — було зібрано 4 000 000 грн. на придбання мобільних клінік для надання допомоги ВІЧ-інфікованим дітям. Обидва Кличка перемогли, а Ані Лорак довела, що ми найкраще всіх співаємо.

Лілія Пустовіт та Володя Подолян почали «продаватися» в Dover Street Market у Лондоні — одному з найвідоміших концептуальних магазинів світу, а Вікторія Ѓресь створила сценічні костюми для туру Дженет Джексон. І, поза сумнівом, гордістю країни стали наші спортсмени — на Олімпійських та Паралімпійських іграх.

3. Стабільність — ознака класу. «День» щодня доводив свою класність. Нерідко матеріали звучали в унісон з моїми думками, інколи хотілося полемізувати, але завжди на шпальтах «Дня» було місце стурбованості щодо долі країни загалом та її громадян зокрема.

4. Влада і політики в черговий раз проігнорували нас — давайте продовжувати жити автономно від них, люблячи цю землю та одне одного.

Андрій КУРКОВ, письменник:

1. Рік оголошених Президентом дострокових парламентських виборів, що не відбулися. І рік появи першого в історії США чорного президента. Два види демократії: «чорно-білої» та «помаранчево-біло-блакитної».

2. Продовження до першого запитання:

— Вибори до українського парламенту, що не відбулися.

— Вибори президента в США.

— Початок фінансової кризи.

— Грузино-російська війна.

— Проведення саміту ЄБРД в Києві (травень 2008)

— «Колядування» судді Зварича. (Львів).

— Рекорд із хабарів у Броварах.

3. Хочеться більше життя й менше версій та теорій.

4. Для збереження психічного та фізичного здоров’я потрібно тимчасово повернутися в дитинство і повірити в казки, але не казкарям. А головне — оптимізму, самовпевненості й щастя, а також власних сил для досягнення всіх поставленнях цілей!

Михайлина КОЦЮБИНСЬКА, літературозневець:

— Рік, що минає, був нелегким, передусім психологічно, приніс чимало розчарувань і тривог через прикру нестабільність, невміння наших можновладців домовлятися між собою і виробляти якусь спільну життєву позицію. Найбільшим ідеологічним позитивом, як на мене, було гідне й масштабне вшанування пам’яті жертв Голодомору у 75-ті роковини трагедії. Хоча ще багато в Україні є тих, хто не бажає її визнавати, очевидно, загіпнотизовані «упирями минулого». (У «Дні» блискуче аналіз цієї ситуації зробила Оксана Пахльовська.) Попри всі тривоги і ризики, як завжди, намагалася робити те, що вмію і люблю, працювати за принципом, що його Леся Українка сформулювала як «жити, мовби немає облоги». За моєю безпосередньою участю побачили світ кілька дуже добрих книжок, зокрема, «Листи Михайла Коцюбинського до Олександри Аплаксіної»; другий том збірки листів Івана Світличного — непересічна пам’ятка сили і краси людського духу; упорядкована мною книжка живучого племені Дон Кіхотів — вибрані твори світлого родинного тандема Світличних — Івана й Надії. Дуже приємно було мені отримати відзнаку — звання почесного доктора Києво-Могилянської академії. Тішуся своєю співпрацею з молодими колегами, яких цікавить культурна спадщина 60-х років минулого століття. Це воістину мій, за Сковородою, «сродний труд». Конкретна праця на ниві рідної культури — така моя відповідь кризі й театру абсурду, короткочасним персонажем якого подекуди опиняєшся. І в наступному році, скільки стане сил і здоров’я, далі працюватиму над проблемами художньої документалістики, яка має екзистенційне значення для нашої літератури. Допомагатиму оприлюднювати незнайомі широкому загалу духовні скарби нашого недавнього минулого, загалом докладатиму зусиль для розвитку «літературознавства з людським обличчям».

Те­тя­на РО­ГО­ЗОВ­СЬКА, стар­ший на­у­ко­вий спів­ро­біт­ник Му­зеюМ. Бул­га­ко­ва в Ки­є­ві:

1. Ви­со­кос­ний рік по­чав­ся з та­ко­го по­ба­жан­ня від всес­віт­ньо ві­до­мої ко­ле­жан­ки: «Усім нам, дів­ки, не за­ва­дить зай­ві 24 го­ди­ни у ви­со­кос­но­му, що прий­шов! Ди­виш­ся, що-­не­будь у ці го­ди­ни і ство­ри­мо важ­ли­ве. А то ось уже до яких пір си­ди­мо за ро­бо­тою, не­до­те­пи...»

Сер­деч­ні поз­до­ров­лен­ня, до­ро­гі (ім’я­рек)... На­йу­ро­чис­ті­ший день 8.08.08. — від­крит­тя Олім­пі­а­ди в Пе­кі­ні — за­па­м’я­тав­ся по­ру­шен­ням зак­ли­ку Ку­бер­те­на. (О спорт, ти — світ!)

2. «Зай­ві» го­ди­ни за­пов­ни­ли­ся офор­млен­ням зап­ро­шен­ня на бул­га­ков­ський се­мі­­нар у МПУ (Місь­кий пе­да­го­гіч­ний уні­вер­си­­тет). А по­тім — буд­ні му­зей­ні та свя­та (про які «День» повідомляв чи­та­чам — жур­фік­си, «Тор­жес­тво бі­ло­го ро­я­ля» то­що).

3. «День» має за­ли­ша­ти­ся для чи­та­чів — світ­лим ор­га­ном дру­ку (як час до­би).

4. Ско­рис­та­ю­ся кри­ла­тим вис­ло­вом Вік­то­ра Нек­ра­со­ва: «Хай він — Но­вий (2009) рік — бу­де кра­щим за ми­ну­лий (2008) і гір­шим за прий­деш­ній (2010)».

Ро­ман КОФ­МАН,  ди­ри­гент, на­род­ний ар­тист Ук­ра­ї­ни, го­лов­ний ди­ри­гент Ки­їв­сько­го ка­мер­но­го ор­кес­тру, про­фе­сор На­ці­о­наль­ної му­зич­ної ака­де­мії ім. П. І. Чай­ков­сько­го. Ка­ва­лер Ор­де­на «Хрест за зас­лу­ги пе­ред Ні­меч­чи­ною» I кла­су:

1. Моя ос­тан­ня вис­та­ва в Бон­нській опе­рі. Вий­шов­ши на пок­лін, по­ба­чив в ор­кес­тро­вій ямі ін­шо­го ди­ри­ген­та. Він змах­нув ру­ка­ми, й ор­кестр зіг­рав ури­вок із «Кар­ти­нок із вис­тав­ки» Му­сор­гсько­го — «Бо­га­тир­ські во­ро­та в Ки­є­ві». Ос­кіль­ки му­зи­ка схо­жа на гімн, то пуб­лі­ка вста­ла, дех­то на­віть прик­лав ру­ку до сер­ця, ду­ма­ю­чи, що це гімн мо­єї кра­ї­ни Ук­ра­ї­на; а за мною і всі­ма, хто був на сце­ні, опус­тив­ся зад­ник, на яко­му бу­ло на­пи­са­но — «Дан­ке, Ро­ман Коф­ман!»

Що ж до Ук­ра­ї­ни та сві­ту, ме­не хви­лює швид­коп­лин­на ре­а­ні­ма­ція зі зна­ком «плюс» од­ні­єї з най­страш­ні­ших та най­кри­ва­ві­ших фі­гур ХХ сто­літ­тя — Йо­си­фа Ста­лі­на. Мож­ли­во, це не так по­міт­но, як по­я­ва чор­нош­кі­ро­го пре­зи­ден­та в Бі­ло­му до­мі, оскільки Ро­сія — сер­йоз­ний гра­вець на сві­то­вій по­лі­тич­ній аре­ні, це мо­же не­пе­ред­ба­че­но впли­ну­ти на до­лю всьо­го сві­ту.

2. По­вер­нен­ня до Ук­ра­ї­ни — це го­лов­не. За­вер­шен­ня гран­ді­оз­но­го про­ек­ту в Ні­меч­чи­ні — за­пи­си всіх 15 сим­фо­ній Дмит­ра Шос­та­ко­ви­ча.

3. Ду­же ма­ло чи­тав га­зе­ту, бо ос­тан­ні ро­ки пра­цю­вав пе­ре­важ­но в Ні­меч­чи­ні.

4. Крім тра­ди­цій­них по­ба­жань здо­ро­в’я та бла­го­по­луч­чя, я б по­ба­жав ук­ра­їн­сько­му на­ро­ду при­пи­ни­ти вит­ра­ча­ти час да­рем­но, слу­ха­ю­чи по­лі­тич­ні ток-­шоу й пе­ре­да­чі з Вер­хов­ної Ра­ди.

Олек­сій КУ­ЖЕЛЬ­НИЙ, ре­жи­сер, ху­дож­ній ке­рів­ник те­ат­ру «Су­зі­р’я»:

1. Цей рік на­по­лег­ли­во де­мон­стру­вав, що вій­на біль­ше не мо­же бу­ти ло­ко­мо­ти­вом на­у­ки, тех­ні­ки, ци­ві­лі­за­цій­но­го пос­ту­пу. Кри­за пос­та­ви­ла пи­тан­ня здат­нос­ті лю­ди­ни жи­ти в гар­мо­нії з при­ро­дою, поз­був­шись за­во­йов­ниць­ких під­хо­дів до неї, жи­ти єди­ною сі­м’єю.

2. Тор­жес­тво люд­сько­го ду­ху, ук­ра­їн­ської жит­тєз­дат­нос­ті в пе­ре­мо­зі на­ших па­ра­­лім­пій­ців — один із най­ра­діс­ні­ших мо­мен­тів; і ду­же гір­ке вра­жен­ня від ав­раль­но-­пом­пез­них, по-­со­вєт­ськи за­ор­га­ні­зо­ва­них, але пов­них та­ко­го осо­бис­то­го бо­лю, ро­ко­вин Го­ло­до­мо­ру. Осо­бис­то по­чав про­па­гу­ва­ти на­пи­сан­ня пов­ної іс­то­рії Ук­ра­ї­ни в пог­ра­бу­ван­нях. Це вже точ­но зце­мен­тує на­цію. У фі­на­лі дос­то­вір­ний ана­ліз, хто пог­ра­бу­вав біль­ше — свої чи чу­жі. Ду­маю, ре­зуль­тат пе­ред­ба­чу­ва­ний.

3. «День», як на ме­не, мав ста­ти га­зе­тою оп­ти­міс­тів, пат­рі­о­тів, ге­ро­їв сьо­го­ден­ня. Ни­ні сло­во «па­фос» — лай­ка, але без па­фо­су не­має пов­но­ти бут­тя, є тіль­ки ви­дох про­жи­ван­ня. «День» — па­фос­ний, ба­дьо­рий, світ­лий, ро­ман­тич­ний — при­ро­ді ук­ра­їн­ців іден­тич­ний.

4. Жит­тя не вар­те, аби йо­го про­жи­ва­ти,

Жит­тя дос­той­не, аби йо­го свят­ку­ва­ти!

Свят­куй­те кож­ну мить жит­тя!

Володимир ЛЄСНОЙ:

1. 2008 рік запам’ятався напруженим і нервовим, в якому були не лише певні успіхи, але й необхідність прийняття важливих рішень, а також втрати. В історії української держави він став, на мою думку, як і багато попередніх, неефективно витраченим часом.

2. Міжнародні події: літні Олімпійські ігри в Пекіні. Обрання темношкірого американця президентом США. Російсько-грузинський військовий конфлікт.

Події в особистому житті: втрата близьких людей; мій вихід на пенсію, перехід у завершальну стадію роботи над своєю книгою.

3. Минулого року газета «День» була — як і раніше — принциповою, але не односторонньо-фанатичною, інтелектуальною, але не незрозумілою, патріотичною, але не шовіністки-націоналістичною. Нехай вона такою й залишиться. Хотілося б, щоб «День» успішно пережив час економічної кризи, а потім значно примножив свій тираж.

4. Українцям хотілося б до Нового року нагадати східний афоризм: «Дорогу подолає той, хто йде». Нехай же наші ноги будуть витривалими, щоб ми дійшли до мети, руки — міцними, щоб ми чесно заробляли прожиток і відбивалися від розбійників, а голови — мудрими, щоб ми обирали вірний шлях!

Михайло ЯКУБОВИЧ, сходознавець:

1. 2008 — рік інформаційного пресингу, глобального потепління й динаміки. У його атмосфері — навіть напередодні нового, ще невідомого року, відчувається якась переломність. Частковий (і лише, на щастя!) крах традиційних споживацьких ідеалів. Крах грошей, ілюзій, ідеалів, іміджу псевдоеліти. Рік розчарування в старих міфах і творення нових. Кінець року із вічним «Що робити?» Але замість відповіді частіше ставлять банальне запитання: «Хто винен?».

2. На першому місці, поза будь-яким сумнівом, цьогорічна Олімпіада. Важко було очікувати від настільки консервативного явища певної новизни, але настільки ж важко не помітити неперевершеного феєризму, влаштованого Китаєм. На другому місці — кілька чергових «локальних», дивних війн, які відбуваються всупереч усім класичним теоріям. Незрозуміло, хто правий, хто ні. Ще одна значима подія, якій не можна надати якогось «рангу», крім сумного, — смерть Олексія ІІ й можливі зміни в РПЦ.

3. «День»-2008 — як завжди, актуальний, отже, дієвий. Серед шаленого тиску песимістичних мас-медіа (вочевидь, курс оптимізму сильно впав) убачаю в «Дні» ту перлину, яких на теренах катастрофічної свободи слова лишилося не так вже й багато. Дуже сподіваюсь, що багато нових аспектів української історії та культури відображатимуться на шпальтах газети і в новому році.

4. Викладач кафедри релігієзнавства НУ «Острозька академія», 22 роки, науковець-сходознавець.

5. Усім читачам газети — і собі теж — бажаю побільше заглиблюватись у себе, зрозуміти, із чого вони складають своє «Я», наскільки спроможні забути про кризові й псевдокризові фрагменти дійсності, зайві переживання та емоції. Якщо дійсність не стане кращою, то принаймні поліпшиться ставлення до неї. Тому бажаю всім внутрішнього миру із собою та іншими.

Володимир ГРИЩЕНКО, генеральний директор Федерації роботодавців України, член адміністративної ради Міжнародної організації праці:

1. 2008 рік запам’ятався, перш за все, низкою нелогічних рішень української влади, які сильно вдарили по вітчизняних роботодавцях, започаткувавши в травні—червні економічну кризу в Україні. Запам’ятався демонстративною відсутністю єдності у діях роботодавців, профспілок та уряду — з провини останнього. В українську історію 2008 рік увійде як період нестабільності та неспокою. Це ж стосується і світової історії, адже на фоні гасел про спроможність нашої держави гідно конкурувати зі світовими економіками — криза довела зворотнє. Особливо це стосується останніх трьох місяців. Я б сказав, що забагато «не» в цьому році. Втім, як це завжди буває напередодні новорічних свят, — хочеться вірити в краще.

2. Основні події, які закарбувалися у мене в пам’яті, стосуються діяльності Федерації, й це позитивні події. Перше — це підписання генеральної угоди між Кабміном, Федерацією та профспілками, як сьогодні пам’ятаю піднесення членів нашої організації. Друге — це успішне проведення Днів ФРУ під час 97-ї сесії Міжнародної конференції праці в Женеві.

3. Особисто для мене «День», незалежно від «року», — це, без сумніву, авторитетне видання з сильною аналітикою та цікавими інтерв’ю. Що ж до 2009 року, то хочеться побажати всій редакції не збавляти темпів, розвиватися і, звісно, вистояти в цей нелегкий для України час.

4. У 2009 році хочеться побажати українцям, перш за все, добробуту та злагоди, на що народ нашої держави, безперечно, заслуговує. Не давайте ввести себе в оману авантюристам від політики, і тоді, я впевнений, ці побажання обов’язково здійсняться. Тому що насправді майбутнє країни залежить саме від нас з вами — мільйонів українців.