Відповіді на новорічну анкету, яку «День» запропонував заповнити своїм постійним авторам, експертам і читачам продовжують надходити. Отже, нагадаємо запитання:
1. Ваша «формула»: 2004 рік в історії України — це...
2. 2004 рік у вашому житті, які найважливіші рішення вам довелося приймати?
3. Які матеріали, теми, автори «Дня» вам найбільше запам'яталися, і що б ви хотіли побачити на сторінках газети у 2005-му?
Євген БІЛЕНЬКИЙ, старший викладач кафедри суспільних наук Житомирського агроекологічного університету, кандидат історичних наук:
1. Думаю, що для України 2004 рік — це перш за все Майдан. Саме там яскраво проявився характер нашого народу. Ми не мріємо про себе як про месіанську націю, яка повинна всіх за собою повести. Однак навіть важку працю можемо робити весело. На Майдані було холодно, люди мерзли, хворіли, але багато чого там робилося з посмішкою, бриніли гітари, звучали пісні. І це було яскравою демонстрацією прихильності українського народу до демократичних традицій. Зараз ще рано говорити, що ми вже невідворотно пішли цим шляхом, але безумовно те, що в душі народу суттєво пробуджені демократичні риси.
2. У цьому році для мене також знаковою стала позиція студентів, яких я навчаю. Мене дуже тішить, що вони не сприймають Україну як щось чуже. Вони тепер говорять: «Це моя країна», і хочуть бачити її такою, що гідна поваги і своїх громадян, і жителів інших країн.
3. «День», на мою думку, входить до числа тих загальнодержавних газет, яких небагато, але які мають свою родзинку, свої особливості. У ній можуть знайти корисну інформацію не тільки ті, кого відносять до інтелектуалів, але й пересічні громадяни. Мені подобається колонка, яку веде у п'ятничному номері Клара Гудзик. Подобаються матеріали, пов'язані з історією України, особливо ті, що аналізують періоди суспільних зламів. Без сумніву, вдалим почином газети є практика виїздів у провінційні міста — Острог, наприклад, спільні акції, які проводить ваша редакція у вищих навчальних закладах цих міст із викладачами і студентами. Вважаю, що провінція за своїм інтелектуальним потенціалом не поступається столиці. І це великий плюс газети, що вона доносить до читачів думки та ідеї, що формуються в містах, які зазвичай не відносять до культурних центрів.
Михайло КОМАРНИЦЬКИЙ, директор видавництва «Літопис», Львів:
1. 2004 рік в історії України — це рік народження нової політичної свідомості громадян України, рік українського демократичного «дива» нового формату й форми, того «дива», яке зачарувало всю світову спільноту й прикувало його увагу до одного місця — майдану Незалежності. Я вірю, що це абсолютно нова точка відліку в нашій історії, яка порівняно з нашим минулим має зовсім іншу ціннісну, психологічну та громадянську настанову, котру так переконливо та всебічно проголошує гімн помаранчевої революції: «Ми разом, нас багато, і нас не подолати!»
2. Як для громадянина України — це один із найбільш значущих років у моєму житті поряд із Днем проголошення незалежності України. Я шкодую, що до нього не дожив батько, який провів сім років у сибірських тюрмах як політичний в'язень. Однак цієї події таки дочекалася моя мати, яка відбувала примусові роботи у Німеччині, а зараз попри своє вісімдесятиліття сповнена життєвої енергії та оптимізму щодо майбутнього нашої країни. Тому найважливіше родинне рішення цього року — їхати з сином на майдан Незалежності й відстоювати разом із своїми свідомими співвітчизниками те, на що тривалий час сподівалися наші батьки, передавши нам, своїм дітям, цей неспокій, віру та силу духу.
У моєму приватному житті серед найважливіших подій — двадцятиліття сина і пробудження його посиленої уваги до політичних подій в Україні. На професійній ниві — це нагороди від Міжнародного форуму видавців у Львові у вересні цього року, коли два наші видання «Гра на барабанчиках» Ольги Токарчук та «Homo legens: читання як соціокультурний феномен» Марії Зубрицької були визнаними найкращими у своїх номінаціях. А також поява в нашому видавництві — попри всю недосконалість нашого законодавства, яке аж ніяк не покликане допомагати українській книзі, а ніби сприяє її маргіналізації, — понад двох десятків книг різного спрямування.
3. Мені найбільше імпонує «Бібліотека «Дня», зокрема, проект «Україна incognita», який передбачав зустрічі зі студентами українських університетів, а також враження майбутньої української еліти від обміну думками з членами редакції вашої газети. На окрему увагу заслуговують і матеріали головного редактора з неповторним стилем, власною проникливою візією майбутнього та актуальністю проблематики. І окрема подяка за книгу «Війни і мир» за загальною редакцією Лариси Івшиної, книгу, яку я прочитав буквально на одному подиху.
