Більшість знайомих через війну роз’їхалися, хто куди — до батьків у села, у західні області в готелі-хостели-санаторії чи інші прихистки. За даними ООН, понад два з половиною мільйона українців взагалі виїхали із України. Найпопулярніші напрямки — Польща (до речі, Варшава та Краків уже більше не приймають наших громадян), Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова та інші країни Європи. Дехто навіть жартує, що зараз ті, хто давно хотів змінити місце проживання на якусь європейську країну, отримали слушну нагоду. І дехто справді сприймає це саме так. Траплялися на очі відео й дописи в соцмережах про не зовсім етичну та коректну поведінку наших співвітчизників за кордоном…
Але варто розуміти, що на нас там ніхто не чекає з відкритими обіймами. Так, на перших порах допоможуть, підкажуть, підтримають, але далі треба знімати рожеві окуляри, братися до роботи й облаштовуватися самостійно на новому місці. «Пишуть мені із чеського Брно, що чехи часом шоковані очікуваннями та претензіями деяких наших співгромадян, — ідеться в одному із обговорень у Facebook. — Дехто, приймаючи наданий безкоштовний проїзд як належне, цікавиться, чи не можна їм безоплатно до Венеції чи Парижа на вихідні поїхати, бо тут дещо нудно сидіти. Сподіваюся, що такі випадки поодинокі…»
На що варто звернути увагу, перш ніж вирішувати виїхати за кордон чи вже перебуваючи там, — ми зібрали кілька порад від фахівців.
ПИТАННЯ СТАТУСУ
За прогнозами Єврокомісії, за час війни із України може виїхати до 6,5 мільйонів українців. Кожен із них опиниться чи вже опинився перед вибором — у якому статусі бути на чужині? Наразі існують три варіанти: як турист, але це право доступне упродовж 90 днів; як біженець, або ж отримати тимчасовий захист. Останній механізм передбачає Директива ЄС про тимчасовий захист 2001/55/ЄС. Її було ухвалено після війн на Балканах, щоб урегулювати приплив біженців і не допустити перевантаження систем надання притулку, які не здатні обробляти мільйони заявок.
Як пояснювала у FB суддя Верховного Суду України Олена КІБЕНКО, 4 березня цього року Радою ЄС ухвалено рішення про активацію дії Директиви для українців. У ній ідеться, що при перетині кордону українцям-утікачам не варто одразу визначатися зі своїм статусом. Але потрібно зважати на те, що статус туриста означає, що ви повністю забезпечуєте своє перебування в країні ЄС і не маєте права на працевлаштування. Процедура отримання статусу біженця досить не проста, може тривати понад півроку. Переміщатися до інших країн ЄС у цей період не можна. А от тимчасовий захист, відповідно до зазначеної Директиви, надається одразу, пояснює Олена Кібенко, без тривалих формальностей, терміном на один рік; якщо ситуація не покращиться, то дія автоматично буде пролонгована на півроку й надалі — до трьох років; якщо ситуація зміниться раніше — до кінця одного року захист може бути припинено.
За порадою пані Олени, не варто одразу просити статус біженця — доцільно скористатися тимчасовим захистом відповідно до Директиви. «Чим відрізняється статус біженця від статусу переміщеної особи? Перетнувши кордон, громадяни України мають право подати заявку на притулок, або отримання статусу біженця. І під час розгляду зазначеної заявки їм доведеться залишатися в тій країні, де її було подано: в Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії. На визнання статусу біженця можна чекати багато місяців, — пояснює суддя. — Натомість статус тимчасового захисту українці, котрі рятуються від війни, отримують автоматично після перетину кордону. Після цього вони можуть їхати в ту країну ЄС, де їм буде зручніше знайти місце проживання. Наприклад, де у них живуть родичі чи знайомі. І вони й надалі матимуть право подати заявку на притулок».
Право на тимчасовий захист мають три категорії осіб: громадяни України, котрі проживали на її теренах станом на 24 лютого і змушені були залишити свої домівки внаслідок вторгнення російських військ; люди, котрі мають політичний притулок в Україні; члени сімей перших двох категорій. «Також Рада ЄС рекомендувала надати тимчасовий захист тим особам, котрі виїхали із України незадовго до 24 лютого, рятуючись від імовірної війни, або котрі перебували у відпустці чи відрядженні в Євросоюзі. Але це також на розгляд національної влади», — додає експертка.
Маючи право на тимчасовий захист, громадянин України здобуває можливість проживати в обраній країні ЄС, працювати, отримувати соціальну та медичну допомогу, навчатися. Але ці права прив’язані до конкретної держави. «Для того щоб скористатися цими правами, необхідно звернутися по дозвіл на проживання до органів влади, які займаються питаннями тимчасового захисту. У різних державах це можуть бути різні установи, тому потрібно зорієнтуватися на місці», — доповнює Олена Кібенко.
У Центрі протидії дезінформації при РНБО нагадують, що з тимчасовим захистом можна повернутися до країни громадянства в будь-який момент. Також тут застерігають, що не варто поспішати зі своїм рішенням, у громадян є щонайменше тиждень, щоби зареєструватися. У разі виникнення проблем з документами за кордоном ЦПД радить звертатися до консульства України.
ПИТАННЯ КОМФОРТУ
З юридичними нюансами наче все більш-менш зрозуміло. Передусім не варто поспішати з отриманням статусу біженця, краще скористатися Директивою ЄС про тимчасовий захист. А далі час підкаже, як діяти. Інша річ — як бути з втраченими ілюзіями та очікуваннями? Варто розуміти, що незалежно від вашого статусу селити вас у п’ятизіркові готелі ніхто не буде. Люди за кордоном так само допомагають українцям на волонтерських засадах, як і ті, хто залишився в Україні працювати в тилу. Тож очікувати від них надможливостей заради українців не варто.
«Якщо ваші знайомі зараз пробують виїхати до Польщі, Німеччини, особливо поблизу великих міст, одразу слід знати, що не варто розраховувати на комфортні умови чи окреме житло, — пояснює Олена КУЛИГІНА, викладачка Українського католицького університету, описуючи нові труднощі зі свого досвіду та досвіду знайомих, котрі приймають українців за кордоном. — До прикладу, якщо ви на кельнському вокзалі знаходите волонтерів, вони вас направлять, найімовірніше, в такий табір, де нема окремої кімнати, комфортного душу, туалет може не закриватися, випрати дитячі речі може також бути цілим квестом, а сусідні кімнати зайняті чоловіками із Сирії чи країн Африки, котрі мешкають тут місяцями чи роками... Здебільшого саме так виглядають табори для біженців, де також зараз приймають українок. Тому що потік людей занадто великий, і у великих містах інші можливості вже вичерпані. У маленьких містечках можна знайти значно кращі умови, навіть окрему кімнату в родині, яка приймає. Але якщо ви не знаєте, як їх шукати, просто майте на увазі це заздалегідь, щоб не було розгубленості чи шоку потім. Або, тим паче, претензій до приймаючої сторони. Якщо сім'я виїжджає з-під обстрілів та підвалів Ірпеня чи Харкова, то їм справді може бути щастям просто суха постіль і тиша вночі. Але тим, хто втікає від війни з поки що спокійних Запоріжжя, Дніпра чи навіть Львова, напевно, варто про це подумати, перш ніж вирушати в невідомість. І не звинувачувати нікого в тому, що це не курорт. Війна — це взагалі не курорт».
Олена Кулигіна розповідає, що багато українців справді не знають про те, що можуть потрапити у табори для біженців. Каже, що її друзі в Німеччині зараз тільки тим і займаються, що майже визволяють українок із таких місць.
Другий момент, на який варто звернути особливу увагу, стосується документів. Не віддавайте їх нікому. «І останнє — людей вкрай необхідно вчити самозарадності, хоч просто зараз це важко вже робити. Бо всі, хто нам, українцям, у нинішній ситуації допомагають, лише допомагають і роблять це абсолютно добровільно, вони не змушені замість нас шукати і гуглити всю інфу, тому вимоги і претензії тут зовсім недоречні», — радить пані Олена.
У громадській організації «Марш жінок» підготували ще кілька порад для українок. Тут наголошують, що під час воєнних дій жінки набувають небаченої досі уразливості, оскільки ризики вчинення сексуального насильства та потрапляння в сексуальне рабство значно зростають. Тож, виїжджаючи закордон, необхідно бути уважними й пильнувати, куди і з ким збираєтеся сісти в машину. На автівці мають бути позначення Convoi Umanitar, тобто «Гуманітарний конвой». Потрібно намагатися бути там, де є також люди похилого віку, численні групи людей з дітьми.
Щодо документів, то в «Марші жінок» також застерігають від того, щоби показувати їх усім поспіль або, тим паче, віддавати. «Є ризики того, що на кордоні українських дівчат можуть викрадати сутенери під виглядом пропонування допомоги. Відомо вже про декілька випадків», — кажуть в організації.
У будь-якому разі, слід бути вдячними тим, хто щиро і чесно допомагає, та й не забувати про те, що дбати про себе мусимо передусім ми самі.
