Які ж претензії може мати до далекої Північної Америки звичайне селище, від якого навіть до Волочиська, райцентру, аж тридцять верст? «Є претензії. Вони пов’язані з рікою Гудзон», — інтригує М.Ярчук. Як розповідають словники, річка «зобов’язана» своєю назвою англійському мореплавцеві Генрі Гудзону, який «у 1567—1611 рр. здійснив чотири експедиції з метою відкриття північно-західного проходу з Атлантичного океану до Тихого, відкрив річку, протоку й затоку, які були пізніше названі його ім’ям».
Наркевичі ж «зобов’язані» своєю назвою панові Наркевичу. Та й то 1966-го року, аби «забути і не згадувати про експлуататорський клас», селище було названо по-новому — Ясне. Лише згодом населеному пунктові повернули історичну назву. А залізнична станція, як була, так і залишилася — Наркевичі.
Отож 1905 року до Наркевичів повернувся з навчання у Петербурзі Йотко Наркевич. Тільки-но прибув додому, а вже з Росії до відповідних органів шлють депешу кур’єрським потягом із північної столиці. В ній повідомлялося, що Йотко не тільки осягав інженерну науку, а й брав активну участь у революційних подіях. Почали «шити» справу на Йотка. Аби «уникнути відповідальності», Й.Наркевич відправляється морським шляхом, відкритим Генрі Гудзоном.
Невдовзі там, за океаном, фінанси емігранта, як тоді говорили, починають співати романси. «Учасник революційних подій 1905 року в Росії» майже впадає у відчай. Аж раптом читає оголошення про конкурс на проект моста через річку Гудзон у Нью-Йорку.
— Йотко бере участь у конкурсі й виграє, стає багатою людиною, — розповідає щиру історичну правду наркевицький директор М.Ярчук. Його, М.Ярчука, нараз доймає та ж проблема, що й Йотка, коли той ще не прочитав оголошення про конкурс. Одначе продовжує про того, чиїм іменем названо селище: «Коли вже Наркевич став багатою людиною, то, як кажуть, навів довідки й з’ясував, що про його «петербурзький період життя» вже забули й не згадують, а тому зі спокійним серцем повернувся додому. І ще тут-таки, у Наркевичах, збудував залізничний полустанок...».
Ось такий, сказати б, історичний підтекст питання, що надихає двотисячне населення Наркевичів на продовження діалогу, безуспішно початого прем’єром України В.Пустовойтенком з пані Облрайт.
— Не буде діалогу, то пропадемо, як мамонти, — вважає директор цукрового заводу Микола Ярчук. Він мислить масштабами рідного краю:
— У ліпші часи область сіяла 140 тисяч гектарів цукрових буряків. Торік ця площа зменшилася вдвічі. Цукроварня сіла на фінансове дно. Прогноз на цей рік ще гірший — ледь зібрали півсотні гектарів глибокої. Отже стільки ж зможемо й посіяти. По весняній оранці буряки не сіють. А далі що? Колгоспи вже не мають із чим і за що вийти в поле — голі та босі. Отже будуть безробітні й цукровари. Не буде солодового продукту, то не буде з чого й пенсії пенсіонерам платити. Вже не має з чого....
Саме тому у Наркевичах сподіваються, чекають, що майже через сто літ котрийсь з американців пропливе та проїде маршрутом Йотка від Гудзону до Наркевичів, аби, образно кажучи, розбудувати залізничну станційку. Одначе для цього, мабуть, треба, аби там, за океаном, склалася ситуація, подібна до тієї, що була в часи, коли Й.Наркевич вчився на інженера. Аби було від чого тікати... Поки що — все навпаки...
— Якось же треба за міст розраховуватися, — стоїть на своєму М.Ярчук, палко підтримуваний двотисячним населенням Наркевичів. Він певний, що не за горами та пора, коли селище, «з’єднане з Нью-Йорком мостом через Гудзон», назвуть Нью-Наркевичами. Це може статися вже після осені, — складає оптимістичний прогноз населення селища, що ще називається Наркевичами. Орієнтується у часі та просторі!..
