Український футбольний сезон, який завершився, викликав суперечливі почуття — від крайнього незадоволення до великої радості. Серед чинників, що викликали радість, хотілося б особливо відзначити, що останні два роки футбольним життям країни стало цікавитися більше людей, ніж всього лише декілька років раніше. Мабуть, цьому значною мірою посприяло, серед інших чинників, і успішне проведення Україною чемпіонату Європи.
Став цікавішим український чемпіонат. З’явилися нові талановиті гравці з українців. З’явилися і добрі футбольні телепередачі.
На жаль, перелік негативних чинників в українському футболі довший, ніж позитивних: занадто багато накопичилося претензій до суддівства; неспортивна поведінка на полі багатьох футболістів; часто неадекватна поведінка уболівальників; недостатня й не дуже якісна представленість українських футболістів у складах наших найкращих команд; украй слабка фінансова база деяких команд; вельми нерівний виступ національної збірної, від якої можна чекати на що завгодно, — і красивих перемог над сильним противником і нічим не виправданих поразок; слабка професійна підготовка більшості футбольних коментаторів — зірок, спроможних порівнятися з майстрами минулих років Вадимом Синявським, Львом Озеровим, Коте Махарадзе, Володимиром Маслаченком та іншими, наразі не видно.
На деяких негативних чинниках українського футболу хотілося б зупинитися детальніше.
В Україні погане суддівство — це загальна проблема країни. Українці мало довіряють усім суддям — від членів Конституційного Суду до суддів на лінії футбольного поля. Це наслідок глибокої, запущеної корупції. Навіть Нестор Шуфрич, спонсор ужгородської «Говерли», нещодавно «зірвався» і сказав дуже багато різких слів про суддів і суддівство в українському чемпіонаті. Але чи можна чекати від футбольних суддів більшої професійної майстерності і більшої порядності, ніж від районних народних суддів або, наприклад, від суддів з КС? Звичайно, не можна. Оскільки суддям у нас не довіряють у принципі, як і не довіряють різним владним інстанціям, то наші спортсмени і тренери дуже часто з’ясовують із суддями стосунки прямо на полі або на стадіоні, а не у відповідних футбольних організаціях, а це тягне за собою нові проблеми.
У зв’язку з цим слід зазначити, що в нас складається вкрай порочна тенденція: зі зміною політичної влади така ж зміна відбувається і в Спілці письменників, і у Федерації футболу України, як і в деяких інших, здавалося б, незалежних організаціях. Неможливо собі уявити, щоб до подібних змін могли призвести вибори президента США або, наприклад, вибори до парламенту Іспанії.
Загальна недовіра до влади (як політичної, так і суддівської) вже протягом довгого часу веде до того, що українці бачать корупцію навіть у тих випадках, коли її немає. Неодноразово доводилося читати в інтернеті передбачення про те, що така-то команда неодмінно подарує очки іншій — із вказівкою конкретної причини такого результату матчу. Насправді ж гра проходила напружено і зовсім не з таким результатом, який передбачали «всезнаючі» уболівальники. Між іншим, грубі помилки і явну упередженість можна не так вже рідко побачити і в зарубіжних суддів.
Часом про загальне панування корупції найголосніше кричать самі корупціонери — вже хоч би для того, щоб виправдати власні нечесні дії. Одного дня, спілкуючись з іноземцем, я дізнався, що його український підлеглий переконав його в тому, що в Україні абсолютно нічого не робиться без хабарів. У результаті цей підлеглий перед будь-яким зверненням до державних органів отримував від свого іноземного начальника «дарунки», які найчастіше — повністю або частково — клав до своєї кишені... А іноземець виїхав з України з думкою, що тут навіть листоноші потрібно давати хабарі. Головне — не розмови про корупцію, а реальна боротьба з нею і дотримання законів і правил.
Останнім часом деякі футбольні функціонери заговорили про кризу в українському футболі, зв’язуючи цю кризу в першу чергу з фінансовою неспроможністю команд, з тим, що футбольні клуби не приносять економічної вигоди своїм власникам і подібне. Мета деяких подібних висловів ясна — це психологічна підготовка до так званого об’єднаного чемпіонату Росії та України. «Братання» корумпованого українського футболу, що сильно відстав у розвиткові від кращих європейських національних футбольних господарств, з таким же корумпованим і відсталим російським стане сильним гальмом для всього українського футболу, як і для України в цілому.
Головні джерела проблем українського футболу об’єднаний чемпіонат не усуне. «Газпром» лише ще більше викачуватиме грошей з України за газ, щоб платити учасникам свого чемпіонату.
Як вирішується проблема фінансів і деякі інші складні проблеми в провідних футбольних країнах Європи і світу?
Деякі відомі клуби (наприклад, «Челсі») належать одноосібним надбагатим власникам. Проте не всі. «Баварія» — нині найуспішніший європейський клуб — є акціонерним товариством, а не стовідсотковою власністю однієї фізичної особи. Нещодавно, відчуваючи фінансову скруту, це товариство продало близько дев’яти відсотків акцій автоконцерну «Ауді». Це ж стосується і багатьох інших футбольних клубів Німеччини.
Іспанська «Барселона», нині один із найбагатших клубів Європи, — це акціонерне товариство відкритого типу. Стати співвласником своєї улюбленої команди може будь-який уболівальник. У «Барселони» величезна кількість співвласників, оскільки це найкраща команда Каталонії, її символ. Системи футбольного менеджменту, що склалися в Німеччині та Іспанії, не лише приносять клубам необхідні кошти, але й тісніше пов’язують клуби з уболівальниками, зміцнюючи їхні взаємні права і обов’язки. Тому уболівальники зберігають вірність своїй команді і вміють підтримувати її і в періоди затяжних невдач, а не лише за часів блискучих перемог. У нас із цим справи йдуть гірше. Неприємно здивував, наприклад, той факт, що львівські уболівальники абсолютно проігнорували останній матч чемпіонату в своєму місті. Це не прикрашає уболівальників «Карпат» — самобутньої команди, що має шанувальників далеко від міста Львова.
Найкращі іспанські і німецькі клуби — це лише вершина пірамід, які є добре налагодженими системами. Цим системам притаманні вмілий економічний менеджмент, тісний зв’язок із масовим уболівальником, уміла робота в ЗМІ і взагалі хороша реклама, і, звичайно ж, розвинутий дитячо-юнацький і масовий футбол.
На жаль, в українському футболі, як і в інших сферах, ставка робиться в основному на імпорт, а не на виробництво свого високоякісного продукту. Нашій підприємницькій свідомості, як правило, чужі ідеї українського патріотизму, кооперації та додавання капіталів, чесного компаньйонства, талановитого та етичного менеджменту; постійного вдосконалення. Більшістю власників керують первісні інстинкти, кожен хоче одноосібно володіти всім цілком, у тому числі і футбольними клубами, а успіху прагне досягти щонайшвидше і якомога простіше. До речі, багато українських уболівальників підозрюють, що зараз відбувається скупка українських футбольних клубів деякими найбагатшими людьми через підставних осіб, попри формальну заборону подібних покупок. Жодних офіційних розслідувань на цю тему немає, і це породжує ще більшу недовіру до результатів багатьох матчів. Відсутність інформаційної відкритості — це ще одна проблема українського футболу, як і всієї України в цілому.
Нашому футболу потрібне не об’єднання з російським, а глибокі зміни всього футбольного життя, оскільки футбол, як і спорт узагалі, — це справа державна, загальнонародна.
