Протягом Великого посту в Україні традиційно розписували писанки на вшанування Спасителя. А ще раніше, в дохристиянську добу — Даждь-бога (бога Сонця), на подолання зими та оновлення природи. На Великдень у церкві освячували паски, писанки та крашанки. Дарували їх священникові, обмінювалися з родичами та знайомими. У хаті писанки- видутки вішали біля образів і зберігали до наступних свят. Писанки вносили до хліву, щоб худоба добре велась, прикопували в першу ріллю, щоб був багатий врожай. Клали на стріху від блискавки й вогню. Після розговіння на могилах христосувалися з померлими родичами, прикопуючи відповідні писанки в могилу. А з крашанками влаштовували забави в «катка».
До нинішньої України повертається із забуття цей прадавній пласт народної культури й мистецтва — оздоблення пташиних яєць багатоколірними орнаментами (писачком, фарбами, вогнем і бджолиним воском) до весняно-літніх християнських свят.
У Національній спілці майстрів народного мистецтва України на Рейтарській, 27, відкрито всеукраїнську виставку писанок. Тут можна побачити традиційні орнаменти, які відтворюють із покоління в покоління майстри й західних, і східно- центральних областей України. Серед розмаїття писанкових колекцій вирізняються особливим колоритом авторські роботи київських майстринь Тетяти Влененко і Любові Ктиторової. Виявляється, що майстрині використовують рослинні барвники, намагаючись відтворити забуті рецепти традиційних кольорів. Багато років вивчають вони давні взори, дослідження українських етнографів XIX ст. Їхні роботи експонуються в музеях України та на всеукраїнських виставках народного мистецтва, а нещодавно разом із митцями Петриківки презентували українську традиційну культуру на міжнародній виставці в Японії «Експо-2005».
Пані Тетяна розповідає: писанкові орнаменти — це не малюнки конкретних явищ, а графічно-образні знаки загальних ідей, міфологем творення Всесвіту та світобудови. Оскільки уявлення про світ формувалися в різні часи слов’янського етногенезу, символи й орнаменти писанки несуть в собі різні культурні шари: від магічно-міфологічного світогляду землеробської доби (XV—IV тис. до н.е.) і до християнських культів доби Київської Русі.
Найстаріші міфи творення Всесвіту пов’язуються саме з Космічним яйцем (яке для праслов’ян було прообразом світу), знесеним Змієм (богом землі, води й вогню) та Праматір’ю Світу (Мокош) — народжувачами богів і всього сущого. Пізніше, за слов’янською міфологією неолітичної доби (матріархат), Космічне яйце — вже є атрибут сонячного птаха — півня, а богиня землі, прародителька неба, небесних вод, тварин і рослин — Велика Богиня (Берегиня). Ось звідки святкове яйце червоного кольору (зміїно-сонячного) і його магічний вплив на приплід худоби, зростання рослин, народження дітей, лікування...
Світобудова нашими пращурами уявлялася, як зазначає пані Люба, у вигляді Світового дерева — упорядкованого триярусного космосу (крона — небо із зірками і птахами; стовбур — земля з тваринами та рослинністю; коріння — підземний світ із водами, зміями). У міфологічній свідомості Дерево життя — це символ круговороту життя та смерті й тісно пов’язується з Берегинею. За християнства структура світу набуває вигляду тричленного Храму.
Писанка здавна зберігала вищий семіотичний і культово-обрядовий статус (вона ніколи не була прикрасою та не вживалася в їжу) й функціонувала в системі землеробських свят сонячного циклу (від зимового сонцестояння й до моменту, коли день стає більшим від ночі: Колити, Коляди, Щедрівки, Йордані, Колодія і Великодня). З прийняттям християнства ці свята й відповідно писанкові орнаменти набувають християнської інтерпретації в синкретичній язичницько- християнській формі на противагу східно-візантійському протиставленню земного світу зла надприродному божественному світу добра. Це робить культи Христа, Богородиці і святих більш земними й людяними, що відповідає народним традиціям.
За фахом пані Люба і Тетяна екскурсоводи і часто спостерігають у туристичних подорожах витвори далеких епох. Вивчаючи декоративне мистецтво Давньої Русі (X—XIII ст.) і Трипілля (середнє Подніпров’я V—II тис. до н. е.), майстрині звернули увагу на паралелі в орнаментах цих культур і символіці української писанки. Виник задум створити колекцію авторських писанок з деякими трипільськими і давньоруськими мотивами. Майстрині використали символіку, відсутню в традиційних українських писанках, але яка органічно поєднується з традиційним українським світоглядом.
