Доля цієї мініатюрної, миловидної і моложавої жінки, матері шістьох дітей і бабусі чотирьох внуків, унікальна і в той же час типова. Сара Ацмон, в дiвоцтвi — Готдінер, народилася в Угорщині в 33- му році і була чотирнадцятою дитиною з 16-тьох дітей великої і дружної сім’ї. Але спогади того щасливого і звичайного дитинства з повчаннями дорослих, їх турботою і любов’ю, стиралися за серпанком часу — дуже швидкоплинним він був. Все обірвалося в 41-му, коли Сарі виповнилося вісім. Світ навколо заповнився зовсім іншими картинами і звуками, які вона, як би не старалася, не зможе забути. Паніка батька, коли йому збрили бороду, і він соромився дивитися в очі своїм дітям. Вагон для худоби, в якому її і рідних півтора місяця везли в концтабір без їжі, з одним відром води на всіх і одним відром (знову ж таки на весь вагон), яке використовувалося, як туалет. Гавкання собак, автоматні черги, тупіт кованих чобіт об бруківку. Бараки Берген- Бельзена і дитячі суперечки про те, хто помре завтра, а хто — післязавтра. Воші і півроку непраний одяг, немите тіло. І цей страшний, невикоренимий сморід смерті, яким просочилися вони всі. І вона, маленька дівчинка, що стоїть вже багато годин на засніженому плацу — на одній нозі у неї червоний черевичок, а на іншій — жіноча туфля на високому каблуці. А ще пам’ятає скинені на землю молитовні накидки (талітим), серед яких була і накидка її батька («Нас змусили віддати все цінне, але перше, що у нас відняли, були святі реліквії»). Гори трупів, оголені тіла яких так жахливо біліли, тому що одяг умертвлених газом людей відразу забирали ті, хто ще залишався в живих. І поїзди, нескінченна кількість поїздів, які відвозили в небуття рідних і дорогих людей. Із сім’ї Сари не залишилося в живих батька, сестри і брата, бабусі, дядьків і тіток, двоюрідних братів і сестер... Усього 60 членів сім’ї поглинув Голокост. Типова доля. У цьому якраз і полягає жах, який став для мільйонів євреїв ледве не повсякденністю.
План із знищення тільки угорських євреїв передбачав викорінення 800 тисяч чоловік протягом п’яти тижнів. Нацистам вдалося здійснити його частково. Вони змогли відправити в Освенцiм «тільки» 534 тисячі за 41 день. Сарі поталанило, вона залишилася жити. Коли американці звільнили її і залишки сім’ї в 45-му, 12-літня дівчинка важила 12 кілограмiв.
Потім було життя в Палестині, незалежність Ізраїлю, школа, робота, навчання на вечірніх курсах, створення сім’ї. Все як у всіх. Тільки минуле ніяк не хотіло відпускати. І 20 років тому Сара Ацмон почала викладати в школах, розповідати про Голокост. Однак відчувала, що слова — це дуже мало, вони не можуть передати все страхіття пережитого і всю глибину переживань. І тоді, в п’ятдесят років, вона почала малювати. «Я не можу нічого із собою зробити, — зізнається художниця, — картини вириваються одна за другою. Я повинна зобразити те, що ми пережили. Можливо, я повинна була залишитися в живих, щоб розповісти всім про це.»
Її картини (деякі вона пише на фанері, інші — на полотні, яке не вправляє в раму, а тільки закріпляє двома дерев’яними планками) виконані в інтенсивних кольорах, різкими мазками. Це не стільки відтворення з документальною точністю пережитого, скільки обривки спогадів і відчуттів. Це своєрідне зриме втілення страху, страждання, відчаю, смерті. Ці картини можуть шокувати своєю відвертістю. Можуть викликати гнів, але ніяк не ненависть. «Сьогодні я знаю, що ненависть висушує мозок і призводить до нового насильства і в результаті — до смерті. Своїми роботами я якраз прагну показати людям, що може зробити ненависть,» — говорить Сара Ацмон. Одну із своїх картин художниця написала спеціально до київської виставки і присвятила її трагедії Бабиного Яру. Шістдесят років відділяє нас від цієї скорботної дати. А світ як і раніше захльостує насильство і ненависть. Чи зможе людство знайти на це управу? Невже ми так і не зуміли засвоїти трагічні уроки минулого?
P.S. Виставка творів Сари Ацмон, організована Посольством Ізраїлю в Україні і присвячена 60-річчю трагедії Бабиного Яру, експонується в Національному художньому музеї України до 10 жовтня. 2 жовтня в Національній філармонії Посольство Ізраїлю спільно з Посольством Федеративної Республіки Німеччини проведуть концерт, на якому відбудеться світова прем’єра реквієму «Голокост» Бориса Піговата, а також прозвучать твори Ісаака Шварца і Павела Гааса, загиблого в Освенцiмі. В Ізраїльському культурному центрі з сьогоднішнього дня починається показ документальних фільмів, присвячених Голокосту. В Театрі «Браво» 1 жовтня можна буде побачити спектакль «Путівник по Варшаві», поставлений за п’єсою ізраїльського драматурга Жіллеля Мітельпункта, а театр на Подолі покаже «Фантазію для білого рояля» за п’єсою ще одного ізраїльського автора — Аліси Ольмерт.
