Позавчора у Київській міській галереї мистецтв «Лавра» відкрилася виставка «Голоси свободи» (Voces en libertad). Експозиція є частиною ХI Міжнародної мексиканської бієнале плаката. В рамках цього впливового фестивалю плакатного мистецтва провідним графічним дизайнерам з більш як 30-ти країн світу запропонували проілюструвати значення слова «свобода». Збірна виставка, власне, і отримала назву «Голоси свободи». Наразі в «Лаврі» експонуються 110 робіт митців із Мексики, Куби, Бразилії, Чилі, Канади, США, Іспанії, Франції, Болівії, Угорщини, Росії, Китаю, Японії та ін. Україна представлена роботою молодої художниці з Харкова Ольги Селищевої.
Плакат балансує на межі публіцистики та візуального мистецтва як такого. Більшість учасників зупинилися на стандартних і передбачуваних рішеннях у публіцистичному дусі: різним чином обіграли слово «свобода», намалювали чимало птахів та метеликів, що вириваються на волю. Сильні, вражаючі образи вдалося створити саме тим художникам, що зосередилися передусім на мистецькій складовій. Так, одразу запам’ятовується «Інакомислення — це право» зімбабвійця Чеза Мавьяне Девіса: на ручці сокири сидить дятел, який вперто трощить деревину перед ним, підточуючи начебто всесильну владу металевого леза. Так само жорстко підійшла до завдання Марина Кеннон (США): дві руки тиснуть згори на кришку чорного ящика, з якого намагається вирватися людина — і в неї в руках лезо, яким вона відрізає усю цю владну силу над нею: чітке втілення закону протидії, про який весь час забувають тирани. Крики свободи — неперекладний іспано-мексиканський вигук здивування chingao — вилітає з рота жінки разом з мухою на плакаті мексиканця Германа Монтальве — парадоксально, але, знов-таки, художньо яскраво.
Точно втілює реалії сьогоднішнього Ірану робота швейцарського художника Пьєра Ньюманна: на верхній частині плакату — чорно-біле фото з тегеранського аеропорту — портрети двох аятол над рядом годинників, внизу — кольорова світлина жіночого манекена, підвішеного у зашморзі до вітрини, і поверх всієї композиції — напис «Now!» («Зараз!»).
Одними з найкращих є плакати російської художниці Анастасії Фадіної. На чорно-білому фото — дві руки, на кожній з яких — світлі смужки, сліди від знятих наручників — все зрозуміло, нічого не треба пояснювати; на другому плакаті Анастасії лише напис англійською чорним по білому I am free (Я вільний), причому вільнодумне free вибивається, лежить навскіс на монолітних масивних I та AM.
Здається, що художники з авторитарних держав або з країн, що пережили диктатуру, тему експозиції відчули особливо гостро. Кубинець Антоніо Перес намалював «Проблеми свободи» як червону повітряну кульку в оточенні загрозливих булавок. Болгарин Божидар Ікономов під написом «Я вільний» повісив терновий вінець на звичайний цвяшок у стіні. Люсія Пітталуга (Уругвай) зобразила голоси свободи як рядки з крапками замість слів, обмежені лапками, знаками запитання і оклику. Бразилієць Феліпе Таборда перекреслив безтурботну небесну блакить п’ятьма вертикальними чорними лініями — натяк на грати водночас читається і як загальний ієрогліф неволі. Зрештою, близький до шедевру плакат боснійки Амри Зульфікарпасік: знизу догори — розкреслена таблиця з різнокольоровими комахами, з жучками, кожний з яких займає своє місце, підписане латинкою, як у колекції ентомолога, але чим вище, тим менш слухняними стають ці в’язні — нагорі вони поступово розповзаються хто куди, утворюють пари та гуртки за власними уподобаннями тощо. Якби на «Голосах свободи» давали приз найкращій роботі, автор цих рядків проголосував би саме за боснійську художницю.
Виставка працюватиме до 8 лютого, а потім поїде далі по тих країнах, чиї художники беруть участь у проекті.
