...Дві труни, мов два човни, тихо й повільно пропливали повз Лідію Павлівну. Вода навколо — скільки око сягає — чиста й спокійна. Але хто це в дивних домовинах? Не втрималася, щоб не зазирнути. Й відсахнулась, ніби струмом уражена: і в першій, і в другій — риси рідного обличчя, 36-річного сина Бориса... Але ж — спохопилася — такого не буває! Здригнувшись всім єством від жаху, Лідія Павлівна спробувала негайно відвернутись, звільнитись від страшної картини — відкинути видіння! Стрепенулась з усіх сил — і, прокинувшись від зловіщого сну, зрозумiла, що вже не в ліжку, а... стоїть поряд iз ним, роздавлена страшним видінням.
Так передала ігуменя Серафима, наставниця одного з одеських жіночих монастирів, що промовляла останньою на громадянській панахиді 19 травня в Одеському палаці моряків, віщий сон матері Бориса Вихрова — одного з двох загиблих від рук кілерів мешканців облцентру, яких готувалися провести в останню путь керівники міста й області, члени родин та найближчі друзі, колеги по роботi з обласного арбітражного суду й телекомпанії «АМТ», представники громадськості. До речі, відкладення похоронів голови арбітражного суду Бориса Вихрова та гендиректора телекомпанії «АМТ» Ігоря Бондаря з вівторка на середу пов'язують iз наполегливим проханням дружини Вихрова: провести обряд прощання з чоловіком у відкритій труні — накладення ж посмертної маски на розтрощене автоматною чергою обличчя небіжчика виявилось зовсім не простою справою...
Але непомірно складнішим виглядає розкриття «подвійного» замовного вбивства, розслідування якого ведуть працівники міліції, СБУ та прокуратури. Якщо згадати «напутнє слово» Генпрокурора М.Потебенька своєму заступникові С.Винокурову, відрядженому до Одеси — «без розкриття злочину до столиці не повертатись» — можна припустити, що служба впродовж найближчих тижнів особовому складу правоохоронних структур, кинутих на пошуки найманих кілерів та замовників, явно «медом не здаватиметься». Уже впродовж першого тижня слідчо-пошукові групи, за даними «Дня», встигли обшукати сотні гаражів, інших будівель у селищі Чорноморка (точніше в «Царському селі», найменованому так одеситами завдяки враженню від зведених тут можновладцями й бізнесменами десятків розкішних багатоповерхових будинків). Оскільки координатору слідчих дій облпрокурору М.Косюті не вірилося, що вбивцям вдалося вислизнути крізь щільне міліцейське кільце з Чорноморки за межі Одещини. Адже запримічений очевидцями «підозрілий» джип зеленого кольору очікували в бойовій готовності патрулі на всіх шляхах і перехрестях. Іномарка, якою, вірогідно, все ж скористались при втечі двоє-троє співучасників злочину, мовби розчинилася на приморських пагорбах. «Контрольні» постріли належать кілеру-2. Це стало ясно відразу ж, як поряд iз автоматними гільзами знайшли біля понівеченої машини й пістолетні. Однак нема самого пістолета.
Не варто й казати, що члени об'єднаної слідчо-оперативної групи (міліція, СБУ, прокуратура) паралельно з відпрацюванням основних версій злочину (а їх, за неофіційними даними, чотири) посилили контакти з агентурою, провели обшуки й допити місцевої кримінальної клієнтури, принагідно затримали більше десятка осіб за незаконне зберігання незареєстрованої вогнепальної зброї та інші правопорушення. «Великий трус» в Одесі, власне, триває понині причому не обминаються й шикарні «барлоги» кримінальних авторитетів. Водночас безповоротно збігає дорогоцінний час — нездатність слідчих одразу ж вийти на «гарячі сліди» злочинців, поза сумнівом, загрожує «перспективності» розслідування...
Підстав для невтішних прогнозів вдосталь, коли зважити, що реальних версій «подвійного» замовного вбивства значно більше, аніж проникає крізь густе сито прокурорсько-міліцейських недомовок. І для подальшого ретельного їх відпрацювання доведеться згодом відірвати від розслідування попередніх справ силу-силенну слідчих-криміналістів найвищої кваліфікації. Бо жертвами найманців стали, як уже ясно, люди з численними діловими зв'язками, вельми солідного достатку. Констатувати це, як і з'ясовувати причини й передумови скоєння резонансного злочину й дедалі зростаючої криміналізації цілих верств суспільства в цілому, річ, звісно, малоприємна. Однак доводиться, бо при явній спробі керівництва Генеральної прокуратури та МВС «замовчати» черговий розстріл кілерами «замовлених» жертв прямо перед очима охоронця й вікнами сусідських будинків (жодної зустрічі з журналістами за чотири дні, відколи сталася трагедія!) — нема іншого виходу.
Отож кілька штрихів до портретів загиблих. Після здобуття вищої юридичної освіти Борис Вихров працював на різних посадах у одеській міліції, прокуратурі, а з початку 90-х років — суддею, заступником голови обласного арбітражного суду. У березні минулого року несподівано став головою суду, змінивши на цій посаді заслуженого юриста України Володимира Постолатія й обігнавши в «кар'єрному зростанні» першого заступника голови суду Дмитра Мазура. Об'єктивно, одним із ступенів «виведення» 38- річного Вихрова на керівну орбіту стало, на думку колег- юристів, його балотування на посаду Одеського міського голови. Реальних шансів посісти «мерське» крісло суддя не мав, а підвищення по службi все ж отримав. Принаймні фактом є те, що після призначення головою суду «суперактивний» кандидат у мери Вихров зненацька заявив про відмову балотування. Чому? Чи узгоджував свої дії молодий кандидат-юрист, ім'я якого часто з'являлося на телеекранах одеситів, з групою підтримки, в тому числі — фінансової? Відповідей на ці та низку інших запитань нема й досі. А тим часом не виключено, що саме вони можуть бути «ключиком» до розуміння нинішньої ситуації.
Мало кого, природно, цікавила донині й оцінка колегами- юристами Вихрова, але автору цих рядків довелось переконатись, що вона, м'яко кажучи, прохолодно-стримана. Один із співбесідників навіть спрогнозував: «Якби головою суду був призначений Мазур, доля покійного Вихрова його напевно оминула б». Ускладнені взаємини з деякими колегами по службі та місцевими бізнесменами — так званими «сторонами» в судових спорах тощо? Неспростовним фактом принаймні є те, що останнім часом поруч із суддею стали помічати тренованих хлопців, чого досі не практикував (у тому числі через фінансові затрати) ніхто з колег-юристів. А буквально за тиждень до трагедії голова арбітражного суду пішов у відпустку, не поклавши виконання численних і доволі відповідальних обов'язків на когось із заступників. Дивну відстороненість від обговорюваних проблем можна було, до речі, запримітити в поведінці, жестах і незворушно-напруженому виразі обличчя голови арбітражу під час його виступу 30 квітня на засіданні колегії облпрокуратури, де йшла мова про шляхи повернення в Україну незаконно вивезених валютних цінностей. Непростим, як зрозуміло зараз, було це обговорення для Б.Вихрова. Тому й виглядав арбітр пригніченим, і виступ свій, пам'ятається, побудував у дивній формі — публічного аналізу судової практики...
Такою ж динамічною і ще більш «звивистою» склалася доля в близького друга Вихрова — 32-річного бізнесмена Ігоря Бондаря. Навчався в різних вузах проте здобути вищу освіту так і не спромігся. Тож студіював юриспруденцію на 3-му курсі Одеської юридичної академії. Хоча за набутим життєвим і бізнес-досвідом, скоріше за все, не мав рівних серед однокурсників- заочників. Досить сказати, що був майстром спорту і відомим тренером групи турецьких спортсменів-борців, упродовж тривалого періоду проживав у Італії, теж володів за рубежем нерухомістю. Нерідко для «утрясання» проблем виїжджав за межі України, останній раз — буквально наприкінці квітня поточного року. Однак ще більш впливових друзів-партнерів мав у північній столиці, причому, схоже, згуртований московський колектив не давав приводу І.Бондарю «розслаблятися» чи давати найменший привід забувати про зобов'язання й спільні інтереси. Хоча своїм офіційним родом занять у Одесі спортсмен-борець Бондар ще на початку 90-х обрав телешоу-бізнес.
Прибутків компанія «АМТ», зауважимо, майже не давала проте, як здавалося, це не вельми непокоїло керівника: нерентабельність телефірми І.Бондар, можна припустити, перекривав доходами від успішної співучасті в інших структурах. У всякому разі від заборгованостей із зарплатні тележурналісти «АМТ», у тому числі колишні власники-засновники, не страждали й щодоби справно випускали на нічному каналі «Інтера» 4-годинну інформаційно- розважальну програму «АМТ».
Що ж до версій скоєння злочину, то їх фахівці-юристи, які знають деякі перипетії взаємин загиблих з діловими партнерами та держслужбовцями, нараховують до півтора десятка. Серед найвірогідніших — не вельми вмотивована але твердо обстоювана позиція голови суду Вихрова щодо концептуальних підходів до розгляду одеськими арбітрами спорів про законність відчуження іноземними партнерами Чорноморського пароплавства низки торгових і пасажирських суден. Зокрема, двох останніх судових спорів щодо законності відчуження в компанії «Укпасінк» морських лайнерів «Тарас Шевченко» і «Одеса- сан». Після винесених одеським арбітражем і неопротестованих головою суду Б.Вихровим ухвал про непідсудність цих спорів українським арбітрам Вищий арбітражний суд України все ж прийняв справу «Тараса Шевченка» до розгляду. І на другому засіданні, 26 травня поточного року, київський арбітр О.Шульга ухвалив: позивачеві (Генпрокуратурі України, яку в суді представляв Володимир Студенець) забезпечити достатню повноту матеріалів для наступного прийняття ухвали за спором колегією Вищого арбітражного суду України. Такий же підхід до розгляду справи демонстрували столичні юристи й на початку року. З урахуванням наведеного важко збагнути, чому заяви-протести керівництва Одеської облпрокуратури щодо незаконності відчужень майна судноплавної компанії (вартістю більш як у $11 мільйонів!) не знаходили розуміння в місцевому арбітражі, що мав би керуватися тими ж самими нормативними актами, що й київські арбітри. Більш чи менш завуальована критика оприлюдненої позиції голови одеського арбітражу прозвучала й на квітневій колегії облпрокуратури, оскільки суддя Б.Вихров прямо рекомендував вітчизняним судновласникам укладати контракти з фрахтувальниками й кредиторами з передбаченням розгляду можливих спорів не на основі актів українського законодавства й судочинства, а передусім третейськими судами, ухвали яких практично не підлягають касації...
Останнім часом кількість подібних «різночитань» законів, схоже, зростала. «Більше доводиться вислуховувати на свою адресу не люб'язностей, а критики...» — не приховував Вихров досади в одному з останніх інтерв'ю, щоправда, завершивши думку такою аргументацією: «Негативні емоції люди звикли вихлюпувати одразу — в тій чи іншій формі. Тому й доводиться більше вислуховувати негативу, критики...». Наскільки об'єктивними були оцінки й критерії діяльності голови арбітражного суду, безперечно, належить аргументовано визначитися з багатьох десятків епізодів слідчим органам. Бо не виключено, що якраз одна з негативних емоцій, винесена тією чи іншою «стороною судового спору» й спричинила «замовлення на ліквідацію» головного одеського арбітра...
А розстріл серед білого дня голови облсуду разом із приятелем, зустріч і недільна поїздка яких «на шашлики» заздалегідь планувалася, може засвідчувати й «високопрофесіоналізм» найманців, пошуки яких внаслідок необхідності з'ясування слідчими різнобічних зв'язків жертв iз можливими замовниками вбивства значно ускладнилися. Бо, з одного боку, Вихров підтримував тісні контакти з представниками правоохоронних структур, а з другого — не цурався дружби з тими, чия діяльність викликала в правоохоронців підвищений інтерес... Тому, власне, й не береться ніхто категорично стверджувати: єдиною мішенню кілерів був Вихров, а його приятель Бондар став жертвою випадку. Тим часом як ідуть опитування, допити, виготовляються за свідченнями фотороботи у виконавців з'являються додаткові шанси замести сліди...
Одне-єдине можна стверджувати вже зараз: першопричиною загрозливо високої лавини злочинів на замовлення є безвідповідальна соціально-економічна політика нинішнього керівництва держави, одним із жахливих наслідків якої є зростаюча кількість навмисних убивств і поява «кілерського» бізнесу. Напевне, це й є трагічні ознаки епохи, яку нині переживає Україна: свіжі могили лідера одного з найпотужніших кримінальних угруповань, голови облсуду, редактора впливової «Вечірки» — поряд, за кількасот метрів одна від одної на 2-му Християнському кладовищі Одеси...
P.S. Головою Одеського обласного арбітражного суду призначено досвідченого юриста Валерія Балуха — колишнього заступника глави Одеської облдержадміністрації.
НАШ КОМЕНТАР
Прокоментувати складну криміногенну ситуацію в регіоні і, зокрема, стан розкриття навмисних вбивств, «День» попросив голову парламентського Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю Юрія КАРМАЗIНА:
— За даними комітету, нерозкритими на Одещині залишаються близько трьох десятків убивств, заподіяних упродовж минулих місяців. Смерть ще 17-и осіб наступила внаслідок завданих злочинцями тяжких поранень і зафіксована вже в місцевих медичних закладах. Це становить приблизно шосту частину нерозкритих вбивств, скоєних останнім часом в Україні в цілому. Розгляду проблеми було присвячено днями засідання прокурорської колегії.
Що стосується версій «ліквідації» Вихрова, то насамперед мусимо згадати: торік він єдиним із суддів балотувався на посаду мера Одеси. Не можемо обминути увагою й те, що Борис Вихров загострив свої взаємини з деякими керівниками області й міста, оскільки на нього намагались впливати при вирішенні кадрових питань. Знаємо, зокрема, імена людей, які жодного дня не працювали на посадах суддів чи взагалі у правоохоронних органах, але нав'язувались голові облсуду кандидатами в заступники. Причому — через київські структури (нашому комітетові, зокрема, це відомо достеменно). Можна сказати, що пружинами таких «підкилимних поєдинків» були нерозв'язані майнові чи господарчі проблеми. Іншими словами — перерозподіл власності. Досить згадати чималий перелік позовів із боку прокурорських органів, які вимагали визнати низку «приватизаційних» та інших документів недійсними. Чи створювало це конфліктні ситуації? Безперечно. Думаю, не варто доводити й те, що від позиції Вихрова залежало багато що. Так само, як при розгляді майнових спорів, які вели і ведуть ряд фірм-судновласників та фрахтувальників, в тому числі зарубіжних: британських, турецьких, російських, німецьких... А тепер прикиньмо, що значить іноді для фірми «програш справи» в арбітражі? В одному випадку — перший крок до економічного «нездоров'я», в іншому — до банкрутства. А у скількох справах голова облсуду Вихров як повноважна наглядова інстанція в арбітражному процесі опротестовував ухвалу суду першої інстанції? Названі обставини гранично ускладнюють пошуки замовників його «ліквідації». А з другого боку, наш парламентський комітет готує звернення на ім'я голови Вищого арбітражного суду Д.Притики щодо необхідності перевірки дотримання законності при розгляді окремих справ у обласному арбітражі. Найкращий варіант при цьому — поєднання зусиль представників Вищого арбітражного суду та відповідного відділу Генпрокуратури. На мій погляд, розкриття цього резонансного вбивства потребує комплексного підходу. Скажу більше: саме поверховість при розслідуванні попередніх справ подібної ваги зводила, врешті-решт, нанівець пошуки вітчизняних криміналістів, «невтаємничених» у фінансово-юридичні взаємини жертв і можливих замовників убивств. Нам обіцяли, що будуть розкриті розстріли Щербаня, Гетьмана, інших відомих діячів. А закінчувалось все пшиком...
Є дані, що потребують розслідування, про складні взаємини Вихрова з місцевими можновладцями, особливо тими, кому імпонувала посада головного одеського арбітра. Докладного вивчення потребують усі обставини й вірогідні «пружини» злочину, треба припинити «гру в мовчанку», затіяну органами слідства. Мають панувати загальноприйняті норми інформування громадськості про стан речей, як і в будь-якій європейській країні. Таємниця слідства зовсім не передбачає відмову його координаторів, скажімо, від брифінгів для представників ЗМІ. Навпаки — іноді дозовані відомості можуть стати приводом до встановлення зворотного зв'язку з населенням, віднайдення нових свідків — додаткових ниток для розплутування злочинного клубка. Така позиція парламентського комітету, що вимагає від урядових структур рішучих дій для приборкання організованої злочинності. Ми не можемо миритися з безкарністю й утвердженням в Україні новітніх традицій, притаманних раніше хіба що окремим латиноамериканським державам.
