Депутати Одеської міськради проголосували за продаж муніципальної частки (трохи більше 24% акцій) історичної будівлі готелю «Пасаж». За шедевр архітектора з Житомира Льва Влодека передбачається отримати 44 млн гривень, — повідомили нам офіційні джерела.
Новина активно обговорюється в ЗМІ, для яких тема приватизації міської власності актуальна сама по собі, а приправлена комерційними інтересами впливових персон, тим паче. Проте в типовому для сучасної України явищі, коли місто не може утримувати свою власність історичного значення, а бізнес прагне за малі гроші викупити пам’ятники архітектури, є своя одеська родзинка.
Містяни давно помітили, що їхнє середовище життя в останні три роки змінюється не в кращий бік. Одеса поступово повертається до часів пострадянської розрухи, пов’язаної з ім’ям колишнього мера Руслана Боделана. Аварійні історичні будівлі, давно неремонтовані дороги і ярмаркові балагани. Такий пейзаж дискредитує місто, що претендує на звання південної столиці країни. Натомість уся Південна Пальміра світиться коханням, що випромінюється до неї мером Олексієм Костусєвим. За допомогою сіті-лайтів і більш вагомих конструкцій зовнішньої реклами мер транслює свій амурний месседж від центру до самих околиць.
За дивним збігом обставин, все краще в історичній частині міста, яке так любить Олексій Олексійович, було відреставроване його попередником Едуардом Гурвіцем, якому не дуже симпатизував Костусєв. Оперний театр, Приморський Бульвар, архітектурний ансамбль Катерининської площі. У цих місцях сьогодні проходять всі офіційні й неофіційні публічні акції, зокрема й за участю мера. За межею цього невеликого трикутника про трепетне ставлення Олексія Олексійовича до одеського Парфенону мешканці дізнаються, розглядаючи білборди. Тому перехід Одеського Пасажу з громадської власності до приватої не викликає здивування. Можливо, новий власник краще утримуватиме будівлю Льва Влодека, а виручені кошти сприятимуть подальшим чудовим моментам любові міської влади до тепер уже чужого майна.
Друга любовна лінія в історії з пасажем — могутнє російське слово. Йому в Одесі відвели стільки ж конструкцій зовнішньої реклами, скільки й зізнанням мера.
Чомусь за рахунок українських платників податків третій рік поспіль триває рекламна кампанія, яка переконує тутешнє російськомовне населення у важливості вивчення мови Гоголя, Чехова, Буніна Толстого й інших великих літераторів, що присвятили Одесі свої рядки і частину життя. Здається, в місті, заснованому іспанцями, французами, українцями та греками за розпорядженням німецької принцеси і російської цариці, класики, на чию честь було названо вулиці, оточені небаченою турботою. Але ні.
Розвалюється будинок, де жив Микола Васильович Гоголь, а його барельєф соромливо прихований від туристів реставраційною завісою. На багатьох історичних будівлях Одеси він — ознака забуття, як на сумнозвісному прибутковому будинку Руссова, який за десять років остаточно розвалився під зеленою сіткою. Антон Павлович Чехов, виявився народним депутатом України, і меморіальна дошка на його робочому приміщенні дає привід деяким громадянам вважати Чехова українським письменником. Важка доля переслідує і Бунінський будинок на Княжій. Скромна табличка на обшарпаній будівлі прихована від очей виноградною лозою, хоча ще збереглася квартира чудової людини, яка стільки написала про Одесу і український характер. Пригадаємо його точний опис відмінностей українських селян і російських селян в оповіданні «Козацьким ходом». «Я сразу отметил разницу, которая существует между мужиком-великороссом и хохлом. Наши мужики народ, в большем случае, изможденный, в дырявых зипунах, в лаптях и онучах, с похудевшими лицами и косматыми головами. А хохлы вызывают отрадное впечатление: рослые, здоровые и крепкие, смотрят спокойно и ласково, одеты в чистую, новую одежду...». Але, видно, в одеській мерії Івана Олексійовича, Миколу Васильовича та Антона Павловича люблять не читаючи.
Одеський пасаж, в сенсі несподіваного випадку з продажем Одеського Пасажу, відкриває нам парадокси любові без пам’яті та знань. Коли не знаєш, чим володієш, легко виставляти на торги, що серцю миле і не миле. Пропагувати російську мову на прибутки, отримані від реалізації об’єктів української культури, теж нормально. І не соромно піднімати класиків на щити зовнішньої реклами, стираючи сліди їхнього перебування з вулиць і площ? Одним словом, пасаж — в значенні нехорошого вчинку, як сказано в тлумачному словнику вченого з Луганська Володимира Даля.
