Як уже повідомлялося, журналіст газети «День» побував (у складі делегації науковців відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ на чолі з професором Людмилою Філіпенко) на релігієзнавчій конференції в Румунії. Дорогою до Бухареста мандрівники зробили одноденну зупинку в Чернівцях. Спілкуючись з професурою Чернівецького університету, із представниками численних конфесій і церков цього різнобарвного міста ми зустріли чи не більш цікавого та інформативного, ніж в Бухаресті. Особливо під час обговорення проекту змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», який тлумачила для присутніх Людмила Філіпенко — один із розробників цього документу. Треба віддати належне пані Людмилі — вона достойно витримала шквал обурення окремими положеннями запропонованого проекту з боку керівників різних церков. (Про цей новий проект чинного закону мова в нашiй газеті піде пізніше, коли він буде ближче до завершення.)
РОЗМОВА З РЕКТОРОМ
Як дуже швидко з’ясувалося, жителi Чернівців вельми пишаються своїм університетом — про що не спитаєш на вулиці у незнайомої людини, обов’язково почуєш: «А університет ви вже бачили?» Й опинившись у Чернівцях, гріх було не використати цю нагоду для хоча б короткого знайомства з Чернівецьким університетом ім. Юрія Федьковича, а також з його ректором паном Степаном Мельничуком — доктором фізико-математичних наук, професором, автором підручників фізики для сьомих- восьмих класів середніх шкіл (у співпраці з Пшенічко Паулем). Як нам розповіли, Степан Мельничук користується повагою у студентів і має репутацію демократа.
Далекого 1823 року галицький губернатор подав австрійській владі петицію буковинських жителів про необхідність заснування в Чернівцях теологічної семінарії. Але тільки через 40 років почалися підготовчі роботи до відкриття богословського факультету, зокрема було розроблено проект статуту факультету. За основу проекту був узятий статут богословських факультетів у Зальцбурзі, Російській духовній академії тощо. Із самого початку передбачалося утворити серед інших дисциплін також кафедру русинської мови та літератури. Але тільки 1875 року (через 50 років після петиції буковинців), указом «імператора і короля Австро-Угорщини» Франца Йосипа I (він називав себе «останнім європейським монархом Європи») було засновано Чернівецький університет (який отримав ім’я імператора- просвітителя) і відбулося його урочисте відкриття. До складу нового університету ввійшов греко-православний факультет — єдиний такий факультет в Австрійській імперії. Першим ректором університету став доктор Костянтин Томащук, відомий вчений і громадський діяч, депутат краю, доктор, почесний член Франкфуртського університету. На відкритті університету були присутні гості з найвідоміших університетів Європи, а також міністр культури та освіти Австро-Угорщини; тоді вперше пролунав університетський гімн. А ще до того Буковинський сейм прийняв рішення передати новоствореному навчальному закладу крайову бібліотеку.
Коротку розмову з ректором було присвячено не тільки історії, сьогодні пан Мельничук повністю поглинений надзвичайно складною й важливою справою, а саме — проблемами перекриття черепичного даху славетного університету. А це пов’язано з неабиякими коштами, з вибором дійсно кваліфікованих виконавців, а загалом — із неабияким ризиком. «Але що робити, — каже пан ректор, — маємо обов’язок передати університет нащадкам у найкращому й автентичному стані. Повинні зважати також на те, що перша черепична покрівля будівлі університету сумлінно прослужила понад 100 років, тоді як друга — радянська (покладена 1975 року) черепиця почала тріскатися, сипатися й пропускати воду вже через 20 років. Саме через це було прийнято рішення закупити черепицю в Австрії. І більше того — у тої самої фірми, точно такого розміру й малюнку, як та черепиця, що покривала колись будівлю університету. Фірма Tondach (біля австрійського міста Грац) із готовністю прийняла наше замовлення й уже над ним працює. Неабияке значення має спеціальна (згідно з сучасною логістикою) упаковка й транспортування окремих плит, які спрощують процес покриття даху черепицею точно за старим малюнком». Степан Мельничук каже, що «аж страх бере — такі складні візерунки, а стандартна плита черепиці важить 200 кг!» Класти черепицю буде «Укрреставрація». Ректор повідомив, що сьогодні йде підготовка документів, необхідних для включення історичної будівлі університету (архітектор — чех Йосип Главка) до пам’яток ЮНЕСКО.
Розповів ректор також про деяких своїх попередників, зокрема про ректора й почесного професора Чернівецького університету Стефана Костишина (80-ті роки XX ст.). Він відомий, зокрема, тим, що з самого початку свого ректорства, ще за часів радянської влади, зумів забезпечити в університеті викладання та адміністрування виключно українською мовою.
УНІВЕРСИТЕТ — ТЕОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Значна частина нашого часу була відведена філософсько-теологічному факультету Чернівецького університету, деканом якого є доктор історичних наук, професор Василь Балух. Особливо підкреслимо, що це перший теологічний факультет у державних ВНЗ України. Пан Балух люб’язно погодився розповісти читачам газети «День» про особливості й проблеми викладання теології в державному світському українському ВНЗ (нагадаємо, що слово «теологія» перекладається як «наука про Бога»). Засновано філософсько-теологічний факультет (ФТФ) 1993 року. Хоча замість «засновано» більш правдиво було б вжити слово «відроджено» — у цьому університеті філософія та теологія викладалися із самого заснування університету 1885 року, тобто ще за часів Австро-Угорської імперії. Але навіть після того, як Україна стала незалежною державою, влада ще довго (до 1993 року) сумнівалася i вагалася стосовно відродження ФТФ. Чимало старань приложив для цього перший чернівецько-буковинський митрополит Данило Ковальчук.
Протоієрей Микола Щербань — кандидат богословських наук, завідувач богословського відділення ФТФ — коротко зупинився на проблемі кадрів, власне проблемі «не тих кадрів», тобто — недостатньо кваліфікованих. Сьогодні, на його думку, це одна із найгостріших проблем. Тим більше, що ФТФ ставить перед викладачами неабиякі умови: «Наші викладачі, — каже отець Микола, — повинні, як правило, мати два наукових ступеня, тобто — світську й духовну вищу освіту, а також власні наукові розробки». Микола Щербань розповів ще про те, що факультет постійно проводить Дні релігійної свободи зі спільною молитвою, в яких беруть участь різні церкви й конфесії (окрім УПЦ Московського патріархату). А щодо органів світської влади, то, загалом, чиновники дуже рідко звертаються до богословського факультету за консультаціями — їх не цікавлять думки фахівців. І це попри те, що хоча Чернівецька область найменша в Україні, тут існує 23 конфесії та релігії (навіть іслам), 1000 релігійних організацій. Суперечок і ворожнечі багато, але досі всі конфлікти обмежуються словесними «боями».
Декан ФТФ професор Балух розповiдає: «Спочатку було дуже важко — не було ні програм, ні підручників, ні викладачів. Сьогодні ж майже всі наші викладачі — кандидати богословських наук, які захищалися в Київській духовній академії (Київський патріархат). Сформовано навчальнi програми, плани навчання, укомплектовано відповідний викладацький штат. Наші студенти навчаються в університеті шість років: за чотири роки мають ступінь бакалавра, а потім — дворічна спеціалізація і в сумі вони отримують диплом не тільки богослова, але й релігієзнавця. Саме цього року в нас відбулася визначна подія — перший випуск богословів-бакалаврів.
Залишається, однак, багато невирішених проблем. Ось, наприклад, для наукової роботи, для захисту дисертацій необхідні видання, наукові збірники, поїздки на наукові конференції тощо. Все це нашим молодим науковцям досі недоступне; і хоча ми випускаємо науковий вісник «Філософія», цього, на жаль, замало. Ще одна з найбільш складних для вирішення проблем — ліцензування й акредитація богословських наук Міністерством освіти, іншими словами — занесення богослов’я в перелік основних навчальних предметів (так само як, скажімо, історію чи фізику). Це до сьогодні залишається дуже складною справою».
— Хто навчається у вас на ФТФ?
— Абсолютна більшість — це світські молоді люди. Десь одна третина — студенти, які вже мають сан священика. Наш диплом надає їм право не тільки отримати парафію, але також можливість викладати в середніх школах, духовних семінаріях та в училищах. Випускники ФТФ займають посади благочинних, керуючих справами при метрополіях та єпархіальних управліннях, стають насельниками монастирів. Наприклад, у Манявському скиту. Кращі випускники залишаються при університеті й працюють викладачами на наших факультетах. Дівчат, бажаючих вивчати богослов’я, досі не було, а от іноземці з наступного року у нас будуть, головним чином, українці з Румунії, які бажають вчитися на богословському відділенні Чернівецького університету. Повернувшись додому, вони стануть законними претендентами на парафії українських православних у Румунії.
— Яким чином відбираєте бажаючих стати вашими студентами?
— Головним документом для вступу на ФТФ є рекомендація церковної громади й священика, до яких належав той чи інший абітурієнт. Поступає до нас, головним чином, віруюча молодь УПЦ Київського патріархату. Але бувають поодинокі студенти з інших церков, ми приймаємо всіх православних (незалежно від юрисдикції), а також греко-католиків. На заочному відділенні підвищують свою освіту деякі єпископи, тут вчаться також представники різних конфесій — православні, адвентисти, баптисти тощо. Всі сидять, так би мовити, за однiєю партою — вивчають основи релігієзнавства. Без цього сьогодні складно жити.
— Як пан професор ставиться до введення в світських школах курсу християнської етики?
— Всім нам треба пам’ятати, що Україна — поліконфесійна країна, що особливо стосується сходу та півдня України. В Криму, наприклад, маємо велику татарську (мусульманську) спільноту, з якою треба рахуватися. Загалом, то не така проста справа — розробити стратегію формування доцільної й загально-прийнятної програми та методики так званої християнської етики. Впевнений також, що учні загальноосвітніх шкіл повинні отримати знання про всі релігії, які існують в Україні.
Переконаний, що наші випускники, які отримають дипломи релігієзнавців (це світська спеціальність), зможуть донести до свідомості дітей такі поняття, як віротерпимість, толерантність. Адже в університетських програмах вони вивчають всі світові релігії, усі течії християнства, ісламу та східних релігій, а також новітні релігії. А до того ж — філософію і психологію релігії. Адже толерантність може базуватися тільки на фундаментальних наукових знаннях.
Маємо також просвіщати наших студентів щодо стосунків у такій складній системі, як церква — держава. У відповідних курсах йдеться, зокрема, про корисний для блага держави прагматизм у церковних справах, який має демонструвати правляча еліта. Гарним прикладом тут може бути імператор Костянтин Великий (IV ст.). Історикам добре відомо, що християнство він не приймав аж до свого останнього часу, більше того — шанував старовинні римські язичницькі символи. Але цей «язичник» на троні дуже добре розумів, що відкидання християнства приведе державу до розпаду. І діяв відповідно.
Загалом, я рекомендував би для шкіл не християнську етику, а релігійну етику. Цей предмет має вивчатися від перших до випускних класів, тобто стати наскрізним виховним процесом. І саме для такого навчання ми маємо виховувати фахівців — викладачів-релігієзнавців. Між тим, сьогодні всі предмети, пов’язані з релігією, найчастіше викладають історики, фізики — всі, хто завгодно.
— Що думає декан ФТФ стосовно перспективи утворення в Україні Єдиної помісної церкви?
— На мою думку, прогнози на найближчий час не дуже оптимістичнi. Тому є багато причин. Почнемо з того, що сьогодні стосовно цієї важкої і важливої проблеми серед державних мужів відсутня єдина точка зору. Може ще більш важливим є відсутність загально прийнятної кандидатури правлячого архієрея, який міг би об’єднати всі гілки православ’я України. Мовчить щодо цієї кандидатури також Вселенський патріарх Варфоломій. Втішитися можна одним — якщо придивитися до уроків історії, то стає очевидним, що ні одна православна церква не ставала незалежною (автокефальною) легко й негайно. Це складний, болючий і не одноденний процес. Почитайте хоча б церковну історію Московської православної церкви.
— Чи забезпечений ваш факультет необхідною літературою, посібниками?
— Маємо на факультеті свою власну бібліотеку, сьогодні там понад 3 тисячі спеціальних книг. Комплектується вона на кошти університету, Київської духовної академії і на пожертви викладачів факультету, спонсорів та через обмін з іншими ВНЗ. Грошові та книжкові внески роблять християни інших конфесій, більш за все протестанти. Всім щиро дякуємо. Без цієї бібліотеки не могли б нормально організувати навчальний процес. (В бібліотеці ФТФ є багато дійсно цінних і цікавих книжок. Але мене вразила одна подробиця: в тій бібліотеці є також повне зібрання класиків марксизму — на полицях стоять твори Карла Маркса та Фрідріха Енгельса. Чи може так і має бути? — Авт.)
— Які мови вивчають студенти філософсько-теологічного факультету?
— Кілька — українську, сучасну і давню грецьку, давньоєврейську, старослов’янську і латину. Адже у нас вищий навчальний заклад, а мови особливо знадобляться тим нашим випускникам, які планують займатися науковими дослідженнями.
— Чи пишуть монографії, посібники викладачі факультету?
— Безумовно. За останні роки вийшли, зокрема, такі фундаментальні книги, як «Історія стародавньої Греції» (Балух і Макар), «Історія стародавнього Риму» (Балух і Коцур), «Візантиністка» (Балух) тощо.
Якщо ввечері, перед заходом сонця, зайти в по-осінньому пустий університетський сад, сформований ще в позаминулому столітті за модами того примхливого часу, й уважно прислухатися до тихого, але такого різноманітного шелесту дерев, то можна розібрати уривки латинських слів, сумний плач молитви або легенький відголос молодого, давно затихлого сміху. А коли пощастить і ти встигнеш швидко глянути через плече позад себе, то між товстими стовбурами, в останніх горизонтальних променях сонця, побачиш стрункі блідолиці постаті в незнайомих строях із широкими рукавами.
