Чому одні люди інтелектуально більш розвинуті за інших? Це запитання особливо актуальне для батьків, які з моменту народження своєї дитини вбачають у ній всі ознаки геніальності та мріють про майбутні Нобелівські премії. Спеціалізована література, інтернет, обізнані знайомі дають поради — слід займатися раннім розвитком дитини. У чому його переваги і які недоліки? Розмову про це поведемо не з педагогом, біологом чи психологом, а з найбільш зацікавленою і компетентною людиною — мамою. Наш співрозмовник — Маргарита Вітрякова, фізик-ядерник, мама Софії — дівчинки, яка в 11 років навчається у 8-му класі престижного Голосіївського ліцею Києва, вивчає комбінаторику та поглиблено математику. Дівчинка любить малювати, фотографувати, читати та моделювати одяг у вільний час — займається в студії «Індустрія моди» і хоче стати модельєром одягу.
— Пані Рито, скажіть, будь ласка, як сталося, що ви, фізик-ядерник, зацікавилися педагогікою?
— Я закінчила Московський технологічний інститут за спеціальністю ядерні реактори й енергетичні установки. Але, оскільки мої батьки педагоги, першими педагогічними ідеями я заразилась у своєму «вчительському» середовищі. Якось ми пішли із Софією до районної дитячої поліклініки. Лікар-консультант запитує мене: «Скільки вашій дочці? Рік? А що вона вміє робити? Навчаєтесь читати, рахувати? Займаєтеся раннім розвитком?». Нічого собі! Я думала, що роблю усе, що від мене залежить, для розвитку своєї крихітки, а виявляється — ми топчемося на місці? Я замислилася, накупила книжок Глена Домана, Масаро Ібука, прочитала їх і зрозуміла: ранній розвиток потрібен моїй дитині, і в моїх інтересах докласти всіх зусиль для цього. Оскільки ніяких посібників тоді не було у продажу, довелося усі картки для занять робити самій: журнали, рекламні проспекти, старі листівки з букіністичних магазинів — усе використовувалось для справи. Почали з читання за методикою Глена Домана. Результати були вражаючими. Приблизно за місяць систематичних занять дитина почала читати (а їй — два роки!). Почали розширювати її знання про рослини, тварин, марки машин, прапори та грошові одиниці різних держав, картини художників та анатомію... Пізніше (приблизно у 2,5 роки) зайнялися математикою. Але сьогодні я розумію, що це була моя помилка. Софійці важко було переключитися на нову науку. Якби я почала одночасний розвиток дочки в усіх напрямах одразу, результати були б кращими. Так ми й закинули картки Домана. Жалкую про це, адже якби я була така обізнана у цьому, як сьогодні, і робила б усе системно, сьогодні моя дитина могла б дуже добре оперувати усно великими числами, як це роблять «люди-лічильники». Потім на книжковому ринку «Петрівка» в продажу з’явилися книги і картки за методикою Зайцева, і ми заповнили прогалини у вивченні математики роботою з картками за цією методикою. Результатами задоволені.
— Існує думка, що ранній розвиток потрібен не дітям, а марнославним батькам, яким приємно чути: «Ваша дитина розумніша за всіх!». А якого результату прагнули особисто ви?
— Я хотіла, щоб дитина була розумною: не просто вміла читати, рахувати, логічно мислити, а щоб мала розвинену пам’ять, колосальну працездатність і працьовитість, могла нестандартно мислити. Це, власне, і є метою раннього розвитку.
— Деякі фахівці вважають поспіх у навчанні недоречним і таким, що відбирає дитинство...
— Це дуже поширена помилка. Доман, наприклад, вважає, що вчителі, які навчають читанню шести-, семирічок, здійснюють педагогічний подвиг. Навчити дво-, трирічну дитину набагато легше. Коли ми говоримо, що після трьох навчатися пізно, то маємо на увазі не те, що пізно вчити букви і цифри, а те, що пізно розвивати свої розумові здібності. Термін «ранній розвиток» передбачає, що здібності дитини розвинуться раніше і глибше, ніж могли б розвинутися у неї ж за традиційного підходу. Я спеціально вивчала статистику з цього питання, спостерігала за учнями (викладаю факультатив з критичного мислення в кількох школах) і можу сказати: ранній розвиток закладає основу майбутніх досягнень людини. Мозок людини починає розвиватися ще до її народження. Потім, згідно із сучасними дослідженнями, розвиток клітин головного мозку завершений на 80—90%. Цікаво, що 20-річний вік — точка динамічної рівноваги: скільки клітин мозку народжується, стільки ж і відмирає. Ранній розвиток допомагає розвинути потужні здібності мозку дитини, сприяє утворенню багатьох асоціативних зв’язків, що задіює більше синапсів мозку, зв’язків між його клітинами. Збільшується прохідність інформації — об’єм і якість запам’ятовування за одиницю часу.
— Але історія людства знає геніїв, які не навчалися за спеціальними методиками.
— А скільки людей могли б стати геніями, якби їх спеціально розвивали в дитинстві? І хто знає, яких висот геніальності могли б досягти визнані генії?
— Як сприйняло ідеї раннього розвитку старше покоління вашої родини — дідусі й бабусі Софії?
— Моя мама завжди була проти. Щойно ми приїздили до неї в гості (в інше місто), як заняття з раннього розвитку заборонялися. Але у чомусь бабуся мала рацію і за це я дуже вдячна... Коли Софії виповнилося п’ять років і один місяць, вона пішла до першого класу. Через півроку — до другого. Півроку було необхідно для того, щоб дочка адаптувалася до школи. До п’ятого класу ми пішли у вісім років. Сьогодні вона навчається у фізмат-класі, й хоч не перша, але рівень знань дуже хороший.
— Які були ускладнення у спілкуванні вашої дитини зі старшими за віком дітьми-однокласниками?
— Їх не було. Ми відвідували багато гуртків, у яких, крім усього, дочка здобувала досвід спілкування зі старшими за себе дітьми. Тому сьогодні Софія відчуває себе в класі «у своїй тарілці». Вона, звичайно, дружить не з усіма, але це природно.
— Як сприймають вашу дочку вчителі?
— Я вважаю, що спочатку педагоги з певною пересторогою придивлялися до нової учениці: вісім років — і у п’ятому класі! Що це за дитина? Що вміє? Але ставилися і ставляться так само, як і до інших. Поблажок не роблять.
— Назвіть найбільші досягнення і найбільші прорахунки у ранньому розвитку вашої дитини.
— Про досягнення я вже говорила. А прорахунки? Я запізно почала писати з дитиною (років зо три їй було). Теоретики раннього розвитку (наприклад, Тюленєв) підкреслюють важливість раннього формування навичок письма: у Софії в школі рука була недостатньо підготовлена, і це гальмувало темпи проходження шкільної програми. Математику ми почали запізно. Про це я вже говорила. Не отримали ми очікуваного результату у вивченні іноземних мов. Але причина досить прозаїчна — матеріальна. Доводиться запрошувати для цього фахівця, що коштує недешево. А якщо врахувати, що зазвичай рекомендовано вивчати одночасно кілька іноземних мов, то стає зрозумілим, наскільки це серйозне випробовування для гаманця батьків. Це дозволило скоротити термін навчання в школі. 12 років навчання — це крадіжка дитячого часу, а час — найцінніший ресурс людини. Очевидно, що той, хто має здібності до навчання, зможе засвоїти шкільний курс за сім — десять років, а хтось, враховуючи ранній розвиток, і набагато раніше.
КОМЕНТАР
Катерина ОВЧАРЕК, психолог Українського інституту позитивної крос-культурної психотерапії та менеджменту:
— Методики раннього розвитку дозволяють розвинути в дитині її розумові здібності, пам’ять, увагу. Але в кожній медалі є два боки. На мій погляд, зворотній бік раннього розвитку містить кілька моментів. Перший: спонукаючи дитину до занять, ми формуємо звичку досягати чогось лише тоді, коли тебе хтось підштовхує до результату. Іншими словами, не дістанеш з полички пиріжок, якщо тебе ніхто не підсадить. А можна ж і самому зробити зусилля, підстрибнувши. Це відчуття стрибка в результаті занять у ранньому дитинстві може зникнути. Друге: ранній розвиток дозволяє зекономити час навчання у школі й раціонально використати його для побудови кар’єри. Але кар’єра — це не найголовніше в житті. Можливо, сенс життя ця дівчинка знайде у сім’ї. Я вважаю, що, навчаючи у ранньому дитинстві, слід іти за дитиною, за її спонтанними інтересами. А нав’язування — це, з одного боку, проблеми батьків, їхніх нереалізованих мрій та ідей, а з другого — проблема життя, гонки, коли треба все встигнути, а часу обмаль. Чи не краще відчути насолоду від життя, прислухатися до свого внутрішнього «я»? У людини є дві основні здібності: любити і навчатися. І пріоритетною є «любити», бо згодом вона стане основою для пізнання, опорою для прийняття себе за будь-яких умов. Крім того, якщо людина з дитинства привчається працювати лише на результат, у дорослому житті для неї може стати катастрофічною ситуація недосягнення мети. Тому я за золоту середину в процесі виховання і навчання.
