Ще два роки тому столиця України зайняла останнє місце в «зеленому» рейтингу 30-ти найбільших міст Європи: вона опинилася на останньому місці по чистоті. За всіма вісьмома показниками (викиди вуглекислого газу, якість повітря та енергоспоживання, будівлі, транспорт, вода, відходи та землекористування, екологічна політика міста) Київ отримав незадовільні оцінки. Протягом останніх двох років ситуація тільки погіршилася: Київ продовжує втрачати дерева — їх або знищують під будівництво, або вони самі не витримують, як каштани, і сохнуть.
Незважаючи на такий катастрофічний стан, екологи Київського еколого-культурного центру все ж мають надію зберегти зелені легені в столиці, більше того — зберегти найстаріші дерева Києва, передавши їх на заповідання. Про те, які дерева потрібно насаджувати в Києві, аби вони не гинули від вихлопних газів, скільки старих дерев вдалося заповісти в Києві і як у збереженні зелених насаджень Україні може допомогти європейський досвід, «Дню» розповів директор Київського еколого-культурного центру Володимир БОРЕЙКО.
— Володимире Євгеновичу, як почуваються київські дерева?
— Почуваються погано, тому що Київ входить у десятку найбільш забруднених міст України. Якщо ми пройдемося вулицями міста, то побачимо, що каштани чи липи, які ростуть біля доріг, сохнуть. Це найбільш непристосовані до забрудненого повітря дерева, і тому в Києві відсотків 50 каштанів уже загинуло саме з цих причин.
— Природою так створено, що дерева поглинають вуглекислий газ — СО2, вони ним живляться. У Києві його вже забагато?
— Справа в тому, що вони живляться вуглекислим газом, але їх знищує не він (СО2), а СО — це не вуглекислий газ, це оксид. Також ще є NO2, інші гази, ще є кіптява, тобто ціла палітра, яка вбиває рослини. Тільки СО2 нічого поганого для них не робить. У наших квартирах багато СО2, але ж рослини живуть і почуваються добре. Автомобілі якраз викидають СО — це для дерев дуже погано. Найгірше від цього каштанам і липам. Каштани — не наші рослини, їх завезли із середземноморських країн. Там їхня батьківщина. Взагалі всі рослини, які до нас завозять, наприклад, блакитна ялинка, теж сохнуть. Тому що батьківщина блакитної ялинки — гори в Середній Азії. Вона дуже погано в нас почувається. Але наша сосна росте в нас дуже добре. Тому я вважаю, що потрібно садити наші рослини, а саме клен, тополю, вербу. Можна подивитися: на бульварі Лесі Українки з двох боків — каштани, а посередині — тополі. Так от, каштани гинуть, а тополя дуже добре себе почуває. Така ж картина на бульварі Шевченка. Це приклад нерозумного витрачання коштів і нерозумного насадження дерев у загазованих місцях Києва.
— У Києві та області за ініціативи вашої організації створили реєстр старих дерев, яких взяли під охорону. Це все вдалося зробити. Ви продовжуєте його поповнювати?
— Так. Київрада 1 грудня цього року прийняла на заповідання черговий наш пакет — ми запропонували заповісти ще 20 дерев у 12 місцях. Загалом у Києві взято під охорону 270 дерев. Щодо цього Київ вийшов на перше місце в Україні, випередивши Черкаси, Чернігівську та Львівську області, які раніше були на першому місці серед регіонів і мали по 200 дерев. Зараз ми вже, мабуть, вибрали всі старі, меморіальні дерева, які заслуговують на охорону. Правда, ще 7 дерев ми подаємо на заповідання на наступний рік. Думаю, що з цим кампанія буде завершена. Вік дерев, які заповідані в Києві — від 900 років (це дуб Грюневальда) до 150—200 років (для тополь у Гідропарку — це вік прабабусь). А для дуба 150 років — це вік молодого хлопчика. Тому дуби ми заповідаємо після 300 років. Для різних дерев — різні вікові параметри.
— Як ви знайшли рекордсмена — дуб Грюневальда?
— Це найдавніше дерево в Києві, яке ми знайшли кілька років тому в санаторії «Жовтень», що за Конча-Заспою (по Столичному шосе). Воно таке розлоге, приземисте. За нашими розрахунками, цьому дубу близько 900 років. Він був дуже занедбаний: хтось підпалив його дупло, хтось сміття викидав неподалік, було багато пляшок. Ми полікували дупло, поставили підпорки для голок, підготували документи, щоб він став заповідним об’єктом. Згодом цей дуб став переможцем в українському конкурсі «Національне дерево», тож ми повісили на ньому табличку з інформацією. Потім хтось ще повісив на нього ікону, і зараз він став місцевою святинею: приїжджають люди, моляться до цієї ікони, лікарі санаторію проводять якісь процедури біля нього. Це приклад, коли місцеву природну пам’ятку можна зробити природно-історичною святинею. Звичайно, в Україні є дуби старші, яким по 1000 і по 1500 років, але в Києві — це найдавніше дерево.
— Як почувається липа Петра Могили, що біля фундаменту Десятинної церкви?
— Коли ми почали працювати з деревами, то думали, що вона дуже стара — чи не найстарша в Україні. Але коли поїздили по країні, то побачили, що ця липа, як співається в пісні, «45 — баба-ягодка опять». Їй приблизно 300 років, за легендою, її посадив Петро Могила — по часу все збігається. Ми її теж полікували, попередньо витягнувши з величезного дупла два мішки пляшок і шприців, поставили загороду. В Україні є липи, яким по 600 і 700 років. У Львівській області є липа Богдана Хмельницького, якій 800 років. Це найстарша липа в Україні. Якщо наша липа на Десятинці має обсяг приблизно 5 метрів, то там — 7,7 метра.
— Як ви знаходите ці дерева?
— Щодо Києва, по-перше, це літературні джерела — хтось писав про ці дерева. Наприклад, ми прочитали, що біля Дальніх печер на території Києво-Печерської лаври є величезна липа. Поїхали, подивилися — дійсно, там росте величезна липа, яка більша, ніж на Десятинці. Ми її назвали липою Феодосія Печерського, полікували дупло, підготували документи, аби вона стала заповідною. Це навпроти входу в Дальні печери, зараз біля неї стоїть відповідний знак, що вона під охороною держави. Вона в дуже пристойному стані. А дуб Грюневальда нам знайшла мешканка Києва: зателефонувала і сказала, що бачила старезний дуб, коли лікувалася в санаторії «Жовтень», і що дуб має величезне дупло, бо вони туди залазили. Ми подумали, що коли дуб має величезне дупло, то, мабуть, він і справді старий... Або самі їздимо по Україні і зустрічаємо старі дерева. Наприклад, дуб, що на Делегатському провулку, має приблизно 6 метрів в обсязі. Це величезний дуб, якому за 500 років. Про нього нам розповіла мешканка будиночку, який стоїть поряд.
— Скільки «протягнуть» старі дерева, якщо до них ставитися, дотримуючись усіх необхідних умов?
— Ми знаємо досвід європейських країн: липа може прожити до тисячі років, дуби — до 2000 років, якщо ставити підставки, громовідводи (блискавки дуже часто б’ють у дуби). Наприклад, відомий в Англії дуб Робін Гуда, якому понад 2000 років. Ще в минулому столітті британці вилікували дупло цього дуба — цементом. Дуб охороняють, зроблено близько 20 підставок під гілки (вони не обвалюються, їх ніхто не зрізає). Той дуб росте собі далі і буде ще рости, бо 2000 років для нього — це не край.
Охороняти дерева — це стара європейська традиція, яка, на жаль, у нас тільки-тільки розвивається. Бо в Україні і до старих людей, і до малюків, і до тварин, і до дерев ставляться дуже погано. А якщо взяти той же Кіпр чи Польщу, там у державних бюджетах є графа «лікування і охорона старих дерев». Ці дерева зробили відомими туристичними об’єктами. Наприклад, тисячолітню оливу Чорногорії за день відвідує близько 5 тисяч екскурсантів. А дуб Робін Гуда в Шервудському лісі — ще більше.
В Україні поки що цього немає. Ми вперше видали книжку «500 видатних дерев України». В Англії це зробили не те що в минулому — в позаминулому столітті. В США, наприклад, є не тільки переліки всіх заповіданих дерев, а такі реєстри є по кожному штату. Ось у мене є книга «Видатні дерева штату Техас». Тобто і у нас можна було зробити не тільки взагалі по Україні, як ми це зробили, а й по кожній області. Але, на жаль, у нас не кожна область може представити реєстр найстаріших дерев. Скажімо, в Криму ми знайшли дерева, яким по 2000 років. Тільки минулого тижня парламент Криму прийняв рішення, яке ми готували два роки, — позаповідати ці дерева. Взагалі ж до нас в Криму було заповідано тільки три дерева. Нам вдалося заповісти на півострові ще 44 дерева. Це була величезна і важка праця. На щастя, в Києві ми працюємо дуже плідно: заповідаємо по 15—20 дерев щороку впродовж сьомого року. Також протягом цього часу ми лікуємо приблизно 40 дерев.
— Автомобільний потік у Києві щороку збільшується, на велосипеди люди не поспішають пересідати... Що ж в такій ситуації можна зробити, щоб зменшити шкідливий вплив загазованого повітря на дерева?
— Транспорт є транспорт, він спалює багато бензину, і в повітря викидається велика кількість вихлопних газів. Тому єдиний вихід — перевести його на європейські стандарти. Якщо говорити про зелені насадження, треба садити дерева, які можуть дихати тими викидами. Наприклад, пірамідальні тополі, можна клени. В Одесі садять платани, і я бачу, що вони дуже добре приживаються, до того ж — красиві. Думаю, що і в нас їх можна садити. А каштани потрібно садити тільки там, де чисте повітря — в парках. Біля доріг не потрібно, бо вони загинуть.
