Третє літо поспіль організують табори за пластовою методою дві харківські волонтерки — Олена Шержукова та Ірина Маркевич. Цього літа табори проводять у трьох різних місцях, а в селищі Ватутіне під Харковом завершилось уже друге коло пластового табору «Рятівник», і щойно розпочалося третє.
ПЛАСТУН ПИЛЬНИЙ
«Ні, батькам сюди не можна приїжджати, таке правило. Вони можуть увечері поговорити з дитиною телефоном, дізнатися, як справи. Взагалі-то телефони здають спочатку, вони зберігаються у вихователя, і ними можна скористатися раз на день», — пояснює Олена Шержукова, волонтер, співзасновник Харківського осередку Пласту.
Мабуть, це мрія багатьох батьків — хоч ненадовго відірвати діток від віртуальних розваг. І ось — ні соціальних мереж, ані комп’ютерних ігор. Проте ця невелика зміна не дивує на тлі справжніх метаморфоз у житті дітей. Раннє вставання, молитва, руханка, вишкіл, заняття з оперативно-рятівної практики, скелелазіння, висотні спуски, переходи через болото — це невеликий перелік того, що діти встигають зробити за день. Один із хлопців почав якось жалітися, мовляв, «коли я почну відпочивати?». Вихователі вирішили, що йому не вистачає відповідальності і... зробили його помічником.
Зараз в «Рятівнику» 30 пластунів віком від 12 до 17 із трьома вихователями, які не набагато старші за них. Проте саме тут розумієш, що для відповідальності, братерства та готовності до самовдосконалення вік не важливий. «Пластун словний. Пластун сумлінний... справедливий... корисний... пильний» — всі 14 вказівок пластового закону вивішені біля спальних кімнат скаутів. Діти грають словами, жартують, що пластун пильний означає, що він вкритий пилом. Проте сприймають закони серйозно. Із повним зануренням в українську, що для прифронтового Харкова є особливо значущим.
Друга засновниця табору, Ірина Маркевич, дивиться на скаутів під час вишколу і каже: «Вони сильно змінилися з першого дня кола в таборі, навіть очі в них стали ніби в дорослих. Правда?».
СЕРЙОЗНА ГРА, ЩО РЯТУЄ
Харківських пластунів прихистив Навчальний центр Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій, найбільший в Україні. Скаути живуть у справжніх казармах, користуються добре обладнаними тренувальними майданчиками, мають сцену для своїх концертів та переглядів фільмів. Організатори табору вважають допомогу керівництва центру в особі полковника Олександра Білотіла справжнім щастям. Саме цей патронат зумовив націленість табору на тренування навичок виживання та рятування.
Спершу ми посиділи зі скаутами на занятті з першої допомоги, де діти із готовністю обговорювали, як відрізнити живу людину в комі від мертвої та яка послідовність дій важлива в критичній ситуації. Потім були заняття із собакою, який із блискавичною швидкістю знаходив «пораненого» під звалищами на радість скаутів. Разом з пластунами я спустилася по тросу з висоти третього поверху та спостерігала, як діти збиралися на вертикальну стіну-тренажер. Це, до речі, було винагородою для кращих за їхні успіхи в таборуванні.
«Покарань як таких у нас немає, замість них ми впровадили заохочення. Якщо пластун порушив правила поведінки, повівся нечемно чи якось провинився, то йому можуть дати незвичайне та цікаве завдання, наприклад — призначити на варту. І це не покарання, а те, що він пам’ятатиме як пригоду», — каже Олена Шержукова.
Незвичайний табір. Вивчення важливих речей тут схоже на гру — веселу та сувору водночас. Скажімо, грою є розмінування місцевості та вишколи. Проте вчителі тут справжні досвідчені рятівники, котрі нещодавно розміновували палаючу Балаклею та працювали в зоні бойових дій на сході. Цих вчителів діти слухають із широко розкритими очима та ротом.
А після обіду були молитви, вишкіл та концерт, де діти танцювали, співали, показували гімнастичні вправи, читали вірші — як відомі, так і власні — та обмінювалися листами один до одного. «Ти класний» читає вголос отриманого листа друг Кум, років 12. Щоправда, тут же йому дають інший лист, де дівчина наголошує що «він озабочений» — друг Кум зовсім не обурюється, і здається, навіть радіє такій дивній увазі. Його товариш зі смішним псевдо «Печенька» зітхає, що «Куму взагалі багато пишуть». Звичайні діти. Чекають на вечір, коли підуть в ліс робити ватру, співати — романтика. І водночас вже незвичайні. Паростки нової країни, які неможливо було собі уявити в Харкові ще кілька років тому.
ІДЕЯ, ВТІЛЕНА ВЛАСНОРУЧ
«Пласт згуртовує, бо це — духовна ідея. Тут не побачиш, хто з дітей є з «сірої зони», хто з родини бійця АТО, а хто переможець творчого конкурсу. Тут між ними зникає різниця, і приходить розуміння, що кордонів не існує, — розмірковує Олена Шержукова. — Це єдина організація, яка займається вихованням і навчає самовихованню. Бо всі позашкільні секції та гуртки дають знання та фізичний розвиток — але ж дітям потрібний моральний та духовний розвиток, становлення базових життєвих цінностей! Це дає лише Пласт». Саме ці міркування та розуміння гострої нестачі патріотичної складової в освіті призвели волонтерок з організації Help Army в 2015 році до пошуку представників Пласту в Харкові, до листування із Богданом Гаврилишиним і насамкінець змусили власноруч зайнятися розбудовою Харківського осередку Пласту. Звісно, волонтерки підключили до процесу і власних дітей — 4-річна донька Ірини Маркевич стала однією з наймолодших харківських пластунок на ім’я Подруга Бджілка.
«У нас специфічна ситуація в Харкові, тут дуже потужний патріотичний рух, і в кожній родині є дитина, а то й три! Звісно, батьки хочуть, щоб діти знаходилися в україномовному середовищі», — з усмішкою пояснює бурхливий розвиток Харківського осередку Пласту Ірина Маркевич.
Зараз волонтерки мають сподівання створити Східну Пластову оселю в місці, де розташувався табір.
«Така оселя існує лише на заході, вона називається «Сокіл» і є єдиною в країні, де цілорічно відбуваються вишколи, конференції та інші заходи. І ми бачимо, що Навчальний центр Оперативно-рятувальної служби має потенціал для такої цілорічної роботи, бо в приміщеннях є центральне опалення, необхідне обладнання, — каже Олена Шержукова. — І ми думаємо, для сходу дуже важливо, щоб тут з’явилася наша власна пластова оселя, форпост Слобожанщини».
Вже зараз волонтери ведуть перемовини і днями чекають на пластову старшину з Києва, який оцінить умови табору. І те, що Харків перед очима стає другим центром пластового руху, вже не здається чимось неймовірним. Бо пластун — сумлінний, і «кожне діло, за яке добровільно взявся, виконує за змогою якнайліпше».
