Нещодавно було продано останню пляшку натурального оцту, який понад сто років вироблявся Харківським дріжджовим заводом. Останні 6 років натуральний оцет в Україні виробляли лише харків’яни та львівський лікеро-горілчаний завод. Півтора року тому харків’яни припинили його виробництво і дотепер розпродували запаси готової продукції. Тепер галичани — абсолютні монополісти. Та чи радіють вони з цього?
З давніх-давен харчовий оцет у нас виробляли лише в один спосіб: із винного спирту або ж вина чи інших продуктів бродіння. Та хіміки знайшли й значно дешевші способи його виробництва, наприклад з продуктів коксування вугілля. Але чомусь нам раніше і в голову не приходило маринувати огірки та заправляти салат синтетичним оцтом, бо містить хімічний продукт домішок чи не на чверть таблиці Менделєєва. То ж цю хімічну сировину і використовували лише у суто хімічних галузях.
Аж ось на початку 90-х років хтось у столиці, меткий та розумний, дозволив використовувати хімічну кислоту... з харчовою метою. І раптом в усій торгівлі поруч із скляними півлітровими з’явилися літрові пластикові пляшки оцту. Ми ж, зрадівши, що тепер можемо купувати його удвічі дешевше, не помітили, що на етикетках зникло слово «натуральний» і складається він, як зазначено, з кислоти оцтової та звичайної води.
Що ж ми виграємо, купуючи літр оцту з синтетичної кислоти? На цю суму можна придбати аж... 10 коробок сірників, що по п’ятаку. Та іще й замість скляних пляшок, які легше розбити, ніж здати, від нього залишається лише легка пластмасова булька. Отже, ми, споживачі, самі примусили вітчизняного виробника припинити «переводити» винний спирт.
Довше за всіх трималися харчовики на східному та західному полюсах України, і лише тому, що вдавалося компенсувати нерентабельність оцту за рахунок, скажімо, рентабельності дріжджів. І от слобожани нарешті припинили опір.
Справді, якщо тонна синтетичної оцтової кислоти коштує близько 2000 гривень, а з неї виходить 9 тисяч літрових пляшок 9-вiдсоткового розчину, то виходить, що собівартість однієї — 25 копійок. Продається ж вона за цілу гривню. Собівартість же скляної півлітрової пляшки була вдвічі більшою. Та ще й зі спиртом, що є підакцизним товаром, була справжня морока: спробуй, доведи чиновникам, що це сировина не для хмільних напоїв, а для оцту.
На Харківщині є лише 6 виробників синтетичного оцту, які не ховаються. Та й всюдисущі податківці не скажуть, у скількох гаражах та сараях аналогічна продукція виготовляється нелегально: надрукувати яскраву етикетку з апетитними овочами сьогодні не проблема.
Дивні ми все ж люди. У цивілізованих країнах натуральні та екологічно чисті продукти коштують втричі-вп’ятеро дорожче, ніж ті, де від технології більше, ніж від природи. І ніхто з виробників натурпродуктів, зокрема оцту, не скаржиться на попит: там добре знають ціну і грошей, і здоров’я.
...Головний інженер Харківського дріжджового заводу, де, до речі, оцтове обладнання вже повністю демонтували, Микола Кравчук іще й досі дивується, як це санітарні станції дозволили розливати агресивну рідину, що є потужним розчинником, у пластикові пляшки, призначені лише для води. Він категорично не радить нікому купувати такий коктейль, навіть з найяскравішою етикеткою.
