Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Ольга БОГОМОЛЕЦЬ: «Наша держава показала неспроможність захищати свій народ і цілісність території...»

Координатор медичного штабу Майдану розповіла «Дню» про допомогу Криму, аполітичність медиків та існування підпільних шпиталів
21 березня, 2014 - 11:54
МЕДИКИ ПІД ЧАС ПОДІЙ НА МАЙДАНІ ПРОДЕМОНСТРУВАЛИ ВРАЖАЮЧУ САМООРГАНІЗОВАНІСТЬ. ЗАРАЗ, КОЛИ МАЙДАН ПЕРЕЙШОВ У «ТИХУ СТАДІЮ», СТВОРЮЄТЬСЯ БАЗА ДАНИХ УСІХ ЛІКАРІВ, МЕДСЕСТЕР ТА ВОЛОНТЕРІВ, ЩО БУЛИ ТУТ. ЦЕ БУДЕ СВОЄРІДНИМ ПРОДОВЖЕННЯМ СПІВПРАЦІ МЕДИКІВ / ФОТО АРТЕМА СЛIПАЧУКА / «День»
ОЛЬГА БОГОМОЛЕЦЬ

Медичне братство Майдану — саме так називає своїх колег та волонтерів заслужений лікар України Ольга Богомолець, яка координувала роботу медичних шпиталів упродовж останніх трьох місяців. Ця робота триває і зараз. Із пані Ольгою ми зустрілися в офісі, де нині працює координаційний центр з організації допомоги постраждалим. Волонтери час від часу відволікали свого тимчасового шефа на узгодження робочих моментів. Зараз тут збирають гроші на медикаменти військовим у Криму, а ще складають електронну базу усіх медиків, медичних сестер та волонтерів, які працювали і ще працюють на Майдані. І це лише частина питань, які тут вирішуються.

— Нещодавно була зустріч із сотниками, ми обговорювали питання, що вони мають пройти профілактичні огляди. Є хлопці, які потребують ще допомоги, у деяких полишалися осколки в тілі. Вони доліковуються у медпунтках на Майдані, яких уже значно менше, і в лікарнях. Більше навантаження зараз — це реабілітація поранених. Наші волонтери збирають документи для відправки поранених у Польщу, Латвію, Чехію, Німеччину, Ізраїль. Вони працюють цілодобово, наша телефонна лінія 063-233-03-03, на яку дзвонять люди, які потребують допомогти, і ті, хто хоче допомогти. Зараз ми передаємо ще й медикаменти у Крим.

— Чи немає проблем із доставкою, бо кордони ж контролюються російськими військами?

— Зараз такі проблеми є, спочатку ми передавали машиною медикаменти. А тепер збираємо гроші, щоб купували на місці усе, що треба.

— Яка кількість людей, що потребує лікування чи реабілітації за кордоном?

— Усім, кому лікування потрібно було за кордоном, і хто був транспортабельним, уже відправлені. Залишилися тільки ті, які будуть потребувати протезування очей, рук, ніг, бо його не можна робити відразу після травми, треба час, щоби загоїлися рани. Ці операції оплачує приймаюча сторона. Наші клініки теж відгукувалися, але маючи можливість відправити людей за кордон, ми надавали перевагу саме цьому.

«У НАС БУЛИ ПІДПІЛЬНІ  ШПИТАЛІ, ОДИН З НИХ —  БІЛЯ КОРДОНУ СОЛДАТІВ»

— Нещодавно ліки, які зберігалися у складах на Михайлівському, вивезло КП «Фармація» на свою територію, чому досі їх не передали у районні чи сільські лікарні?

— Справа в тому, що у нас був політичний медичний штаб, який був керований опозиційними політиками. Я працювала самостійно, не мала доступу ні до коштів, ні до медикаментів, які туди надходили. Я навчала лікарів, взяла на себе організаційні питання, польову роботу, спілкування зі ЗМІ. З перших днів я стояла на Майдані не для того, щоб змінити одних політиків на інших. Адже медики мають бути аполітичними. Ми також надавали допомогу на протилежній стороні барикад.

— Із якими травмами та пораненнями були спецпризначенці?

— 18 лютого я працювала у Будинку офіцерів, у нас було півтори тисячі поранених. А з іншого боку — близько десятка, з переломами, забоями. Унаслідок урядової неспроможності держави була розв’язана громадянська війна, і це було найтяжче розуміти. Я намагалася згладити гострі кути, спілкувалася з представниками МВС під час протистоянь. Нещодавно я була у госпіталі МВС, куди ми принесли ліки. Мною був організований медичний пункт у таборі афганців. У нас були підпільні шпиталі, які ми розгортали у церквах. Адреси не розголошували. Один з них був у Лютеранській кірсі на вулиці Банковій, прямо в тилу ворога. Під цим собором стояв кордон.

— А як же ви проводили туди потерпілих, прямо на очах у «Беркута»?

— По одному, і ті солдати, які стояли на кордоні, знали, що на другому поверсі шпиталь, там було людей 20. Пастир нам віддав верхню залу. Двері в церкву завжди були відкриті, тобто прихожани теж ходили на службу. Правда, на церкві було написано, що це німецька кірха, власне, це стало одним із моментів міжнародної підтримки. Ще був госпіталь у церкві Святого Василя на вулиці Смирнова-Ласточкіна, на вулиці Гончара, були інші адреси, але їх знали тільки ті, кому треба було знати, ми їх ніде не афішували.

«МЕДИКИ МАЮТЬ БУТИ  ТАМ, ДЕ ЛЮДЯМ ТЯЖКО»

— Яким ви бачите майбутнє медичної служби, адже лікарі самоорганізувалися, об’єдналися навколо спільної проблеми та біди, як їм співпрацювати далі?

— Останні кілька тижнів ми збираємо базу даних усіх лікарів, медсестер та волонтерів — це «Братство медиків Майдану». Ми хочемо зробити інформаційний ресурс, сторінку у «Фейсбуці», але поки не час, бо Майдан ще стоїть. Медики приїздили сюди на тиждень, два. Деякі тільки у найгостріші моменти. Ми маємо усі журнали, де вони реєструвались, зараз ми переносимо ці дані в електронний варіант, зідзвонюємось, запитуємо, де вони працювали, це марудна робота, але її треба зробити.

— Багато лікарів у таких умовах, практично воєнних, працювали вперше, і вперше надавали допомогу від кульових поранень. Чи всі пройшли такі випробування?

— Моя донька — студентка другого курсу медичного університету. Ще півроку тому вона боялася зробити перший укол. За ці три місяці, коли вона була на передовій, на Грушевського, коли вбивали перших хлопців, усе змінилося. Тепер ніяких запитань не виникає. За цей час я зрозуміла, як сивіють матері і як народжуються громадяни. Ще з перших тижнів я писала лист-звернення до студентів-медиків, і досі вважаю, якби вони були на Майдані у цей час у великій кількості, це надало би їм значно більше знань, ніж будь-який підручник. І це такі речі, які держава має усвідомлювати, і політично не стримувати. Я вважаю, що медики мають бути там, де людям тяжко, це місія лікаря.

«МАЙДАН НАРОДЖУЄТЬСЯ  САМЕ ЗАРАЗ»

— На вашу думку, як змінився Майдан за останні тижні, зараз ситуація тут більш-менш спокійна, але дехто нарікає, що не той контингент людей перебуває, зовсім з іншими намірами і настроями?

— З одного боку, з’явилося багато псевдогероїв, які намагаються показати свої амбіції. А з другого боку, з точки зору самоідентифікації, активного громадянського суспільства, Майдан народжується саме зараз. Кожного вечора ми маємо зустрічі з великими групами активістів, які зараз трансформують свою енергію у зовсім інше русло. Їх не видно, бо ці зустрічі проходять у залах, приміщеннях. Те, що зараз тут немає людей, нічого не значить. Ніхто нічого не забув. Майдан має бути німим нагадуванням політикам, які своїх зобов’язань ще не виконали. Еволюція суспільства, його внутрішнє зростання відбулося значно скоріше, ніж у політиків. Їх відмежування від людей не змінилося. Майдан розуміє, що нинішній уряд не відповідає ні потребам країни, ні вимогам Майдану. Тепер людям потрібно знайти безкровний легітимний шлях зміни влади, якщо вона не відповідає критеріям, і на виборах обирати таких кандидатів, щоб знову не скидати їх шляхом Майдану.

— Коли ще тільки уряд формувався, багато людей бачило вас на посаді міністра охорони здоров’я. Зараз уже є пропозиції висунути вашу кандидатуру на пост президента. Чи бачите ви себе в політиці?

— Я хочу жити в країні, де буду бачити щасливих людей, з усмішками на обличчях. Я пригадую, як колись у кафе в Баден-Бадені побачила пару людей похилого віку, які йшли і трималися за руки. Чи можу я уявити таку картину в Україні? Що потрібно, аби люди у такому віці були щасливими: добру систему соціальних виплат, аби думали не про те, як зекономити, а на який концерт піти, систему охорони здоров’я, освіти...У мене тоді склалась концепція, яку ми виклали у громадську платформу «Україна 80+», що нам потрібно, аби збільшити тривалість життя. І це можна зробити без великих бюджетів. Якщо для цього треба зайти в політику, то нема ніяких проблем. Хлопці, які вмирали у мене на руках, виходили під кулі, аби змінити це суспільство. Але я одна нічого не можу змінити. Якщо туди йти, то потужною командою і зі своїми правилами. Багато людей зараз приходить із пропозиціями фінансової підтримки. Я не можу собі дозволити взяти гроші, бо невідомо, яких кроків від мене вимагатимуть потім.

«БО КОЛИ ТИ НЕ ЗНАЄШ,  ХТО У ТЕБЕ СТОЇТЬ  ЗА СПИНОЮ, НЕМОЖЛИВО ПОБОРОТИ КОРУПЦІЮ»

— Чи правда, що ви відмовилися працювати в уряді через те, що ваші умови та бачення майбутніх реформ були не прийняті?

— Керівники уряду оголосили, що розглядається моя кандидатура як міністра охорони здоров’я, при цьому мені про це не повідомляли. Мені дзвонили перемовники з кулуарів. Я висловила свої умови, на яких готова працювати, чим вони були дуже здивовані. Це залучення міжнародного аудиту з перевіркою усього, що відбувалося, притягненням до відповідальності, тих, хто розкрадав гроші, залучення відкритих європейських схем виплат, ніяких закритих тендерів, які повинні проводитись в регіонах. Наступна передумова — максимальна передача повноважень професійним лікарським організаціям. І прихід моєї команди, без призначення замів по квотах. Бо коли ти не знаєш, хто у тебе стоїть за спиною, неможливо побороти корупцію. Наступного дня в уряді оголосили, що я від посади відмовилась. Якщо мої умови не приймаються на початку, то немає сенсу йти туди.

— А що б ви порадили новому міністру охорони здоров’я, щоб очистити репутацію відомства?

— Я розмовляла з Олегом Мусієм, сподіваюся, що йому вдасться втілити хороші задумки у життя. Я просто не готова витрачати свій час, знаючи, що результатів не буде. Бо реформу будь-якої системи, — що освіти, що охорони здоров’я, — треба розпочинати з тотального знищення корупції, без цього будь-які оптимізації будуть даремні. Бо як можна реформувати систему охорони здоров’я, якщо перший корупціонер у ній має свої важелі впливу на суддів?

«ТІ ХЛОПЦІ, ЯКІ САМІ  ТРИМАЮТЬСЯ У КРИМУ —  ЦЕ ГЕРОЇ»

— Як своєрідний миротворець, ви зверталися до політиків 20 лютого, аби зупинили жорстокі розстріли. Зараз ви зі схожими зверненнями апелюєте вже до іншої влади, аби не допустила війни у Криму. Як вам здається, вас чують?

— Позиція українського уряду не відповідає державотворенню. Я за те, щоб Крим був автономний. Але запускати чужі війська на територію, ніяк не реагуючи, це державна зрада. І тим, що в перші дні не була проведена максимальна мобілізація, щоб їх витіснити, наша держава показала неспроможність захищати свій народ, цілісність території. Якби Майдан так поводився, то не було би цих політиків в уряді. Але мирно довести свою обороноспроможність ми зобов’язані, для чого тоді ті паради, на що витрачаються гроші у системі оброни? І ті хлопці, які самі тримаються у Криму, це герої. Ми в оточенні були в Будинку офіцерів чотири години, і це був час, коли ти не знаєш, що тебе чекає. А вони в оточенні вже стільки днів. Купа питань у мене щодо патріотизму наших політиків. Щоб Україна була незалежною державою, щоб вона відбулася, треба стати незалежною енергетично і мати єдину помісну церкву, бо це потужна армія духу.

Інна ЛИХОВИД, «День»
Газета: 
Рубрика: