«Тату, ми пам’ятатимемо про тебе». Так, можливо, через роки скажуть Мирослав й Соломія, що побачили світ в Інституті педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України — ІПАГ — навесні минулого року. Загалом впродовж останніх напружених років тут стали мамами близько 500 жінок безпосередньо із зони АТО чи з родин вимушених переселенців. Фактично це подвійний подвиг заради материнства жінок-носійок нового життя і персоналу відповідних клінік інституту. Лікування отримали й майже 700 малюків — це або маленькі переселенці, чи безпосередньо діти війни. Інститут гідно несе цю гуманістичну місію. Та ситуація, з якої хочеться почати цю розповідь, не просто особлива, вона навіть символічна. Двійнята народилися, коли їхнього батька Василя Логвиненка вже не було, він героїчно загинув під Іловайськом. Завдяки збігу ДНК новонароджених із тотожнім біометричним показником спочатку невідомого бійця, що його було взято перед груповим похованням у Дніпрі, особистість їхнього батька було ідентифіковано. Воїна-героя урочисто перепоховано в рідному Нікополі.
Втім, пролог цієї історії доволі складний. Питання, чи варто народжувати тридцятишестирічній дружині Василя Марині Ковальовій (нагадаємо, «День» публікував інтерв’ю з нею у №147 від 17 серпня 2015 року), в якої вже є шістнадцятирічний син, виглядало проблематично: в майбутньої дівчинки було виявлено вроджену ваду нервової системи, й місцеві фахівці радили перервати вагітність. Та Марина відмовилась від такого вчинку. Друзі-побратими її чоловіка звернулися до соціальних мереж з проханням організувати кваліфіковану медичну допомогу дружині звитяжця. Марину госпіталізували до відділення вагітних з акушерською патологією ІПАГ, яке очолює доктор медичних наук, заслужений лікар України Наталія Яківна Скрипченко. У складі відділення працюють три наукові підрозділи інституту, співробітники яких разом із клінічними лікарями забезпечують своїм підопічним найкваліфікованішу акушерську допомогу. Роки минають, змінюються міністри та уряди, але незмінними для колективу ІПАГ залишаються довічні цінності: милосердя, професійна допомога матерям та дітям, співчуття й підтримка кожної душі.
Так сталося й з Мариною, розповідає доктор медичних наук, професор, акушер-гінеколог вищої категорії, керівник відділення патології вагітності та пологів Ірина Анатоліївна Жабченко, що й стала фактично названою мамою хлопчика та дівчинки, оскільки саме вона одразу дала згоду на допомогу Марині в соціальній мережі та саме її руки прийняли їх у життя. «Марина перебувала, звісно, в явному стресовому стані, чоловік вважався зниклим безвісти, — продовжує лікар Жабченко, — тож її було госпіталізовано, обстежено та за активної участі й допомоги першого заступника директора інституту професора Вікторії Леонідівни Дронової та головного лікаря Любові Федорівни Слєпової забезпечено медикаментами. Велику допомогу надавали також волонтери. Марину за медичними показниками було розроджено шляхом кесаревого розтину дещо раніше нормального терміну пологів. Новонароджені хлопчик та дівчинка одразу потрапили до відділення інтенсивної терапії та реанімації новонароджених під пильний нагляд завідувача відділення, кандидата медичних наук Ірини Анатоліївни Журавель та її співробітників. Враховуючи пренатальну діагностику, Соломію одразу оглянули фахівці з ультразвукової діагностики професор Ірина Сергіївна Лук’янова та Галина Федорівна Медведенко, також запросили на консультацію дитячого нейрохірурга з Інституту нейрохірургії НАМН. Дитину в подальшому було прооперовано, накладено шунт з приводу гідроцефалії. На теперішній час дітям вже понад рік і два місяці, розвиваються вони відповідно до свого віку, без відхилень. А з Мариною у нас склалися просто теплі людські стосунки».
ІПАГ, що наближається до 90-річчя, можна назвати колискою життя. Тут працювали відомі акушери-гінекологи, педіатри, інші фахівці. Свого часу за ініціативи директора установи, академіка АМН СРСР та АМН України О.М. Лук’янової інститут першим відгукнувся на чорнобильські біди стосовно дітей та жінок із зони радіації. А нині її наступник та учень, голова Асоціації педіатрів України, академік НАМН України Ю.Г. Антипкін максимально дієво веде лінію підтримки допомоги складного з усіх боків контингенту, опаленого АТО.
Тут вельми показовим є лист від головного лікаря Центральної міської лікарні в м. Рубіжному на Луганщині Едуарда Анатолійовича Кравченка, що надійшов нещодавно на адресу Ю.Г. Антипкіна: «Постійно протягом тривалого часу ми плідно співпрацюємо з лікарями відділення патології вагітності та пологів і керівником Іриною Жабченко. Тільки завдяки їх винятковій людяності, цілодобовій доступності, високій кваліфікації стає можливим запобігати тяжким проблемам чималій кількості жінок із складною вагітністю. Із Рубіжного надано допомогу десяти жінкам. Впевнений, що й у майбутньому ми будемо гідно та продуктивно співпрацювати на користь жінок України».
«Власне, така взаємодія — стенограма для ненаписаних романів, — кажу Юрію Геннадійовичу Антипкіну у перерві між його клопотами. — Адже це тиха зелена царина серед гомінкого міста, де активно діють дитячі клініки на 200 ліжок, акушерсько-гінекологічні клініки на 300 ліжок. Засновано цілком новий напрям — медицину плода. Щорічно консультацію та лікування одержують біля 30 тисяч пацієнтів. Але торкнемося, професоре, хоча б кількох оптимістичних драм на продовження наведеного вище».
«Оптимістичні драми... Їх відтворює саме життя, — замислюється Ю.Г. Антипкін, відомий лікар та вчений, що працює в цих стінах вже понад сорок років. — Ось лише дві з них. Катерина К., дружина учасника АТО, тривалий час перебувала на стаціонарному лікуванні у відділені патології вагітності та пологів у зв’язку з затримкою росту плода та доброякісною пухлиною матки. Дитина розвивалась у несприятливих умовах як з суто медичних міркувань, так і під впливом психоемоційної напруги. На щастя, все закінчилося успішно: доктор медичних наук Ірина Іванівна Воробйова, завідуюча відділенням наукових проблем невиношування вагітності, провела оперативне розродження з видаленням чисельних пухлинних вузлів, і через тиждень мати з дитиною були виписані додому».
Незважаючи на війну, горе та тривоги, життя триває. І таким життєстверджуючим прикладом є вагітність, що наразі розвивається у Тетяни Т., 47 років, яка рік тому втратила під час боїв свого 18-річного сина. Хлопець посмертно отримав державну нагороду, про його подвиг написано книгу. Тепер він як янгол-охоронець оберігає свою матір, що виношує двійняток.
Я прямував алеями й садами цього закладу любові й шукав рядки, що звеличували б ці зусилля заради найпростішого й найвищого. Мені здається, ці слова висловила наша найславніша подяка: «Не допусти, щоб світ зійшовся клином...» Так минають у цій сучасній обителі дні й тижні материнства.
