Усі на розпродаж! Пропонуються шматочки підприємства, яке колись було гордістю української порцелянової галузі. Інформація — на офіційному сайті Коростеня (там вона чомусь названа інвестиційною пропозицією). Там повідомляється, що закрите акціонерне товариство «Коростенський фарфоровий завод» продає цілі корпуси, приміщення, інші об’єкти. Як на нинішні часи, в цьому не було б нічого дивного, якщо б мова не йшла про підприємство з більш ніж віковою історією. Причому завод, приватизований у 1993 році його працівниками, тобто в період, який часто називають диким капіталізмом, тоді впевнено «вписався» в ринкові умови. Ситуація сприяла — попит на вітчизняний порцеляновий посуд в країні був шалений, а ще фури, «під зав’язку» завантажені українським фарфором, караванами йшли на Росію та інші країни СНД. Крім того, коростенці мали серйозний експорт у США, Ізраїль, Німеччину, деякі інші європейські країни. Пік виробництва порцеляни на заводі припав на 2001 рік, коли було вироблено близько 12 млн. одиниць виробів, у наступні роки почалось поступове, а потім стрімке падіння продажів продукції і обсягів виробництва. У 2005 році підприємство вже переживало складнощі, але такі, що, здавалось, не загрожували катастрофою — за контроль над ним розгорнулася серйозна боротьба із силовими діями зацікавлених осіб (деякі офіційні особи вважають, що мали місце елементи рейдерства). В результаті (була ще серія судів) колишній голова правління товариства Валентин Драган продав (за іншою версією, змушений був продати) належний йому контрольний пакет акцій, і в 2006 році підприємство перейшло в руки нинішніх власників. Згідно з інформацією, розміщеною на одному із спеціалізованих сайтів, власником більш ніж 81% акцій є фізична особа, а саме — киянин Сергій Саранов.
І ось такий поворот: з минулого року офіційні інстанції від попереднього президента Віктора Ющенка до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Генеральної прокуратури, Міністерства юстиції, Міністерства внутрішніх справ і деяких інших були буквально засипані зверненнями колишніх (подекуди й нинішніх) працівників, керівництва профспілкового комітету підприємства, в яких його теперішні власники й керівники звинувачуються у свідомому знищенні й доведенні до банкрутства заводу. Що призвело до масового звільнення працівників, хронічної невиплати або багатомісячної затримки виплати заробітної плати звільненим і тим, хто залишився, великої заборгованості по внесках до Пенсійного фонду. Крім того, в цих заявах ставляться питання, чи є законним розпродаж технологічного обладнання, іншого майна товариства, який відбувається останніми роками, і чи не йдуть виручені кошти мимо каси? Справа дійшла й до парламенту — після звернень членів трудового колективу лідером комуністів Петром Симоненком і ще одним членом фракції КПУ Миколою Кравченком був розроблений і представлений законопроект, який передбачав повернення цілісного майнового комплексу закритого акціонерного товариства «Коростенський фарфор» у державну власність. При його розгляді Верховною Радою у листопаді минулого року М.Кравченко заявляв, зокрема, що слава цього підприємства набула скандального забарвлення, майно заводу розкрадається. Проте за прийняття закону проголосувало всього 78 народних депутатів, і він був відхилений.
У зв’язку з цими подіями, своє бачення ситуації «Дню» висловила голова Житомирського обкому профспілки працівників текстильної та легкової промисловості Людмила Гаврилюк. За її словами, головні проблеми на підприємстві, пов’язані з різким зниженням обсягів виробництва й економічних показників, виникли з приходом нових власників. Заборгованість заробітної плати на початок березня складала близько 2 млн. грн., Пенсійному фонду — близько 4 млн. грн., є також великі борги перед бюджетами різних рівнів, різними державними фондами. Не зрозуміло також, під що підприємству надавалися великі суми (більше 40 млн. грн.) кредитів, які не повертаються. Одним із головних мотивів його знищення, на її думку, може бути відкриття українського ринку для імпорту закордонної порцеляни, а зацікавленими в цьому можуть бути люди у «верхах». Справді, практично з усіх інстанцій, куди слали заяви члени колективу, надходили в основному однотипні, зроблені ніби під копірку, відповіді — ситуація відповідає законодавству, підстав для порушення кримінальної справи не вбачається. Логічно виникає запитання, чи насправді там глибоко вникали в ситуацію? Облдержадміністрація, визнаючи серйозність становища, тим не менше реальних кроків з його покращання не зробила. Висловлюється також версія про застосування певних схем переведення реальних виробничих активів підприємства на офшорну компанію, яка буде вже без боргів, з доведенням товариства до штучного банкрутства. Як наслідок — працівники, міноритарні акціонери й держава залишаться з «порожніми кишенями». (Джерела, яким є підстави довіряти, засвідчують, що за цим стоять досить відомі прізвища народних депутатів.) До речі, в інформації про продаж об’єктів і документах Верховної Ради фігурують дещо відмінні назви підприємства, що мимоволі наводить на певні думки. З іншого боку, якщо прийняти версію, що галузь знищується свідомо (бо, як буде показано далі, закрилися десятки підприємств, які випускали порцеляну), а ще враховуючи, що такі ж думки висловлюються стосовно сільськогосподарського й точного машинобудування, цукрової, хмелярської, льняної та багатьох інших галузей, то слід припустити наявність у верхніх ешелонах влади армії «термінаторів», націленій на ліквідацію вітчизняної індустрії. Що, відверто кажучи, представляється малоймовірним.
Голова профкому товариства Катерина Лазаренко (пропрацювала на заводі 43 роки) розповіла «Дню», що особисто їй заборгували 10 тис. грн. зарплати. А загалом, з болем говорила вона, біда в тому, що нові хазяї не рахуються з честю і гідністю людей, позбавили їх роботи й можливості годувати сім’ї. Хоча спочатку обіцяли, що розширять виробництво.
Окремої розмови заслуговує доля унікальної колекції зразків виробів, що випускались на заводі багато десятиліть. Історик мистецтва Анатолій Шевчук зауважив, що коростенська школа художнього розпису фарфору вважалася однією з найпотужніших не тільки в Україні, але й на теренах колишнього СРСР, її досягнення найяскравіше представлені в цій колекції, а зараз, за його словами, вона може бути розпродана власниками підприємства, отже, втрачена для держави як цілісний феномен українського прикладного мистецтва.
Що зараз? Зрозуміло, що за нинішніх обсягів реалізації продукції (згідно з даними управління економіки Коростенського міськвиконкому та керівників підприємства, це щомісячно близько 30 тис. грн., іноді — більше, іноді — менше) товариство фактично не може існувати як виробнича структура. Чи могло й чи може бути інакше? В огляді ринку фарфорового посуду українського виробництва за 2007 рік, опублікованим на одному з аналітичних сайтів, наводились дані, що впродовж останніх років виробництво фарфорового посуду в Україні постійно скорочувалося: у 2006 році воно склало 27% випуску 1990 року, щорічне зниження обсягів випуску продукції спостерігалося практично у всіх українських виробників, якщо в 2001 році в даній галузі працювало 36 підприємств, то в 2006 р. — лише 16, а в першій половині 2007 року зупинилося відразу два підприємства — Тернопільський фарфоровий завод та (увага!) Коростенський фарфоровий завод. (З п’яти порцелянових підприємств Житомирщини нині більш-менш працює лише одне. — В.К.). Відзначалось, що основним чинником, який обумовив таку ситуацію, є низька конкурентноздатність фарфорових виробів вітчизняного виробництва, що пояснюється застарілістю технологічного парку галузі, залежністю основних складових собівартості продукції — заробітної плати (більше 50%) та витрат на енергоносії (більше 20%), від макроекономічних та політичних чинників. За висновком експертів, ситуація погіршується тим, що основну конкуренцію вітчизняному фарфору на внутрішньому та зовнішньому ринках складає продукція китайських виробників, які перебувають у значно вигідніших економічних умовах. З тих пір ситуація тільки ускладнилась.
...На самому підприємстві незвична тиша, побачити мені довелося трохи більше десятка людей (офіційно працює 300 замість 1 200 чоловік, як було раніше), технологічне обладнання в роботі теж не довелося спостерігати. І хоча перший заступник голови правління товариства Ірина Мамонтова пояснювала, що нібито закінчився робочий день (це о 15 год. 30 хв.), не було ознак, що перед тим тут «кипіла» робота. Щоправда, у вестибулі прохідної і залі поруч виставлені зразки продукції (їх тисячі), які випускалися раніше й відносно недавно. Краса та й годі. Але купувати коростенський посуд, скаржиться пані Мамонтова, охочих мало. Із її слів, з середини минулого десятиліття порцелянова галузь у Європі й більшості країн колишнього СРСР буквально «обвалилася». У європейських країнах різко впав попит на фарфоровий посуд власних виробників, відповідно, приблизно на 70% знизились обсяги виробництва. В Росії, наприклад, стверджує вона, залишилось лише кілька підприємств, які заради примх своїх дружин або коханок викупили дуже багаті люди. Основна причина — наплив значно дешевшого (але менш якісного) китайського фарфору, основні виробництва якого знаходяться у теплій кліматичній зоні, що різко знижує поточні витрати. В Україні ситуація ускладнилась різким підвищенням цін на газ, основного енергоносія, який застосовується у виробництві фарфору. В Німеччині, Польщі, деяких інших країнах, говорить менеджер, держава здійснила певні заходи для захисту галузі. В Україні цього не сталося. Звідси й наслідки. Закиди в свідомому знищенні коростенського підприємства, маніпуляціях з реалізацією обладнання, виплатою заробітної плати, інших сумнівних діях вона відкидає і запевняє, що нинішні власники розраховували на його успішну роботу. Нині існують плани реконструкції заводу. Щоправда, функціонувати він має в суттєво скромніших масштабах, на значно менших площах, на новій технологічній базі, і з наголосом на випуску сувенірної продукції, а також виробів на релігійну тематику (статуеток Божої Матері, святих тощо). Особливі надії покладаються на залучення до випуску сувенірів, присвячених чемпіонату з футболу Євро-2012. А ще розрахунок робиться на створення на Житомирщині у споріднених галузях за допомогою держави так званого кластеру, тобто групи взаємозалежних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм. Проте, коли «День» поцікавився, чи розроблені конкретні плани (маркетинговий, фінансовий, технологічний), вона заявила лише, що вони готуються. І ось це наводить на невтішні роздуми, бо якщо є серйозні напрацювання, вони б давно мали набути конкретних рис. Інший високопоставлений керівник «рубав» відверто — ось новий Президент «закрутить гайки» й заборонить імпорт китайського фарфору.
Що далі? Поки пані Мамонтова запевняє, що до кінця березня нинішнього року відповідні пропозиції з покращення становища будуть готові, а в кінці квітня має закінчитися демонтаж старих печей і закладання фундаменту під нове обладнання. Отже, ми не ставимо крапку й залишаємо за собою право поцікавитися, чи буде так насправді? До речі, співрозмовниця «Дня» зауважила, що славнозвісна колекція коростенського фарфору нині оцінюється в мільйони доларів, а держава не змогла її викупити для музеїв чи спеціальних експозицій. І казала, що зібрання не розпродується, лише розосереджено в кількох місцях, зокрема, в Києві, і використовується для рекламних цілей. У той же час російські сайти, які спеціалізуються на торгівлі антикваріатом, пропонують унікальні зразки коростенської порцеляни.
КОМЕНТАР
Юрій УЩАПОВСЬКИЙ, доцент кафедри економічної теорії Житомирського державного технологічного університету:
— Криза будь-якого підприємства, як правило, обумовлена внутрішніми й зовнішніми чинниками. Причому на другі вплив власників чи керівників підприємства може бути лише опосередкованим, особливо якщо мова йде про економічну політику держави. А ось стосовно внутрішніх факторів, то запобігти кризі можна через вивчення ринку, організувавши вміле керівництво. Несприятлива ринкова кон’єктура — ціни на енергоносії, сировину, комплектуючі — теж може болісно вдарити по підприємству. Так само його керівництво не може прямо впливати на певні нерозумні дії уряду, коли держава відчиняє двері зовнішнім конкурентам. Якщо до згаданих негараздів домішується непорядність керівників, прагнення сьогочасної вигоди й вирішення своїх проблем за рахунок інших, ми, як правило, маємо банкрутство підприємств і негативні наслідки, які його супроводжують — ліквідація робочих місць, зростання соціальної напруги тощо. Дуже прикро, що в новітній історії України не знайшлося місця для галузей, з якими пов’язані славні виробничі традиції і здобутки. Інколи державі важко в скрутні часи підтримувати саме такі галузі, які б згодом змогли б самі працювати ефективно. Але порцелянову галузь обов’язково варто зберегти (або відродити) для нової України.
P.S. Уже після закінчення матеріалу я в інтернеті на одному із сайтів натрапив на оголошення (цитую): «Продам Коростенський фарфоровий завод (повністю), Україна, Київ (8 000 000 грн.)». Серед приміток до нього значиться — «можливість роботи з Китаєм, продається з причини переходу власників у інший сегмент ринку, якщо купувати даний завод через мене, отримуєте найбільш низьку вартість і прямі координати власників, які надали мені повне право діяти від їхнього імені». Якщо це оголошення відповідає істинному стану справ, то виходить, що всі розмови про його реорганізацію є лише «димовою завісою» перед продажем на невідомо яких умовах, бо є реальні борги, щоправда, ще треба з’ясувати, на кому вони «висять».
