Етнотуристичним фестивалем «Отроків-2013» в Новоушицькому районі на Хмельниччині продовжилося відродження історично-архітектурного ансамблю «Миньковецька держава». На межі XVIIІ—XIХ століть власник Миньковець і довколишніх сіл-резиденцій стверджував реформаторські принципи демократії та свободи. Кріпацтво Ігнатій Сцибор-Мархоцький скасував ще 2 січня 1801 року.
Це вже п’ятий фестиваль у стінах, що залишилися від літньої резиденції графа. Чи не головною його особливістю стала участь у цьогорічному фестивалі молодих артистів «Аристократичного клубу» із Хмельницького. Артисти, що вміло вдають аристократів, наче намолюють місце, де тридцять з лишком років «дивакуватий» поміщик-аристократ з глибинки перетворював Миньківці у містечко, а інші села й хутори збагатив виробничими та культурними закладами: папірня, друкарня, театр. Резиденції графа забудовано у замковому та палацовому стилях. Недоруйновані внаслідок господарського використання приміщення в Отрокові й досі зберігають дух 200-літньої давнини. Щоправда, причеплені до них корівники та свинарники перемішують його з духом радянського нехтування чеснот тієї доби.
Фестиваль мав форму запроваджених Мархоцьким обжинків, названих святом богині Церери. В мурах довкола маєткового майдану збереглися ніші, в яких за Миньковецької держави стояли статуї. Десь під аршинним шаром пилюки, ледве стримуваної корінням скошеного полину, — тодішня ж бруківка. «За місяць до початку першого етнофестивалю тут паслися свині, а зараз сюди приїхали кращі художні колективи району й області, народні майстри, гурти і виконавці з усієї України, — розповідає Отроківський сільський голова Лідія Коваль. — А таку сцену доводилося бачити хіба що на великих майданах у містах. За ці роки село стало відомим як туристичний центр над річкою Ушицею. Для прийому відпочиваючих і гостей, залюблених у минувшину, в селі відкрилося три садиби зеленого туризму. Це має позитивний вплив на місцевий бюджет».
Крім «Аристократичного клубу», у цьогорічному фестивалі взяли участь заступник голови Національної спілки письменників України Сергій Пантюк, виконавці авторських пісень Олесь Царук зі Львова, Леонід Мазур із Хмельницького, Сергій Білецький і Сергій Гандзюк, а також чимало місцевих артистів і колективів. Традиційно в етнофестивалі виступили жонглери з вогнем, та завершилося все лазерним шоу.
Черговими творчими обжинками на фестивалі стала презентація п’ятого тому «Наукових записок Центру Мархоцькознавства», який працює на базі музею Ігнатія Мархоцького у сусідньому селі Миньківці. Упорядником тому, як і попередніх випусків досліджень про феномен вільнодумної і вільнотворчої держави у державі, став краєзнавець, археолог і літератор Володимир Захар’єв.
І хоча став традиційним і доволі резонансним фестиваль, але комплекс споруд, на базі якого він відбувається, досі чекає паспортизації як пам’ятка історії й архітектури місцевого значення. Придбавши 2008 року на аукціоні рекомендовану до Реєстру пам’яток архітектури старовинну будівлю, Ігор Скальський профінансував ряд робіт із реконструкції та реставрації, чим комплекс врятовано від руйнування. Влада тим часом киває: для паспортизації об’єкта треба пошукати історичні довідки, а спеціалістів на те бракує.
