Швидкоплинний серпень вже давно добіг своєї другої декади. Для мене літо — немов коротка перерва між двома серцевими нападами — тому слід набратися сил, як фізичних, так і душевних, аби знову здійснити сходження на отой засніжений перевал і спуститися, якщо пощастить,із нього. Я вже сто років, як стала дорослою, і все розумію. А діти?.. Скільки їх, одержавши нарешті свободу від навчання та інших майже цілорічних навантажень, після тимчасової ейфорії починають почуватися покинутими без уваги дорослих, у яких завжди немає часу! Вони купують у кіосках жуйку та морозиво, а подекуди навіть цигарки та пиво (це ті, хто має кишенькові гроші на витрати), а інші просто нудять світом. Мимохідь спостерігаючи за життям маленьких полонених байдужого великого міста, я вже й забула, що були колись піонерські табори та інші дитячі оздоровчі заклади, а в очі частенько впадали гасла на кшталт «Здоров’я кожного — багатство усіх» та «Все найкраще — дітям». Тому навіть була трохи приголомшеною, коли на власні очі переконалася — ще існують повноцінні дитячі оздоровниці, лагідне прозоре море з пологим берегом, де можна впродовж 15 — 20 метрів підкоряти водний простір на ногах, ідучи й простягаючи руки назустріч сонцю, залишивши за собою гарячий пісок та намисто з мушель, що прикрашає узбережжя. Про все це подбала сама природа. А про інше — люди.
ДІТИ — ЗАРУЧНИКИ КОНФЛІКТІВ МІЖ ДОРОСЛИМИ
Водій, з яким ми дісталися до ВАТ «Дитячий оздоровчий комплекс «Автомобіліст» (Ленінський район, с. Нижньозаморське), багато років тому власноруч висаджував тут сосни, за маленькими деревцями доглядали й старожили — працівники цього оздоровчого закладу, такі, як, скажімо, старший методист Наталя Кравченко, котра працює тут вже 19 років. А ось і результат — над самим морем постав змішаний ліс, де легені переповнює дивовижне, цілюще, найчистіше повітря, насичене ароматами хвої, квітів та морськими пахощами. Від надлишку кисню в перші хвилини навіть паморочиться в голові, а тіло ніби стає невагомим — хоче туди, в небо, до чайок.
Ми самотньо розгулюємо територією колишнього піонерського табору разом з головою правління оздоровчого комплексу Галиною Віталіївною Бобровською, яка розповідає:
— ОК «Автомобіліст» має змогу надавати послуги кожного заїзду 320-м дітям, а сезон тут триває впродовж канікул, тобто три місяці. І у нас сьогодні найдешевша вартість відпочинку — день перебування коштує 95 грн. Якщо помножити цю цифру на 21, то одержимо суму близько двох тисяч гривень. Відповідно до Закону України «Про оздоровлення і відпочинок дітей», забезпечуємо п’ятиразове харчування. Це — м’ясо, риба, овочі, фрукти, які регулярно завозить нам наш постачальник. Вартість щоденного продуктового набору — 50 гривень.
Споруджено оздоровчий комплекс 1987 року, коли все ще робилося на совість та з запасом міцності, втім, старим його теж не назвеш. Раніше тут переважно відпочивали діти автотранспортників. Наше акціонерне товариство стало правонаступником колишнього господаря — державного підприємства «Кримавтотранс» 1996 року. Маємо і державний акт на земельну власність (а це 7 га, по 225 кв. м на кожну дитину).
— Галино Віталіївно, — не витримала я, — і з ваших слів, і з власних спостережень розумію, що з дитячою оздоровницею все має бути гаразд. Але де ж тоді діти? У них є для відпочинку кращі варіанти? Не дуже віриться. Я на території заповідника «Казантип» вперше дійшла висновку, що Східний Крим нічим не поступається Південнобережжю.
Моя співрозмовниця гірко посміхається:
— Можливо, це парадоксально, але поміж тими, хто хоче відпочити, і тими, хто хоче і може надати їм відповідні послуги, стоять дорослі дяді й тьоті, котрі, керуючись нібито дитячими інтересами, намагаються вирішити інші закулісні проблеми, які мають, швидше за все, меркантильний характер. Тож тільки-но ми в травні виграли тендер, згідно з яким мали прийняти на відпочинок кримськотатарських діток, і не просто на відпочинок, а й з умовою, що паралельно вони вивчатимуть мову свого народу та долучатимуться до його культурних надбань, як почали відчувати посилений пресинг. Але перша група у нас таки відпочила, щоправда, в борг, бо дітей треба було годувати, а ми й досі не одержали з бюджету АРК жодної копійки. Та коли мала приїхати наступна група, і діти разом з речами вже розмістилися в автобусі, а батьки, які їх проводжали, ладні були помахати на прощання рукою, раптом з’ясувалося, що чомусь немає списків відпочиваючих. Спливав час, сонце нестерпно пекло, а списків все не було. Насправді ж, як з’ясувалося, в Рескомітеті у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян, що оголошував тендер, на цей час, не без тиску, ухвалювалося непопулярне рішення. А в результаті з’явився представник цієї установи і заявив, що усі вільні і можуть повертатися із Сімферополя додому — відпочинок скасовується. До речі, в цій групі були не лише кримськотатарські діти, а й 14 представників національних меншин.
А за тиждень до цих подій в оздоровниці з’явилася Таміла Костянтинівна Дробицька, заступник прокурора АРК, і почала старанно шукати недоліки, які мали підтвердити, що дітям тут відпочивати небезпечно. Вона відвідала усі служби, пройшлась пальцем по перилах сходів у пошуках пилу й дійшла висновку, що в оздоровчому комплексі панує повна антисанітарія.
Пізніше в кабінеті Галини Віталіївни я ознайомилася з цікавими паперами, які підтвердили її подальшу розповідь. Це, зокрема, акт перевірки оздоровчого закладу Кримською республіканською СЕС, де висувалися претензії такого змісту: «Приміщення харчоблоку перебуває у незадовільному стані: у гарячому цеху та мийній кухонного посуду необхідно відновити плиткове покриття стін, стеля й стіни потребують косметичного ремонту».
Але ж ми там щойно побували, бо Галині Віталіївні приховувати нічого. Дійсно, у гарячому цеху на стіні бракує кількох плиток кахлю, і це місце зафарбоване під колір стіни, сама б я не помітила. До того ж, як це може позначитися на якості приготування страв — секрет за сімома замками. Показала мені Галина Віталіївна і стелю, що потребує «косметичного ремонту», пояснюючи: приміщення у шість метрів заввишки, тому, згідно з технікою безпеки, роботу має здійснювати спеціальна служба. А це — проблема. На стінах взагалі розгледіти щось незвичайне мені не вдалося. Але що означає закриття харчоблоку? Це повний параліч закладу відпочинку. Слідом за республіканською СЕС нагрянули й інші контролери.
І все це задля того, аби залишити-таки дітей без відпочинку, бо вдома в них у всіх, звичайно ж, ідеальні санітарні умови. Як і на дикому пляжі, що неподалік від пляжу «Автомобіліста», де люди живуть у наметах і взагалі обходяться без харчоблоку, і це не обходить санепідемстанцію.
ТИСК НА ЗАКЛАД ЧИНИТЬСЯ НЕ ПЕРШИЙ РІК
Раніше тут зазвичай відпочивали діти-сироти з Москви, але російський уряд вирішив помститися своїй неслухняній «молодшій сестрі» — тепер оздоровлювати дітей рекомендується на батьківщині, лише у разі необхідності — в інших країнах, і в останню чергу — в Україні.
Та славу «Автомобіліста» затьмарити було не так уже й просто. І, за злою іронією долі, у той день, коли тут тривала прокурорська перевірка, на обрії з’явилася група юних плавців з московського молодіжного спортивно-оздоровчого центру «Тім-спорт» — сорок дітей і сім вихователів. Таміла Костянтинівна зустріла дітей, як і годиться, по-прокурорськи — перевіркою документів: довіреностей від батьків та свідоцтв про народження, аби, чого доброго, комусь із них не виповнилося 15 років, бо таку дитину слід було «депортувати». Загалом, кажуть, процедура була принизливою і пристрасною, й навряд чи хтось із москвичів міг сприйняти її як прояв гостинності.
Розповідати про цей інцидент Олена Кисельова, яка приїхала з дітьми, взагалі не бажає. Натомість запевняє: наступного літа діти знову приїдуть сюди, бо умови тут виняткові, а порівнювати їм є з чим.
Сьогодні, коли я пишу ці рядки, термін відпочинку московської групи вже закінчився. І оздоровчий комплекс «Автомобіліст» ось-ось зачиниться (або вже й зачинився) на невизначений строк. У найкращому випадку — до наступного літа. Але ж на утримання закладу навіть під час отакого «мертвого сезону» потрібні кошти. А «Автомобіліст» сьогодні — у боргах, мов у шовках. Здається, вихід один — почепити на ворота замок і чекати кращих часів. Та, як переконує життя, чекати можна тільки з кулеметом. Нещодавно було здійснено рейдерський напад на сусідній пансіонат «Зоря». Ледь відбилися. Про те, що з «Автомобілістом» може трапитися щось схоже, тут і не сумніваються.
Новий голова Ленінської районної державної адміністрації П. Проценко, зокрема, зажадав, аби всі оздоровчі заклади працювали на основі листів-узгоджень з райдержадміністрацією, що взагалі чинним законодавством не передбачено. Про це свідчать листи заступника голови представництва Державного комітету України в АРК з регуляторної політики та підприємництва Д.Осипенка: «Звертаємо вашу увагу не неприпустимість обмеження господарської діяльності (йдеться про «Автомобіліст». — Авт.) та вимагаємо дотримання принципів державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності у майбутньому». Це — на адресу голови райдержадміністрації. Відповідне пояснення надійшло і Галині Віталіївні: «...необхідність одержання дозволу на відкриття та функціонування оздоровчого закладу чинним законодавством не передбачено».
Тоді П.Проценко вдався до інших засобів впливу. Він розпочав листування з традиційними замовниками послуг «Автомобіліста», звернувся, зокрема, й до голови профспілкового комітету Торгового морського порту П. Козлова, і досить переконливо: «Нормальних умов для відпочинку ДОК «Автомобіліст» не буде забезпечено». Отже, пообіцяв «надати перелік інших дитячих оздоровчих закладів району». Красномовна антиреклама потрапила й до Москви.
Все це спонукає до запитання: чому пан Проценко так «дбає» про «популярність» курортного Криму і наповнюваність місцевого бюджету? Чи він має на меті лише ізоляцію одного оздоровчого закладу — найкращого? Адже поруч потерпає від перенавантаження оздоровчий комплекс «Факел», який дійсно за таких умов не може надати відпочиваючим повноцінних послуг, і нікого це не обходить.
Досвідчені люди кажуть, що ситуація з «Автомобілістом» розвивається за перевіреною стандартною схемою: довівши «нерентабельність» тієї чи іншої установи, а потім зробивши все задля її банкрутства, на часі простягнути їй руку щирої «допомоги». Наразі озвучувалася й ціна такого «порятунку» — а це перетворення власника чималої земельної ділянки на її орендаря. І то вже — зовсім інший рівень стосунків, а пісенька про «прекрасное далеко» назавжди з репертуару вилучається.
Хочеться нагадати: одне з сіл, поруч з Нижньозаморським, є малою батьківщиною нашого нинішнього спікера Анатолія Гриценка. Тож, попри різні думки й плітки, хочу звернутися до цієї високошанованої людини: Анатолію Павловичу, полиньте думками на ту землю, де, ймовірно, колись ви гуляли босоніж, і не дайте здійснитися беззаконню! З цим самим проханням (щодо беззаконня) ми маємо намір звернутися й до міністра культури і туризму України В.Вовкуна, тим більше що це міністерство є одним із наших співзасновників.
І наостанок трохи лірики: відвідавши один із житлових корпусів, ми з Галиною Віталіївною біля ѓанку раптом помітили на землі маленьке безпомічне пташеня з розкритим від спеки дзьобиком. Голова правління ВАТ його обережно підняла та доручила персоналу відшукати легковажну крилату матусю. І раптом подумалося: ось так і діти. Чиї добрі долоні захистять їх від життєвих негараздів, якщо не наші? І кому довіряти, якщо не Галині Бобровській, адже вона, перш за все, добра та людяна...
